ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

15.09.2011 р.

Справа N 5015/1494/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - судді Грека Б. М. (доповідача у справі), суддів - Капацин Н. В., Кривди Д. С., перевіривши матеріали касаційної скарги Закритого акціонерного товариства "Галичина" на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 25.07.2011 у справі N 5015/1494/11 господарського суду Львівської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпромтех" до Закритого акціонерного товариства "Галичина" про стягнення суми (за участю представників: від позивача - не з'явилися, були належно повідомлені, відповідача - не з'явилися, були належно повідомлені), встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерпромтех" звернулося до господарського суду Львівської області з позовом про стягнення із Закритого акціонерного товариства "Галичина" 203062,87 грн., з яких 158587,07 грн. втрат від інфляції та 44475,80 грн. 3 % річних за період з 16.01.2009 по 02.03.2011, тобто, за наступний період, який не був предметом розгляду у справі N 14/226(1/19).

Рішенням господарського суду Львівської області від 24.05.2011 (суддя - Станько Л. Л.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.07.2011 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Хабіб М. І., суддів: Зварич О. В., Юрченко Я. О.), позовні вимоги задоволені повністю з підстав їх обґрунтованості та законності, оскільки рішення про стягнення тривалий час не виконувалася, а сума заборгованості перераховувалася частинами.

Не погоджуючись із судовими актами у справі, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, в позові відмовити, посилаючись на те, що сума належна до стягнення, штучно завищена, оскільки здійснені ним платежі зараховувалися в першу чергу на погашення судових витрат та пені, а не на погашення основної заборгованості, як це було вказано в призначенні платежу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги щодо дотримання судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Львівської області у справі N 14/226(1/19) від 08.02.2010, що набрало законної сили 08.06.2010, присуджено до стягнення з ЗАТ "Галичина"на користь ТзОВ "ІНТЕРПРОМТЕХ" 737000,00 основного боргу, 109926,47 грн. пені, 82503,57 грн. інфляційних нарахувань, 18989,88 грн. 3 % річних, 10484,21 грн. державного мита та 84,43 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, що разом становить 958988,56 грн. Згідно з названим рішенням, сума боргу, інфляційні нарахування та 3 % річних присуджені до стягнення з відповідача у зв'язку з невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки N 031/2007. Інфляційні втрати та 3 % річних, які були предметом розгляду у справі N 14/226(1/19) та які присуджені до стягнення, нараховані станом на 06.01.2009.

На виконання рішення господарського суду Львівської області у справі N 14/226(1/19) від 08.02.2010, виданий наказ від 06.07.2010, який пред'явлений до виконання в ДВС. Відповідач стверджував, що він самостійно без участі органу ДВС виконував назване вище рішення суду у справі N 14/226(1/19).

Суди ці доводи відхилили, оскільки наказ був пред'явлений до ДВС на виконання, а тому він виконувався в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", і кошти, які боржником перераховувалися, незалежно від призначення платежу, розподілялися в порядку, визначеному цим законом, та ст. 534 Цивільного кодексу України.

Втім, суд касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками з огляду на наступне.

В силу ст. 1 ЗУ "Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна дія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно ст. 441 ЗУ "Про виконавче провадження" грошові суми, стягнені з боржника зараховуються державним виконавцем на депозитний рахунок відповідного органу державної виконавчої служби. Стягувачам-юридичним особам стягнуті суми перераховуються державним виконавцем у встановленому порядку на вказані стягувачами належні їм рахунки.

Тобто, як вбачається із змісту законодавства, у виконавчому провадженні при зверненні стягнення на грошові кошти боржника всі операції пов'язані з рухом грошових коштів від боржника до стягувана здійснюється через депозитний рахунок відповідного органу державної виконавчої служби.

Втім, в даному випадку, судами не з'ясовувалося, чи стягнення здійснювалося виконавчою службою, чи кошти перераховувалися відповідачем безпосередньо позивачу, тому висновок про те, що розподіл коштів автоматично, без врахування призначення платежу, є передчасним та таким, що зроблений на неповно з'ясованих обставинах.

В той же час, відповідно до п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку Україні від 21.01.2004 N 22, та п. 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24.05.95, отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

Крім того, судами належним чином не з'ясований період нарахування 3 % річних та інфляційних, а за основу обрахунку взято суму, без врахування здійснених проплат.

За таких обставин, сумнівною є правильність визначення судами суми, належної до стягнення, оскільки в основу цих розрахунків були покладені помилкові дані.

В силу ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не може самостійно встановлювати обставини справи, в тому числі, вираховувати суми, належні до стягнення. Тому судові акти у справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин та винесення законного і обґрунтованого рішення.

Виходячи з вищевикладеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів постановив:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Галичина" задовольнити частково, рішення господарського суду Львівської області від 24.05.2011 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.07.2011 у справі N 5015/1494/11 скасувати, справу направити на розгляд до господарського суду Львівської області.

 

Головуючий, суддя

Б. Грек

Судді:

Н. Капацин

 

Д. Кривда

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали