ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

17.09.2009 р.

N 34/99


Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючого - Першикова Є. В., суддів: Данилової Т. Б., Муравйова О. В., розглянула касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "БТА Банк" (далі - Банк) на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2009 у справі N 34/99 господарського суду міста Києва за позовом Банку до закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Страховий капітал України" (далі - Страхова компанія) про стягнення 1890054,42 грн.

В засіданні взяли участь представники: позивача - Рафальський В. В. (за дов. N 195 від 28.07.2009); відповідача - Гончарук М. П. (за дов. б/н від 05.03.2009).

Ухвалою від 21.08.2009 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого - Першикова Є. В., суддів: Муравйова О. В., Жаботиної Г. В. касаційну скаргу Банку N 03-03-01/980 від 16.07.2009 було прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні.

У зв'язку з перебуванням судді Ходаківської І. П. у відпустці та виходом з відпустки судді Данилової Т. Б., розпорядженням від 10.09.2009 заступника Голови Вищого господарського суду України для розгляду справ, призначених до перегляду в касаційному порядку на 17.09.2009 колегією суддів у складі: головуючого - Першикова Є. В., суддів: Муравйова О. В., Жаботиної Г. В., створено колегію суддів у наступному складі: головуючий - Першиков Є. В., судді: Данилова Т. Б., Муравйов О. В., яка переглядає справу по суті.

Про вказані обставини присутніх представників повідомлено на початку судового засідання 17.09.2009. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку по суті, не заявлено.

За згодою представників, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 17.09.2009 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 13.04.2009 господарського суду міста Києва (суддя Сташків Р. Б.) у задоволенні позовних вимог Банку відмовлено.

Постановою від 18.06.2009 Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого - Островича С. Е., суддів: Гарник Л. Л., Скрипки І. М.) апеляційну скаргу Банку залишено без задоволення, а рішення від 13.04.2009 господарського суду міста Києва - без змін.

Вказані судові рішення мотивовані тим, що відповідно до абз. 2 ст. 5 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" у разі відчуження знерухомлених іменних цінних паперів право власності переходить до нового власника з моменту зарахування їх на рахунок власника у зберігача. Разом з тим, судами встановлено, що згідно виписки з рахунку Страхової компанії, наданої зберігачем Страхової компанії, за період з 17.06.2008 до 09.04.2009 на рахунок Страхової компанії цінні папери, визначені у спірному договорі купівлі-продажу, зараховані не були.

Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Банк звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 13.04.2009 господарського суду міста Києва та постанову від 18.06.2009 Київського апеляційного господарського суду скасувати, та прийняти по справі нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ч. 1 ст. 509, ст. ст. 526, 610, ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 8 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", п. 1 р. V, п. п. 7, 8, 9 р. VI Положення про депозитарну діяльність, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.10.2006 N 999 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.11.2006 за N 1238/13112).

У своєму відзиві на касаційну скаргу Страхова компанія щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу Банку залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 30.05.2008 між Банком (Продавець) та Страховою компанією (Покупець) було укладено Договір N Д-17 05/08 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого Продавець зобов'язується передати Покупцю, а Покупець зобов'язується забезпечити прийом та оплатити наступні цінні папери: акції прості, іменні, документарні ВАТ "Агромашбуд", код ЄДРПОУ 33151719, номінальною вартістю 0,25 грн., кількістю 10000000 штук, загальною вартістю 2500000,00 грн., загальною договірною вартістю 1686554,73 грн.

Судами встановлено, що п. п. 1.3, 1.4 Договору визначено, що Продавець гарантує, що на дату підписання цього Договору і на весь строк до передачі прав власності на цінні папери Покупцю, цінні папери, що є предметом цього Договору, знаходяться в його абсолютній власності (з правом володіння, користування та розпорядження), не обтяжені заставою, включаючи податкову, та ніякими іншими правами третіх осіб, а також не знаходяться під арештом. Цінні папери належать Продавцю на праві власності, що підтверджується наявністю виписки з рахунку власника, який відкрито у Зберігача.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що п. п. 2.1.1, 2.1.2 Договору сторони погодили, що Продавець зобов'язується: прийняти від Покупця грошові кошти в терміни та на умовах, що передбачені п. 3.1 Договору; та в терміни, визначені в п. 3.2 Договору, надати Зберігачу цінних паперів розпорядження на переказ цінних паперів, що є предметом даного Договору, на рахунок Покупця, відкритий у Зберігача Покупця.

Разом з тим, встановлено, що згідно п. 2.2.1 Договору Покупець зобов'язується: сплатити вартість цінних паперів, ціна яких визначена п. 1.2 Договору, в терміни, що передбачені п. 3.1 Договору. Відповідно до п. 2.2.2 Договору право власності на цінні папери від Продавця до Покупця переходить з моменту зарахування їх на рахунок Покупця, відкритий у Зберігача, що підтверджується випискою з цього рахунку. При цьому, у п. 2.2.3 Договору погоджено, що Продавець та Покупець самостійно здійснюють всі необхідні дії та оплату послуг Зберігача по перереєстрації прав власності на цінні папери.

При вирішенні спору по суті місцевим та апеляційним судами взято до уваги, що згідно з п. п. 3.1, 3.2, 4.1 Договору Покупець зобов'язаний 16.06.2008, сплатити суму Договору Продавцю (шляхом перерахування коштів на рахунок 36417010000001 в ВАТ "БТА Банк", код ЄДРПОУ 14359845), а Продавець зобов'язаний 16.06.2008, провести дії необхідні для перереєстрації прав власності на цінні папери зазначені в п. 1.1 Договору, шляхом надання Зберігачу Продавця документів, необхідних для поставки цінних паперів на рахунок Покупця, з дотриманням вимог чинного законодавства. При переході прав власності від Продавця Покупцю, сторонами укладається та підписується акт прийому-передачі цінних паперів. У випадку невиконання або прострочення виконання зобов'язань, вказаних у п. 3.1 Договору, Продавець сплачує Покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день затримки.

Таким чином, при вирішенні спору по суті попередні судові інстанції дійшли до висновку про те, що у р. 3 Договору сторони фактично погодили зустрічне виконання своїх обов'язків. Так, обидві сторони повинні були 16.06.2008 вчинити певні дії, зокрема, Банк - повинен був на виконання п. 3.2 Договору надати Зберігачу Страхової компанії документи, необхідні для поставки цінних паперів на рахунок Страхової компанії, а остання - на виконання п. 3.1 Договору сплатити Банку суму, встановлену Договором.

Разом з тим, судами встановлено, що обидві сторони у порушення зазначених умов Договору вказані дії у встановлений строк не виконали.

Так, матеріалами справи підтверджено, що лише 29.07.2008 Банк направив до АКБ "Укрсоцбанк", який є зберігачем Страхової компанії, розпорядження N 3 на переказ цінних паперів номінальною вартістю 0,25 грн., кількістю 10000000 штук, загальною вартістю 2500000 грн. Вказане розпорядження отримано ВАТ "Укрсоцбанк" 29.07.2008, що засвідчено підписом уповноваженого представника ВАТ "Укрсоцбанк" на вказаному розпорядженні.

Вирішуючи спір, попередні судові інстанції встановили, що 21.08.2008 Страхова компанія направила Банку листа N 4-8/08, у якому зазначила, що станом на 20.08.2008, незважаючи на неодноразові звернення, Банк не виконав свої зобов'язань за Договором та не передав у власність Страхової компанії цінні папери, що визначені умовами Договору, а тому, у зв'язку з суттєвим простроченням Банком виконання своїх зобов'язань щодо передачі цінних паперів у власність Страхової компанії, керуючись ст. 220 Господарського кодексу України та ст. 612 Цивільного кодексу України, Страхова компанія повідомила про втрату інтересу до виконання Договору, та про свою відмову від прийняття від Банку виконання зобов'язання з передачі у власність цінних паперів відповідно до умов Договору.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 13.10.2008 Банк листом N 04-1-02/1820 повідомив Страхову компанію про те, що відповідно до ст. 5 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" Страхова компанія є власником цінних паперів, а тому повинна сплатити Банку кошти за цінні папери відповідно до умов Договору.

Разом з тим, при вирішенні спору по суті попередніми судовими інстанціями встановлено, що згідно виписки зберігача Страхової компанії (АКБ "Укрсоцбанк") про операції з цінними паперами, на рахунок Страхової компанії за період з 17.06.2008 до 09.04.2009 цінні папери, що були предметом Договору, зараховано не було.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує положення ст. 627 Цивільного кодексу України, яким встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, згідно приписів ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

При цьому відповідно ст. 614 Цивільного кодексу України, ст. 218 Господарського кодексу України, така відповідальність за порушення господарського зобов'язання настає за умови наявності вини в особи, яка його порушила, якщо не доведе, що вжила всіх належних від нього заходів для належного виконання зобов'язання та недопущення господарського правопорушення.

Статтею 530 Цивільного кодексу України, передбачено, що у випадку, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що, як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, спірний Договір за своїм правовим змістом є договором купівлі-продажу цінних паперів.

За змістом ч. 4 ст. 656 Цивільного кодексу України до договору купівлі-продажу цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. ч. 1, 4 ст. 692 вказаного Кодексу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

Таким чином, за загальним правилом, виходячи зі змісту вказаних положень Цивільного кодексу України, покупець повинен виконати свій обов'язок щодо оплати товару після його прийняття, тобто сплатити продавцеві повну ціну вже переданого товару.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що як підтверджено матеріалами справи, саме Банком було прострочено свій обов'язок щодо вчинення дій з метою передачі цінних паперів, оскільки у встановлений в Договорі строк будь-яких дій жодною із сторін зобов'язання на виконання такого Договору вчинено не було, в тому числі і з боку Страхової компанії щодо відмови прийняти товару (в межах встановленого строку).

Відповідно до ч. 1 ст. 693 цього Кодексу якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, умовами спірного Договору сторони здійснення попередньої оплати товару (цінних паперів) не передбачили.

Водночас, слід зазначити, що спірні правовідносини можна кваліфікувати як зустрічні зобов'язання сторін, тобто виконання свого обов'язку однією із сторін відповідно до договору обумовлене виконанням свого обов'язку другою стороною.

Згідно ч. 2 ст. 538 Цивільного кодексу України при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.

Отже, є правомірним висновок попередніх судових інстанцій про те, що всупереч приписам ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України Банк не виконав свої зобов'язання, а саме не здійснив у строк встановлений п. 3.2 Договору дій щодо перереєстрації прав власності на цінні папери, шляхом надання АКБ "Укрсоцбанк" документів, необхідних для поставки цінних паперів на рахунок Страхової компанії.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 220 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Водночас, враховується, що положеннями ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає підставним висновок суду першої та апеляційної інстанцій про те, що Страхова компанія мала правові підстави відмовитись від прийняття від Банку простроченого зобов'язання щодо передачі у власність цінних паперів, та оформлення такої відмови листом N 4-08/08 від 21.08.2008.

Відповідно до абз. 2 ст. 5 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" у разі відчуження знерухомлених іменних цінних паперів право власності переходить до нового власника з моменту зарахування їх на рахунок власника у зберігача.

Згідно з п. 4 ст. 5 вказаного Закону підтвердженням права власності на цінні папери є сертифікат, а в разі знерухомлення цінних паперів чи їх емісії в бездокументарній формі - виписка з рахунку у цінних паперах, яку зберігач зобов'язаний надавати власнику цінних паперів.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що, як встановлено місцевим та апеляційним судами, у п. 2.2.2 Договору передбачено, що право власності на цінні папери від Продавця (Банку) до Покупця (Страхової компанії) переходить з моменту зарахування їх на рахунок Покупця, відкритий у Зберігача, що підтверджується випискою з цього рахунку. Проте, згідно виписки з рахунку Страхової компанії у цінних паперах у АКБ "Укрсоцбанк" (зберігача Страхової компанії), за період з 17.06.2008 до 09.04.2009 на рахунок Страхової компанії цінні папери, визначені у Договорі, зараховані не були.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Банком в касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

З врахуванням того, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів постановила:

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "БТА Банк" N 03-03-01/980 від 16.07.2009 залишити без задоволення.

Постанову від 18.06.2009 Київського апеляційного господарського суду у справі N 34/99 господарського суду міста Києва залишити без змін.

 

Головуючий

Є. Першиков

Судді:

Т. Данилова

 

О. Муравйов





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали