ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

24.01.2012 р.

Справа N 12/5026/962/2011


Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дроботової Т. Б. - головуючого, Волковицької Н. О., Рогач Л. І. (за участю представників сторін: позивача - ОСОБА_1, дов. від 05.05.2011 року, відповідача - ОСОБА_2, дов. від 03.01.2012 року, ОСОБА_3, дов. від 03.01.2012 року, третьої особи - не з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на постанову від 26.09.2011 року Київського апеляційного господарського суду у справі N 12/5026/962/2011 господарського суду Черкаської області за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вок-бокс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_5, про стягнення 200972,00 грн. встановив:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вок-бокс" про стягнення вартості вантажу в розмірі 200972,00 грн.

Ухвалою господарського суму Черкаської області від 07.06.2011 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_5.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 07.07.2011 року (суддя Грачов В. М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2011 року (головуючий суддя Алданова С. О., судді Дикунська С. Я., Шапран В. В.), у задоволенні позову відмовлено.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 07.07.2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2011 року і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Скаржник вважає, що судові рішення попередніх інстанцій винесені з порушенням норм процесуального та матеріального права.

На думку заявника при винесенні оскаржуваних судових рішень судами не було враховано приписи статей 47, 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", пункт 51 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, затв. постановою Ради Міністрів Української РСР від 27.06.69 року N 401, пункти 2.1, 2.2, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затв. наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року N 88, частина 3 статті 134 Кодексу законів про працю України, статті 207, 924, 1172 Цивільного кодексу України.

Також заявник посилається на те, що водій діяв в порушення вимог законодавства, зокрема, Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затвердженні саме на виконання Програми заходів щодо забезпечення збереження вантажів, захисту їх від розкрадень і безпеки пасажирів на транспорті, затв. постановою КМУ від 05.01.95 року N 7, та всупереч договірних домовленостей, оскільки за розпорядження керівництва змінив пункт розвантаження та не забезпечив доставку вантажу визначеному вантажоодержувачу.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши в межах вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи спір стосується відшкодування шкоди у вигляді втраченого вантажу, завданої працівником відповідача під час виконання ним своїх службових обов'язків по перевезенню цього вантажу на підставі частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив із того, що в діях відповідача не знайдено ознак правопорушення, яке заподіяло матеріальну шкоду позивачеві.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.01.2011 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діана" було укладено договір N 20 транспортно-експедиційного обслуговування, в якому позивач в порядку і на умовах, визначених цим договором зобов'язався перевезти автомобільним транспортом довірений йому вантажовідправником вантаж (згідно з вантажною накладною) із місця відправлення в пункт призначення, який зазначено в заявках замовника, і видати вантаж уповноваженій на його отримання особі, вказаній в заявці (вантажоотримувачу), а замовник ТОВ "Діана" зобов'язався оплатити послуги. Для виконання умов цього договору експедитор має право залучити будь-яку третю сторону на свій розсуд.

На виконання умов договору N 20 від 04.01.2011 року, за заявкою N 1-1503 від 15.03.2011 року ТОВ "Діана", позивач зобов'язався організувати перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом Іркліїв - Луганськ.

16.03.2011 року шляхом обміну факс-копіями, позивачем було укладено договір-заявку на перевезення вантажу автомобільним транспортом з суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_6 за маршрутом Іркліїв - Луганськ.

16.03.2011 року шляхом обміну факс-копіями, суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_6 уклав договір-заявку N 51 з ТОВ "Вок-бокс" на перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом Іркліїв, Черкаської обл. - Луганськ, Єнакієво.

На виконання умов договору з суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_6 відповідачем, згідно наказу від 16.03.2011 року N 40, був відряджений працівник ОСОБА_5, прийнятий на роботу за наказом від 16.08.2010 року N 37, для перевезення вантажу з пгт. Іркліїв (Іркліївський МСЗ) в м. Луганськ/м. Єнакієво на автомобілі ISUZU NQR 71, реєстраційний N НОМЕР_1.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу - автомобіля ISUZU NQR 71, реєстраційний N НОМЕР_1, його власником є відповідач.

Як вбачається з видаткової накладної N РН-553 від 16.03.2011 року і товарно-транспортної накладної N 9 від 16.03.2011 року, виданих ПАТ "Іркліївський маслосирзавод" с. Іркліїв Черкаської області, останній відпустив і видав для перевезення автомобілем N НОМЕР_1, водій ОСОБА_5 товар (вантаж) - сир в кількості 5024 кг, загальною вартістю 200972,00 грн., від вантажовідправника - ПАТ "Іркліївський маслосирзавод" с. Іркліїв Черкаської області до вантажоотримувача - ТОВ "Діана", пункт розвантаження м. Луганськ.

Факт відвантаження товару відповідно до видаткової накладної N РН-553 від 16.03.2011 року на суму 200972 грн. на підставі заявки ТОВ "Діана" в автомобіль N НОМЕР_1, водій ОСОБА_5, на підставі товарно-транспортної накладної N 9 від 16.03.2011 року, ПАТ "Іркліївський маслосирзавод" підтвердив своїм листом від 07.06.2011 року N 538/04.

З письмових пояснень водія ОСОБА_5 суди встановили, що отриманий для перевезення вантаж водій розвантажив в м. Єнакієво за розпорядженням Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_6, що не суперечило умовам договору з останнім, всі перевізні документи на вантаж він передав представнику ОСОБА_6.

За таких обставин суди дійшли висновку, що суб'єктами спірних правовідносин були вантажовідправник - ПАТ "Іркліївський маслосирзавод" с. Іркліїв Черкаської області, замовник перевезення і вантажоотримувач ТОВ "Діана" м. Луганськ, експедитори СПД ОСОБА_4 м. Луганськ і СПД ОСОБА_6 м. Севастополь, перевізник ТОВ "Вок-бокс" м. Черкаси, а позивач та відповідач в договірних правовідносинах транспортного експедирування чи перевезення між собою не перебували.

Крім того, судами встановлено, що рішенням господарського суду Луганської області від 10.05.2011 року у справі N 4/70/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діана" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення 209500,58 грн. частково задоволено позовні вимоги та стягнуто з підприємця на підставі договору N 20 транспортно-експедиційного обслуговування від 04.01.2011 року та заявки N 1-1503 від 15.03.2011 року про надання послуг перевезення вантажу до договору N 20 від 04.01.2011 року суму вартості втраченого товару у розмірі 200972,00 грн.

За таких обставин суди дійшли висновку, що правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов'язань перевезення і транспортного експедирування, в той час як позивач заявив позов посилаючись на частину 1 статті 1172 Цивільного кодексу України про відшкодування позадоговірної шкоди, спричиненої йому працівником відповідача під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Юридичною підставою відповідальності відповідача в даному випадку має бути наявність складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою, вини особи, яка заподіяла шкоду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особи, відшкодовується нею в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

18.03.2011 року позивач звернувся до ГУМВС України в Донецькій області з заявою про вчинення злочину громадянином ОСОБА_5, внаслідок чого йому заподіяно матеріальну шкоду в розмірі 200972,00 грн.

25.03.2011 року позивач звернувся до прокурора міста Севастополь з заявою про вчинення злочину громадянином ОСОБА_6.

Судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні будь-які процесуальні документи правоохоронних органів за результатами вищезазначених звернень, які б підтверджували вину вказаних осіб.

З витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які містяться в матеріалах справи, вбачається, що записів про ОСОБА_6 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не знайдено.

З огляду на вищезазначене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність в діях відповідача ознак правопорушення, яке заподіяло б матеріальну шкоду позивачеві.

Проте такий висновок не можна визнати обґрунтованим, оскільки суди дійшли його без врахування вимог законодавства, яке регулює спірні відносини та без усебічного з'ясування дійсних обставин справи в їх сукупності, чим порушили вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Так, судами не враховано, що спір стосується цивільного правопорушення,склад якого є підставою позову, тобто тими фактичними даними, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Вирішуючи будь який спір господарський суд повинен надати оцінку обставинам, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи позивач просить стягнути з відповідача позадоговірну шкоду, завдану неправомірними діями ОСОБА_5, який є працівником відповідача.

У цивільному правопорушенні неправомірні дії не обов'язково повинні мати кримінальний характер та зазвичай є порушенням зобов'язання, а відтак висновок судів про відсутність взаємозв'язку між виною ОСОБА_5 та висновками правоохоронних органів у даному випадку є помилковим.

Отже, пославшись на відсутність висновків правоохоронних органів суди фактично уникли розгляду спору по суті та оцінки наявним в матеріалах справи доказам.

Також судами не враховано, що згідно статті 314 Цивільного кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини, а згідно статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Крім того, частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, а тому посилання на пояснення водія про видачу вантажу не може бути належним та допустимим доказом.

Згідно частини 1 статті 918 Цивільного кодексу України завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статутом автомобільного транспорту УРСР, затв. постановою Ради Міністрів Української РСР 27.06.69 року N 401, який є чинним, передбачено, що завантаження і розвантаження вважається закінченим після вручання шоферу відповідно оформлених товарно-транспортних документів на навантажений або вивантажений вантаж.

Оцінку товарно-транспортним документам, на підставі яких водій ОСОБА_5 здійснив перевезення вантаж, щодо якого виник спір судами не надано.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення обставин, що є суттєвими для вирішення спору по суті, а касаційна інстанція позбавлена права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110 - 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Рішення господарського суду Черкаської області від 07.07.2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2011 року у справі N 12/5026/962/2011 господарського суду Черкаської області скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Черкаської області.

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

 

Головуючий, суддя

Т. Дроботова

Судді:

Н. Волковицька

 

Л. Рогач





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали