ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

28.09.2010 р.

N 25/21

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - І. Воліка (доповідача), суддів - Н. Капацин, О. Кролевець, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" на постанову від 02.06.2010 Київського апеляційного господарського суду у справі N 25/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Юні Вест" до Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" про стягнення 607059,30 грн. (в судове засідання прибули представники сторін: позивача - Кальф Г. В., дов. від 31.12.2009 N 661-К; відповідача - Хіцевич О. Ю., дов. від 19.05.2010 N 133), встановив:

У грудні 2009 року позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Юні Вест" (надалі - ТОВ "Компанія з управління активами "Юні Вест") звернулось до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" (надалі - ПАТ "Родовід Банк") про стягнення відсотків за користуванням депозитом у сумі 487234,87 грн., 107567,06 грн. пені за прострочення повернення депозиту, 12257,38 грн. пені за прострочення сплати відсотків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за укладеним між сторонами договором строкового банківського вкладу N 34/21-Д-07 від 27.11.2007, відповідач своєчасно не виконав зобов'язання щодо своєчасного повернення депозитного вкладу, тому зобов'язаний сплатити проценти за фактичне користування депозитом, пеню за прострочення повернення депозиту та пеню за прострочення сплати процентів.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.03.2010 у справі N 25/10 (суддя Морозов С.М.) позов задоволено повністю; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" на користь ТОВ "Компанія з управління активами "Юні Вест" 607059,30 грн. та судові витрати у розмірі 6306,59 грн.

Рішення мотивоване посиланнями на порушення відповідачем умов договору щодо своєчасного повернення депозиту та обов'язку банку повернути вклад з урахуванням відсотків за фактичне користування депозитними коштами, що є підставою для покладення на нього обов'язку по сплаті пені, яку позивачем розраховано з урахуванням вимогст. ст. 2, 85 Закону України "Про банки та банківську діяльність", до введення мораторію та після його закінчення.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2010 (колегія суддів: Корсак В. А. - головуючий, судді - Коршун Н. М., Авдеєв П. В.) рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2010 у справі N 25/10 залишено без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з винесеними у справі судовими актами, відповідач - ПАТ "Родовід Банк" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, і прийняти нове рішення про стягнення з Банку пені за порушення строків повернення депозиту у сумі 107567,05 грн., яку необхідно нараховувати на день повернення коштів по договору депозиту, зокрема на 27.01.2009. При цьому касаційна скарга вмотивована доводами щодо невірного тлумачення судами умов депозитного договору, та порушення приписів статей 78, 80, 81 Закону України "Про банки та банківську діяльність", ст. 1060 Цивільного кодексу України, що, на думку скаржника, призвело до винесення судами незаконних та необґрунтованих судових рішень.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів відповідача, посилаючись на їх не обґрунтованість та таких, що не ґрунтуються на вимогах закону, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові акти без змін.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи і правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 27.11.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ВЕС" (найменування якої змінено на ТОВ "Компанія з управління активами "Юнівес" згідно пункту 1.1 Статуту) (Вкладник) та ВАТ "Родовід Банк" (правонаступником якого є ПАТ "Родовід Банк") (Банк) укладений Договір строкового банківського вкладу N 34/21-Д-07 (надалі - Договір), за умовами якого Вкладник передає Банку, а Банк приймає від Вкладника на строковий депозитний рахунок N 26521007000005 грошові кошти в сумі 5000000,00 грн. та зобов'язується повернути Вкладникові суму вкладу 27.01.2009, і виплачувати проценти на нього на умовах і в порядку, встановлених цим Договором (п. 1.1).

Згідно пункту 2.5 Договору, в редакції Додаткової угоди N 2 від 13.10.2008, сторонами визначений розмір процентної ставки за користування вкладом у розмірі 22 % річних.

Позивачем на виконання умов депозитного договору перераховано Банку 5000000,00 грн. Разом з тим, відповідачем не виконано умови депозитного договору та у строк встановлений пунктом 1.1. Договору - 27.01.2009, депозитний вклад повернуто не було.

Згідно банківської виписки від 14.09.2009, відповідачем повернуто депозит у сумі 3411009,00 грн. лише 14.09.2009. При цьому проценти за користування вкладом нараховані Банком по 26.01.2009 включно.

Частиною 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

В даному випадку, відповідно до пункту 2.6 Договору, проценти на вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу до дня, який передує його поверненню Вкладнику або списання з рахунку з інших підстав. При цьому в пункті 2.5 Договору встановлений обов'язок Банку нараховувати проценти за повний строк зберігання вкладу. Таким чином, умовами договору сторони визначили, що сплата процентів за користування вкладом здійснюється за фактичний термін такого користування - до дня фактичного повернення Вкладнику суми вкладу.

За таких обставин, враховуючи приписи ст. ст. 1058, 1060, 526, 525, 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, якими визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов'язання не допускається, а також пункти 2.5, 2.6 Договору, суди дійшли висновку, що Банк зобов'язаний нараховувати та сплачувати Вкладнику (позивачу) проценти за весь період користування вкладом до 13.09.2009 включно, а тому правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення несплачених відсотків у сумі 487234,87 грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з такою правовою позицією судів попередніх інстанцій з огляду на положення ст. 536 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Умовами Договору (п. 2.5) передбачено, що відсотки мають нараховуватися на весь період фактичного користування депозитом, а тому місцевим судом, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення відсотків за період з 27.01.2009 по 13.09.2009 (дату повернення вкладу).

Разом з тим, судами правомірно зауважено, що нарахування процентів за період дії мораторію не суперечить приписам Закону України "Про банки та банківську діяльність", оскількист. 2 та ст. 85 цього Закону, забороняють нарахування лише штрафних санкцій та пені протягом дії мораторію і не містять заборони щодо нарахування передбачених договором банківського вкладу відсотків.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення пені, суди виходили з того, що відповідно до ст. ст. 611, 549 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки; неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; та пункту 4.2 Договору, яким визначено, що у разі порушення банком строку повернення вкладу та/або нарахованих процентів за ним, Банк виплачує Вкладнику пеню у розмірі 0,1 % за кожен день прострочення від суми, сплата якої прострочена.

Місцевий господарський суд здійснивши перевірку нарахування пені, дійшов висновку, що позивачем згідност. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правомірно нарахована пеня, яка не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який стягується пеня та задоволено до стягнення пеню за прострочення сплати депозиту в сумі 107567,05 грн., нарахованої за період з 27.01.2009 по 16.03.2009 - початок дії мораторію, а також пеня за прострочення сплати відсотків у сумі 12257,38 грн., нарахованої за період з 15.09.2009 по 26.10.2009 - після закінчення мораторію.

Судами не взято до уваги посилання відповідача на неправомірне нарахування пені під час дії мораторію, оскільки постановою Правління НБУ N 138 від 13.03.2009 "Про призначення тимчасової адміністрації у ВАТ "Родовід Банк" у відповідача призначено тимчасову адміністрацію строком на 1 рік - з 16.03.2009 до 15.03.2010 та з метою створення сприятливих умов для фінансового стану банку введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців з 16.03.2009 до 15.09.2009. Постановами Правління НБУ N 551 від 15.09.2009 та N 616 від 15.10.2009 продовжено мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідача шляхом уведення мораторію на задоволення вимог кредиторів з 16.09.2009 до 15.12.2009, крім зобов'язань Банку за договорами банківських вкладів (депозитів), договорами банківських рахунків, а також за зобов'язаннями щодо переказу коштів у межах лімітів, установлених тимчасовим адміністратором Банку і погоджених НБУ.

Отже, судами правомірно задоволено до стягнення пеня, яка нарахована до введення мораторію та після його продовження з 16.09.2009 до 15.12.2009, з урахуванням частини першої ст. 85 Закону України "Про банки та банківську діяльність", тобто, під час дії часткового мораторію, який не розповсюджувався на зобов'язання Банку за договорами банківських вкладів (депозитів).

За таких обставин, судами попередніх інстанції на підставі встановлених фактичних обставин, з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини та обґрунтовано задоволено позовні вимоги.

Посилання скаржника на ст. 58 Закону України "Про банки та банківську діяльність" в обґрунтування звільнення його від сплати пені, також в даному випадку є необґрунтованими, з огляду на таке.

Згідно ст. 58 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" кредитором банку є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань. Мораторій - зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Однак, позивач у відносинах з відповідачем, які врегульовані укладеним між ними договором строкового банківського вкладу N 34/21-Д-07 від 27.11.2007, не виступає в якості кредитора відповідача, та не висуває до відповідача вимог щодо його майнових прав, а лише вимагає від відповідача у зв'язку з неналежним виконанням останнім умов договору депозиту, сплатити пеню, що не суперечить наведеним нормам та кореспондується з засадами цивільного законодавства, такими як, справедливість, добросовісність та розумність.

Крім цього, посилання касаційної скарги на неправильне застосування судами ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність", не заслуговують на увагу суду, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником вказаної норми права.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до намагань відповідача оцінювати докази та тлумачити законодавство виключно на свою користь, тому до уваги судом не беруться. Окрім того, ці твердження спростовуються встановленими обставинами справи.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення господарського суду прийняте з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючисьст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2010 у справі N 25/21 залишити без змін

 

Головуючий, суддя

І. Волік

Судді:

Н. Капацин

 

О. Кролевець

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали