ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 26 червня 2007 року

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого, судді - Фадєєвої Н. М., суддів: Бим М. Є., Леонтович К. Г., Маринчак Н. Є., Степашко О. І., розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу УПФУ в Кам'янському районі на постанову господарського суду Черкаської області від 21.03.2006 р. та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11.05.2006 р. у справі за позовом УПФУ в Кам'янському районі до Смілянського відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань про стягнення заборгованості, встановила:

Управління Пенсійного фонду України в в Кам'янському районі звернулося до господарського суду з позовом до Смілянської виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань про стягнення 12802 грн. 77 коп. не прийнятих до заліку сум виплачених фізичним особам пенсій, пов'язаних з інвалідністю, що настала внаслідок нещасного випадку на виробництві та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, померлого в результаті нещасного випадку на виробництві та зобов'язання до вчинення дій.

Постановою господарського суду Черкаської області від 21.03.2006 р. відмовлено в задоволенні позовних вимог УПФУ в Кам'янському районі

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11.05.2006 р. апеляційна скарга УПФУ в Кам'янському районі залишена без задоволення, а постанова господарського суду Черкаської області від 21.03.2006 р. - без змін.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, УПФУ в Кам'янському районі звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати вищезазначені судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегія суддів вважає рішення судів першої та апеляційної інстанцій законними, обгрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.

У відповідності до положень ст. 1, 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення", який набув чинності з лютого 1992 року, (далі - Закон N 1) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення, в т. ч. і трудові пенсії по інвалідності.

У відповідності до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", який набув чинності з 01.04.2001 року, (далі - Закон N 2) дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання (далі - підприємства), у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.

Особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону (ст. 2 Закону N 2).

У відповідності до п. 2 прикінцевих положень Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 22.02.2001 року, який набув чинності з 01.04.2001 року, (далі - Закон N 3) Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку.

Потерпілі, документи яких не передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом в подальшому відбуваються відповідні розрахунки.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача 12802,77 грн. коштів, які не були прийняті відповідачем до заліку, оскільки в порушення Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків Пенсійному фонду витрат, пов'язаних з виплатою пенсій, пов'язаних з нещасним випадком на виробництві від 04.03.2003 року (далі - Порядок) відповідач не прийняв до заліку суми виплачених пенсій громадянам згідно переліку позивача в позові.

До того ж, позивач також просить зобов'язати відповідача вчинити дії по підписанню акта звірки особових справ пенсіонерів, які отримали травму на виробництві за часів СРСР, у відповідності до Міжнародної угоди держав СНД від 13.03.92 року про гарантії прав громадян держав учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення та у відповідності до Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків Пенсійному фонду витрат, пов'язаних з виплатою пенсій, пов'язаних з нещасним випадком на виробництві від 04.03.2003 року.

Колегія суддів погоджується з висновками суду, що наведені нормативні акти не є підставою для покладення на відповідача обов'язку прийняти до заліку виплачені пенсії та провести по них відшкодування, оскільки вищевказана Міждержавна угода від 13.03.92 року врегульовує лише питання пенсійного забезпечення громадян держав-учасниць СНД, але ніяким чином не регулює питання проведення взаєморозрахунків між страховими фондами в рамках однієї державі учасниці, а тому в даному випадку до застосування не підлягає.

Порядок про відшкодування затверджено постановою правління обох фондів 04.03.200 року і розроблено на виконання положень Законів N 1, N 2 та N 3, пунктом 2 Порядку встановлено, що порядок визначає механізм відшкодування на централізованому рівні Фондом страхування від нещасних випадків Пенсійному фонду - витрат на виплату пенсій, пов'язаних із настанням нещасного випадку на виробництві.

У відповідності до ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", страховик, який виплатив страхове відшкодування потерпілій особі має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.

У відповідності до п. 2 ст. 19 Конституції України, установи органів влади зобов'язані діяти на підставах та в порядку, визначеному чинним законодавством.

Крім того, вимоги позивача про зобов'язання відповідача вчинити дії по підписанню акта не відповідають способу захисту права, визначеному ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", і тому на думку суддів апеляційної інстанції місцевим судом вірно відмовлено позивачу в їх задоволенні. Можливість примусового виконання такого роду вимоги є сумнівною в світлі положень Закону України "Про виконавче провадження".

Слід зазначити, що механізм відшкодування витрат між Фондами за період з 01.04.2001 року по 01.12.2005 року відсутній, оскільки всупереч угоди обох фондів, на виконання Порядку він не був розроблений.

Враховуючи вищенаведене, рішення судів відповідають чинному законодавству, матеріалам і фактичним обставинам справи і підстав для їх скасування немає.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила:

Касаційну скаргу УПФУ в Кам'янському районі залишити без задоволення, а постанову господарського суду Черкаської області від 21.03.2006 р. та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11.05.2006 р. - без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

 

Судді:

 

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали