ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 30 січня 2012 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Маринченка В. Л., суддів: Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гриціва М. І., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Пилипчука П. П., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Редьки А. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Таран Т. С., Терлецького О. О., Школярова В. Ф., Яреми А. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Ялта Автономної Республіки Крим (далі - відділення Фонду, Фонд відповідно) про стягнення заборгованості, встановив:

У жовтні 2009 року управління ПФУ звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з відділення Фонду 418 грн. 11 коп. витрат, понесених ним у зв'язку з виплатою у вересні 2009 року ОСОБА-1 державної адресної допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року N 265 "Про деякі питання пенсійного забезпечення" (далі - постанова N 265).

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим постановою від 25 січня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2010 року, в задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 13 жовтня 2011 року (Постанова N К-40612/10) рішення судів попередніх інстанцій скасував, позов задовольнив.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України відділення Фонду, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом статті 21 Закону України від 23 вересня 1999 року N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 1105-XIV) та пункту 4 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання", затвердженого постановою правління ПФУ та правління Фонду від 4 березня 2003 року N 5-4/4, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 жовтня 2011 року та залишити у силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

На обґрунтування заяви додано ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 травня 2011 року (К-59234/09) (Ухвала N К-59234/09) та від 23 серпня 2011 року (К/9991/21804/11) (Ухвала N К/9991/21804/11), в яких згадані норми права, на думку заявника, у подібних правовідносинах застосовані по-іншому.

Так, у справі, що розглядається, касаційний суд визнав обґрунтованими вимоги управління ПФУ про стягнення з відділення Фонду витрат на виплату і доставку державної адресної допомоги, пославшись на положення статті 24 Закону N 1105-XIV, якою встановлено обов'язки Фонду, зокрема абзац другий пункту 5 частини другої цієї статті, згідно з яким у випадку коли після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.

Водночас в ухвалах Вищого адміністративного суду України, на які посилається заявник, касаційний суд дійшов висновку про відсутність у відділення Фонду обов'язку щодо відшкодування витрат, понесених управлінням ПФУ у зв'язку з виплатою адресної допомоги, оскільки така допомога не входить до визначеного статтею 21 Закону N 1105-XIV переліку соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на нижченаведене.

Перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом, передбачено статтею 21 Закону N 1105-XIV.

Відповідно до цієї статті Фонд зобов'язаний у встановленому законом порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження здоров'я, в тому числі пенсії по інвалідності від трудового каліцтва або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у разі настання страхового випадку.

Аналіз положень постанови N 265, якою передбачено надання щомісячної державної адресної допомоги, дає підстави вважати, що така допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Пунктом 4 постанови N 265 встановлено, що виплата щомісячної державної адресної допомоги здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога.

Вирішуючи питання, чи здійснюються ці виплати за рахунок коштів Фонду, необхідно враховувати те, що страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Одним з основних принципів страхування від нещасного випадку є цільове використання коштів, які відповідно до статті 46 Закону N 1105-XIV не формуються за рахунок Державного бюджету України, не включаються до його складу та використовуються виключно за їх прямим призначенням.

Зважаючи на особливості фінансування страхування від нещасного випадку, виключно цільове використання цих коштів та враховуючи те, що адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, Фонд не може нести витрати на виплату державної адресної допомоги.

Отже, висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та не відповідає правовій позиції Верховного Суду України у справах цієї категорії, висловленій у постановах від 6 червня 2011 року N 21-57а11 (Постанова N 21-57а11), від 20 червня 2011 року N 21-59а11 (Постанова N 21-59а11) та N 21-118а11 (Постанова N 21-118а11).

У зв'язку із наведеним та відповідно до частини другої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України постанова Вищого адміністративного суду України від 13 жовтня 2011 року N К-40612/10 (Постанова N К-40612/10) підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 241, 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

Заяву відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Ялта Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 13 жовтня 2011 року (Постанова N К-40612/10) скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

В. Л. Маринченко

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

М. І. Гриців

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

Г. В. Канигіна

 

М. Р. Кліменко

 

Є. І. Ковтюк

 

П. І. Колесник

 

О. А. Коротких

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

В. В. Кривенко

 

О. Т. Кузьменко

 

Н. П. Лященко

 

В. В. Онопенко

 

Л. І. Охрімчук

 

П. В. Панталієнко

 

М. В. Патрюк

 

В. Ф. Пивовар

 

П. П. Пилипчук

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

А. І. Редька

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

Т. С. Таран

 

О. О. Терлецький

 

В. Ф. Школяров

 

А. Г. Ярема

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали