ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

22.11.2011 р.

Справа N 5015/1094/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дроботової Т. Б. - головуючого, Волковицької Н. О., Рогач Л. І. (за участю представників сторін: позивача - не з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином, відповідача - не з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на постанову від 09.08.2011 року Львівського апеляційного господарського суду у справі N 5015/1094/11 господарського суду Львівської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Свитязь - Транс" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення 51444,33 грн., встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Свитязь - Транс" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення 51444,33 грн.

Рішенням господарського суду Львівської області від 20.04.2011 року (суддя Гоменюк З. П.) залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.08.2011 року (головуючий суддя Юрченко Я. О., судді: Зварич О. В., Якімець Г. Г.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Свитязь - Транс" 9910 грн. - основного боргу, 1034,33 грн. - інфляційних втрат, 40500 грн. штрафних санкцій.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Львівської області від 20.04.2011 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.08.2011 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скаржник обґрунтовує свої доводи тим, що договори N 10/08-01(П) від 10.08.2009 року, N 11/09 від 11.09.2009 року, N 12/09 від 15.09.2009 року сторонами не підписувались, а пеня нарахована судами попередніх інстанцій з порушенням вимог статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та статті 343 Господарського кодексу України.

Крім того, на думку заявника, судами не застосовані приписи частини 3 статті 551, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої і апеляційної інстанцій 10.08.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Свитязь - Транс" (перевізник) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (експедиція) було укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг N 10/08-01(П), відповідно до пункту 2.1 якого перевізник зобов'язувався забезпечити своєчасну доставку вантажу по маршруту Бориспіль (Україна) - Львів в терміни, зазначені експедицією, та передати вантаж уповноваженій особі вантажоодержувача. Вартість перевезення 1700,00 грн. (пункт 1.2 договору).

11.09.2009 року між сторонами укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг за N 11/09, відповідно до пункту 2.1 якого передбачено, що перевізник (позивач) зобов'язується здійснити міжнародне перевезення вантажу по маршруту Жешів (Зачерне) (Республіка Польща) - місто Червоноград (Україна), вартість якого згідно пункту 1.2 договору становить 4000,00 грн.

15.09.2009 року між тими ж сторонами укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг N 12/09, відповідно до умов якого позивач зобов'язувався здійснити міжнародне перевезення вантажу по маршруту Жешів (Зачерне) (Республіка Польща) - місто Червоноград (Україна) вартістю 4210,00 грн. (п.п. 1.2, 2.1 договору).

Згідно пунктів 2.2 договорів N 10/08-01(П), N 11/09, N 12/09 експедиція зобов'язана оплатити послуги перевізника з перевезення вантажу.

Відповідно до умов пункту 3.1 вказаних договорів експедиція (відповідач) здійснює оплату послуг перевізника (позивача) шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок перевізника протягом 10-ти банківських днів з дня отримання експедицією належним чином оформлених платіжних документів (рахунку, податкової накладної, ТТН, актів виконаних робіт, договорів-замовлень з печаткою перевізника).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем виконано належним чином свої зобов'язання за договором N 10/08-07(П), договором N 11/09 від 11.09.2009 року та договором N 12/09 від 15.09.2009 року, що підтверджується товарно-транспортною накладною N 87798547/87798715 від 11.08.2010 року з відміткою вантажоодержувача - фірма Товариство з обмеженою відповідальністю "Тема", міжнародною товарно-транспортною накладною CMR A N 125972 від 15.09.2009 року з відмітками митного контролю та печаткою одержувача - фірма "Євро-Дах", позивачем здійснено передбачене міжнародне перевезення згідно з міжнародною товарно-транспортною накладною CMR A N 125976 від 17.09.2009 року з відмітками митного контролю та печатки одержувача - фірма "Євро-Дах".

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

У відповідності до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Судами першої та апеляційної інстанціями встановлено, що договори N 10/08-01 (П), N 11/09, N 12/09 підписані сторонами та скріплені печатками.

Відповідально до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідне де вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 527 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України та статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Оскільки судами встановлено, що відповідач свої зобов'язання перед відповідачем не виконав, послуг перевізника з перевезення вантажу не оплатив, а його борг перед позивачем становить 9910,00 грн., то висновок про те, що згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом є обґрунтованим.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем за період з жовтня 2009 року по вересень 2010 року відповідачу нараховано 1034,33 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до статті 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з пунктом 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Стаття 231 Господарського кодексу України встановлює, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (п. 1). У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (п. 4).

Пунктом 4.3 договору N 12/09 передбачено, що експедиція (відповідач) несе відповідальність за невиконання умов п. 2.2 договору в розмірі 100,00 грн. за кожну прострочену добу.

Станом на 05.11.2010 рік кількість прострочених діб за договором N 12/09 від 15.09.2009 року становить 405 днів, а відтак вимога позивача про стягнення з відповідача 40500,00 грн. штрафних санкцій ґрунтується на законі та договорі.

Проте такий висновок не можна визнати обґрунтованим, оскільки суди дійшли його без врахування вимог законодавства, яке регулює спірні відносини та без усебічного з'ясування дійсних обставин справи в їх сукупності, чим порушили вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Так, суди не звернули увагу на те, що згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для розгляду даної справи по суті судам необхідно було встановити строк, з настанням якого відповідач вважається таким, що прострочив.

Крім того, частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а відтак необхідною умовою застосування штрафних санкцій окрім строку є встановлення моменту, коли зобов'язання мало бути виконане, що судами зроблено не було.

Настання моменту виконання зобов'язання є суттєвим також для розрахунку інфляційних витрат.

Крім того, для розгляду даного спору необхідно врахувати приписи частини 2 статті 343 Господарського кодексу України, згідно з якою платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, а також аналогічні приписи Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення обставин, що є суттєвими для вирішення спору по суті, а касаційна інстанція позбавлена права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Рішення господарського суду Львівської області від 20.04.2011 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.08.2011 року у справі N 5015/1094/11 господарського суду Львівської області скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 задовольнити.

 

Головуючий, суддя

Т. Дроботова

Судді:

Н. Волковицька

 

Л. Рогач

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали