ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

19.10.2011 р.

Справа N 6/20/5022-241/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - судді Стратієнко Л. В., судді Бондаря С. В., судді Кондратової І. Д. (за участю представників сторін: від позивача ОСОБА_1 - представник за довіреністю; від відповідача - не з'явились), розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" на рішення господарського суду Тернопільської області від 11.04.2011 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.07.2011 р. у справі N 6/20/5022-241/2011 господарського суду Тернопільської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікеро-горілчаний завод "Калганоф" про стягнення 22523982,35 грн. заборгованості за кредитним договором, встановив:

17.02.2011 р. Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" (надалі - ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк") звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТОВ "Лікеро-горілчаний завод "Калганоф") про стягнення 14616840,11 грн. заборгованості за кредитом, 5768438,20 грн. заборгованості за процентами, 545822,06 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту, 359805,16 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, 785464,19 грн. втрат від інфляції за несвоєчасне погашення кредиту, 447612,63 грн. втрат від інфляції за несвоєчасне погашення процентів, всього - 22523982,35 грн.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 11.04.2011 р. (суддя Шумський І. П.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.07.2011 р. (колегія суддів у складі: суддя Орищин Г. В. (головуючий), судді Галушко Н. А., Краєвська М. В.), позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Лікеро-горілчаний завод "Калганоф" на користь ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" 14616840,11 грн. заборгованості по кредиту, 511513,29 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту, 785464,19 грн. інфляційних нарахувань за несвоєчасне погашення кредиту, 3520932,28 грн. заборгованості по сплаті відсотків, 259394,41 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків, 322697,48 грн. інфляційних нарахувань за несвоєчасну сплату відсотків, 22656,17 грн. сплаченого держмита, 209,71 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В стягненні 34308,77 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту, 2247505,92 грн. заборгованості по сплаті відсотків, 100410,75 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків та 124915,15 грн. інфляційних нарахувань за несвоєчасну сплату відсотків відмовлено.

Відмовляючи в стягненні 2247505,92 грн. заборгованості по сплаті відсотків, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що, змінюючи в односторонньому порядку розмір відсоткової ставки за кредитним договором банк діяв неправомірно, оскільки не дотримано порядку погодження питання збільшення відсоткової ставки до 18 % та до 21,50 %. При цьому, судами попередніх інстанцій враховано правову позицію Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, викладену в листі від 07.10.2010 "Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010 роки)", у якому зазначено, що неправомірною є зміна відсоткової ставки, навіть у разі належного повідомлення, якщо договором чітко передбачено підписання в таких випадках додаткової угоди.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати змінити судові рішення, позов задовольнити повністю.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що судами безпідставно застосовано роз'яснення Верховного Суду України, які викладені у листі від 07.10.2010 р., оскільки дані роз'яснення не є обов'язковими для суду та мають рекомендаційний характер. Крім того, скаржник вказує на те, що судами безпідставно не було враховано, що оскільки позичальник сплачував відсотки за новою ставкою, то пропозицію треба вважати прийнятою і правочин вчиненим, враховуючи частини 2, 3 статті 205, частину 2 статті 642 Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України (навіть за відсутності доказів належного повідомлення боржника).

Заслухавши суддю-доповідача та представника скаржника, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу (надалі - ГПК) України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що правовідносини між ВАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк", правонаступником якого є ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (надалі - кредитодавець) та ТОВ "Лікеро-горілчаний завод "Калганоф" (надалі - позичальник) виникли на підставі кредитного договору N 08/07К від 28.09.2007 р., відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кошти в сумі 15000000 грн. (далі - кредит) для придбання обладнання і автотранспорту, а позичальник - повернути кредит та сплачувати відсотки (а. с. 61 - 66, том I).

Згідно статті 1 договору, видача кредитних коштів проводиться траншами за письмовою заявою позичальника; кожен транш оформляється додатковою угодою; повернення кредиту здійснюється щомісячно рівними частками згідно графіка погашення починаючи з 28.12.2008 р. до 28.09.2012 р., що є остаточною датою повернення кредитних коштів.

Судами з'ясовано, що за період з жовтня 2007 р. по вересень 2008 р. сторонами підписані додаткові угоди NN 1 - 22, 24 - 29, на підставі яких ТОВ "Лікеро-горілчаний завод "Калганоф" отримало 14616840,11 грн. Крім того, судами встановлено, що без укладення додаткової угоди згідно меморіального ордеру N 2120 від 07.10.2008 р. відповідачем від кредитодавця отримані кошти в сумі 126296 грн.

Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати позичальникові грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 2 вказаної статті, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України положення ч. 2 ст. 1050 цього Кодексу застосовуються до відносин за кредитним договором.

Враховуючи те, що відповідач належним чином не виконував свої зобов'язання щодо своєчасної сплати сум фактично наданого кредиту та відсотків за користування ним, і зворотного ним не доведено, позивач вправі вимагати достроково повернення кредиту та сплати боргу по відсотках, а тому господарський суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд правомірно постановив про стягнення з відповідача на користь позивача 14616840,11 грн. заборгованості по кредиту.

Згідно зі ст. 1050 ЦК позичальник зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу, якщо ним несвоєчасно повернуто суму позики.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК).

Враховуючи обставини, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій відносно неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо повного та своєчасного повернення суми кредиту, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що судами обґрунтовано стягнуто 785464,19 грн. інфляційних нарахувань за несвоєчасне погашення кредиту у відповідності до ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та апеляційним господарським судом під час перегляду справи в апеляційному порядку, відповідно до п. п. 1.1.3, 2.7, 2.8 договору сторони погодили, що проценти за користування кредитом нараховуються виходячи з процентної ставки в розмірі 15,5 % річних, щомісячно за поточний календарний місяць і підлягають сплаті щомісяця, не пізніше 30 календарного числа місяця, наступного за тим, за який вони нараховані.

Відповідно до п. 2.10 договору банку надано право ініціювати зміну розміру процентної ставки у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентним державним органом України законів або підзаконних нормативних актів, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішеннями Правління або Комітету управління активами та пасивами кредитодавця. При цьому, банк направляє на адресу позичальника повідомлення про зміну відсоткової ставки та додаткову угоду, а позичальник, протягом десяти банківських днів з дати направлення повідомлення підписує додаткову угоду та повертає її банку (п.п. 2.10.1 та 2.10.3 кредитної угоди). У разі незгоди з запропонованим розміром процентної ставки, позичальник зобов'язаний протягом десяти банківських днів повернути кредит, сплатити відсотки та за наявності санкції. Разом з тим, у разі неповернення кредитних коштів та сплати усіх передбачених кредитним договором платежів протягом 10 банківських днів з дати направлення банком пропозиції про зміну відсоткової ставки, новий розмір процентної ставки вважається таким, що погоджений із позичальником (п.п. 2.10.2 договору).

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами обох інстанцій, до червня 2008 р. відсоткова ставка обчислена банком відповідно до умов договору у розмірі 15,5 %, з 06.06.2008 р. - 18 %, з 23.07.2008 р. - 21,5 % (а. с. 4, том III).

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що банк неправомірно обчислював розмір процентів з урахуванням підвищеної ставки, оскільки зміна відсоткової ставки по кредиту (як зміна істотної умови договору) оформляється виключно додатковим договором (пп. 2.10.1, 2.10.3 кредитної угоди), а такі до матеріалів справи позивачем не долучені і не надані на вимогу суду.

Колегія суддів погоджується з вищенаведеним висновком судів попередніх інстанцій, оскільки умовами кредитного договору було надано право банку ініціювати зміни щодо розміру процентної ставки до договору в односторонньому порядку, але за умови дотримання певних умов, по-перше: зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентним державним органом України законів або підзаконних нормативних актів, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішеннями Правління або Комітету управління активами та пасивами кредитодавця; по-друге: надсилання банком на адресу позичальника повідомлення про зміну відсоткової ставки та додаткову угоду; по-третє: незгода позичальника з запропонованим розміром процентної ставки та неповернення ним кредитних коштів та сплати усіх передбачених кредитним договором платежів протягом 10 банківських днів з дати направлення банком пропозиції про зміну відсоткової ставки.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що банком не дотримано порядку погодження питання збільшення відсоткової ставки до 18 % та до 21,50 % згідно умов кредитного договору, оскільки про підвищення відсоткової ставки до 18 % позичальника взагалі не повідомлялось, а про підвищення відсоткової ставки до 21,50 % позивачем було надіслано лише повідомлення без проекту додаткової угоди. Поряд з цим, за умовами договору саме на кредитодавця (як ініціатора зміни кредитної ставки) був покладений обов'язок надіслати позичальнику додаткову угоду. Крім того, судами також встановлено, що банк не довів та не підтвердив наявність обставин (зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентним державним органом України законів або підзаконних нормативних актів, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішеннями Правління або Комітету управління активами та пасивами кредитодавця), з настанням яких у кредитодавця виникає право ініціювати зміну розміру процентної ставки.

Колегія суддів вважає, що вищезазначеним обставинам суди дали належну оцінку та з урахуванням вимог ст. ст. 625, 638, 639, 654, 1054, 10561 ЦК України обґрунтовано задовольнили позовні вимоги в частині стягнення процентів в сумі 3520932,28 грн. (враховуючи розмір процентів (15,5 %), який погоджений сторонами в договорі) та 785464,19 грн. інфляційних нарахувань за несвоєчасне погашення кредиту.

Доводи скаржника про те, що позичальник сплачував відсотки за новою ставкою, а отже пропозицію треба вважати прийнятою і правочин вчиненим, враховуючи ч. ч. 2, 3 ст. 205, ч. 2 ст. 642 ЦК України, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Обставини щодо сплати позичальником відсотків за новою ставкою не були встановлені у рішенні місцевого господарського суду та відхилені судом апеляційної інстанції, а відтак суд касаційної інстанції не може приймати доводи банку щодо доведеності обставин сплати відсотків за новою ставкою.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що попередніми судовими інстанціями правильно застосовані норми процесуального права, та підставі для скасування прийнятих судових актів в частині стягнення 14616840,11 грн. заборгованості по кредиту, 785464,19 грн. інфляційних нарахувань за несвоєчасне погашення кредиту, 3520932,28 грн. заборгованості по сплаті відсотків та 322697,48 грн. інфляційних нарахувань за несвоєчасну сплату відсотків відсутні.

Поряд з цим, касаційна інстанція не може погодитися з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення пені за несвоєчасне погашення кредиту та пені за несвоєчасну сплату відсотків, оскільки суд першої інстанції всупереч вимогам п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України не мотивував свого висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, не навів розрахунки, з яких суд виходив при визначені даного розміру, а також не вказав порушення, які були допущені позивачем при визначені розміру пені.

Відповідно до пункту  2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. N 14 "Про судове рішення у цивільній справі" обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Проте, в порушення вищенаведених вимог, прийняте судове рішення в частині розгляду вимог щодо стягнення пені за несвоєчасне погашення кредиту та пені за несвоєчасну сплату відсотків є недостатньо аргументованим та обґрунтованим. Перевіряючи законність і обґрунтованість прийнятого місцевим господарським судом рішення, апеляційна інстанція на вказані порушення уваги не звернула.

Допущені судами порушення, які призвели до неповного встановлення обставин справи, не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, враховуючи межі перегляду, визначені ст. 1117 ГПК України, у зв'язку з чим судові рішення в частині позовних вимог про стягнення пені підлягають скасуванню, а справа направленню у відповідній частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи, суду слід врахувати наведене, більш ретельно з'ясувати наявність підстав для стягнення пені у заявлених розмірах, перевірити правомірність нарахування позивачем пені від загальної суми заборгованості за останні шість місяців, що передують моменту звернення з позовом у даній справі, а також навести мотиви свого висновку про задоволення пені в встановленому розмірі та зазначити законодавство, яким суд керувався при визначенні належного розміру пені.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.07.2011 р. та рішення господарського суду Тернопільської області від 11.04.2011 р. у справі N 6/20/5022-241/2011 в частині розгляду позовних вимог щодо стягнення 545822,06 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту та 359805,16 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів скасувати.

Справу в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області.

В іншій частині постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.07.2011 р. та рішення господарського суду Тернопільської області від 11.04.2011 р. у справі N 6/20/5022-241/2011 залишити без змін.

 

Головуючий, суддя

Л. В. Стратієнко

Суддя

С. В. Бондар

Суддя

І. Д. Кондратова

 

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали