ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

29.11.2011 р.

Справа N 5023/4729/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - Плюшка І. А., суддів - Кочерової Н. О., Самусенко С. С., розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.08.2011 року у справі N 5023/4729/11 господарського суду Харківської області за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Майра" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-кондитерська група "Лісова казка"; 2. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, про стягнення 10000,00 грн. та зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-кондитерської групи "Лісова казка" та фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Майра" про визнання договорів дійсними (за участю Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова (за участю представників сторін: від позивача - не з'явилися; від відповідача-1 - ОСОБА_5, дов. від 18.11.2011, від відповідача-2 - ОСОБА_5, дов. від 03.12.2008), встановив:

У червні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю "Майра" звернулось до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-кондитерська група "Лісова казка" та фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення з відповідача-1 6000 грн. заборгованості за товар, отриманий за договором N М-0108-3-КП, та з відповідача-2 4000 грн. заборгованості за товар, отриманий за договором N М-0108-4-КП.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідачі в порушення умов договорів оплату отриманого від позивача товару не здійснили.

В подальшому позивач змінив позовні вимоги та просив визнати недійсними договори купівлі-продажу N М-0108-3-КП та N М-0108-4-КП від 01.08.2010 року, укладені між позивачем та відповідачами.

В обґрунтування змінених позовних вимог позивач зазначав, що укладені між позивачем та відповідачами договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а отже відповідно до ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України мають бути визнані недійсними.

В червні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-кондитерська група "Лісова казка" та фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулись до господарського суду із зустрічним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Майра" про визнання договорів купівлі-продажу N М-0108-3-КП та N М-0108-4-КП від 01.08.2010 року, укладені між сторонами у справі, дійсними.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначали, що договори купівлі-продажу N М-0108-3-КП та N М-0108-4-КП від 01.08.2010 року відповідають вимогам діючого законодавства України: вони підписані двома сторонами, в договорах зазначені усі істотні умови, що характерні для договорів купівлі-продажу, а дії сторін у справі спрямовані на виконання спірних договорів, на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Рішенням господарського суду Харківської області 20.06.2011 року (суддя - Тихий П. В.) в позові товариству з обмеженою відповідальністю "Майра" до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-кондитерська група "Лісова казка" та фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 відмовлено повністю.

Зустрічний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-кондитерська група "Лісова казка" та фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Майра" задоволено повністю.

Визнано дійсним договір купівлі-продажу N М-0108-3-КП від 01.08.2010 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Майра" та товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-кондитерська група "Лісова казка".

Визнано дійсним договір купівлі-продажу N М-0108-4-КП від 01.08.2010 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Майра" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4.

При цьому, відмовляючи у задоволенні первісного позову, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач не навів належного обґрунтування та не довів існування жодної з обставин, передбачених Цивільним кодексом України, що свідчили б про недійсність спірних договорів.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги та визнаючи договори купівлі-продажу N М-0108-3-КП та N М-0108-4-КП від 01.08.2010 року дійсними, місцевий господарський суд виходив з того, що договори відповідають вимогам чинного законодавства України: в них узгоджено всі істотні умови, характерні для договорів купівлі-продажу, договори підписані обома сторонами та скріплені їх печатками, що посвідчує їх дійсність та реальність наміру сторін на його виконання, а дії сторін (позивач - передав товар, а відповідач - прийняв його та сплатив за нього грошові кошти) спрямовані на виконання спірних договорів, на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

В липні 2011 року державна податкова інспекція у Червонозаводському районі м. Харкова звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Харківської області від 20.06.2011 року.

В обґрунтування своїх вимог державна податкова інспекція у Червонозаводському районі м. Харкова зазначала, що рішення господарського суду першої інстанції стосується її прав та обов'язків як контролюючого органу, а договори купівлі-продажу N М-0108-3-КП та N М-0108-4-КП від 01.08.2010 року, укладені між позивачем та відповідачами, не спричиняють реального настання правових наслідків та є нікчемними, оскільки зазначені договори укладені з порушенням вимог ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів по реалізації товарів за період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 30.08.2011 року (судді: Істоміна О. А. - головуючий, Барбашова С. В., Білецька А. М.) рішення місцевого господарського суду в частині задоволення зустрічного позову скасовано та в цій частині прийнято нове рішення, яким в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В іншій частині рішення залишено без змін.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині задоволення зустрічного позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що правочини можуть визнаватися дійсними виключно з підстав, визначених ч. 2 ст. 219 і ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України, а вимоги про визнання дійсними правочинів з інших підстав задоволенню не підлягають з огляду на невідповідність таких вимог установленим способам захисту прав та законних інтересів.

В касаційній скарзі державна податкова інспекція у Червонозаводському районі м. Харкова просить рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Майра" до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-кондитерська група "Лісова казка" та фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання договорів купівлі-продажу N М-0108-3-КП та N М-0108-4-КП від 01.08.2010 року недійсними задовольнити в повному обсязі. При цьому, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника відповідачів, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 01.08.2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Майра" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-кондитерська група "Лісова казка" (покупець) укладено договір купівлі-продажу N М-0108-3-КП, відповідно до умов якого продавець передає у власність покупцю, а останній приймає та своєчасно сплачує товар - цукор-пісок виробництва України, у строки та на умовах, встановлених даним договором.

01.08.2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Майра" (продавець) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (покупець) укладено договір купівлі-продажу за N М-0108-4-КП, відповідно до умов якого продавець передає у власність покупця, а останній приймає та своєчасно сплачує товар - цукор-пісок виробництва України в строки та на умовах зазначених в Договорі.

Предметом позову (за первісними позовними вимогами) у даній справі є визнання зазначених договорів недійсними.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України (ст. 215 ЦК України).

Стаття 203 Цивільного кодексу України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, зокрема, частинами 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За твердженням позивача підставою недійсності договорів купівлі-продажу N М-0108-3-КП та N М-0108-4-КП від 01.08.2010 року є те, що спірні договори не були направлені на реальне настання правових наслідків, оскільки відповідач не мав на меті отримання прибутку та оскаржувані договори суперечать інтересам держави та суспільства.

Разом з тим, позивачем за первісним позовом не зазначено норму матеріального права, яка була порушена сторонами на момент укладення спірних договорів, про що вірно зазначено судом першої інстанції.

Крім того, судами попередніх інстанцій цілком вірно зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно з ч. ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналогічні положення містить також і частина 2 статті 180 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши спірні договори, цілком вірно встановили, що сторони в момент вчинення правочинів (при підписанні спірних договори купівлі-продажу N М-0108-3-КП від 01.08.2010 року та N М-0108-4-КП від 01.08.2010 року) дотрималися всіх необхідних вимог чинного законодавства України та дійшли згоди щодо всіх істотних умов, що характерні для договорів купівлі-продажу, а саме: сторони домовилися щодо предмету договору, ціни, кількості товару, умов та строків поставки товару та порядку його оплати, своїх обов'язків, відповідальності сторін, вирішення спорів, строку дії договору, порядку його розірвання та інших умов. Договори, при цьому, відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України та ст. 181 Господарського кодексу України укладено в письмовій формі, підписано обома сторонами та скріплено печатками сторін, що посвідчує його дійсність та реальність наміру сторін на його виконання.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач протягом періоду з липня 2010 року по січень 2011 року за видатковими накладними поставляв відповідачам товар, який було прийнято та оплачено останніми відповідно до наявних у матеріалах справи платіжних доручень.

Дослідивши наявні в матеріалах справи первинні документи суди дійшли до вірного висновку, що вони складені у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Закону України "Про податок на додану вартість" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Отже, дії сторін у справі свідчать про те, що їх було спрямовано на виконання спірних договорів.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій відносно того, що наявні в матеріалах справи письмові докази свідчать про те, що спільні дії позивача та відповідачів при укладенні та виконанні договорів купівлі-продажу N М-0108-3-КП від 01.08.2010 року та N М-0108-4-КП від 01.08.2010 року були направлені на набуття та реалізацію тих прав та обов'язків, які випливають саме з договорів купівлі-продажу і таким чином правочини спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Таким чином, на момент укладення спірних договорів купівлі-продажу їх сторонами були повністю дотримано вимоги ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст спірних договорів не суперечить чинному законодавству України, а сторони своїми діями щодо виконання умов договорів підтвердили те, що зазначені договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Обставини, на які посилається позивач, звертаючись з даним позовом до господарського суду, та скаржник, звертаючись з касаційною скаргою не свідчать про наявність підстав для визнання укладених між позивачем (за первісним позовом) та відповідачами договорів купівлі-продажу недійсними, про що цілком правильно зазначив апеляційний господарський суд.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова апеляційного господарського суду відповідає вимогам закону, а тому підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права при винесенні постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акта колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.08.2011 року у справі N 5023/4729/11 без змін.

 

Головуючий, суддя

І. Плюшко

Судді:

Н. Кочерова

 

С. Самусенко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали