ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

02.02.2011 р.

N 2/29-10

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді - Владимиренко С. В. - доповідач, суддів: Мележик Н. І., Подоляк О. А., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стана" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.11.2010 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.09.2010 р. у справі N 2/29-10 за позовом Комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стана" про стягнення 31563,87 грн. (представники сторін в судове засідання не з'явились, про час та місце проведення засідання повідомлені належним чином), встановив:

У грудні 2009 р. Комунальне підприємство "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стана" про стягнення збитків на суму 31563,87 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.09.2010 р. у справі N 2/29-10 (суддя Боділовська М. М.) стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стана" на користь Комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради 31563,87 грн. збитків; 315,6 грн. державного мита; 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.11.2010 р. у справі N 2/29-10 (колегія суддів у складі: головуючого судді - Швеця В. В., суддів: Павловського П. П., Чус О. В.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стана" залишено без задоволення, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.09.2010 р. у справі N 2/29-10 - без змін.

Не погодившись з прийнятими у справі судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та уточненням до неї, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.11.2010 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.09.2010 р. у справі N 2/29-10 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивачу.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу з уточненням до неї, заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як з'ясовано попередніми судовими інстанціями, 10.05.2005 р. між Дніпропетровським міським комунальним підприємством "Адміністративно-технічне управління" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стана" було укладено договір N 1217 про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, за умовами якого відповідач, на підставі дозволу на розміщення зовнішньої реклами та на визначений у цьому дозволі строк, отримав право на платне тимчасове користування місцями розміщення зовнішньої реклами, визначеними в додатку до договору, що є невід'ємною частиною договору.

Згідно додатку до цього договору, відповідачу були передані в оренду на підставі виданих відповідачу дозволів на розміщення об'єктів зовнішньої реклами N 1217/1, 1217/2, 1217/3, 1217/4, 1217/5, 1217/6, 1217/7, 1217/8, 1271/9, 1217/10 строком дії з 10.05.2005 р. по 10.05.2010 р. наступні місця для розташування рекламних засобів: пр. Воронцова, 15, вул. Робоча, 69, вул. Каруни в'їзд на міст, перехрестя вул. Байкальська - вул. Тверська, бульвар Слави, 46-а, Набережна Перемоги, 130, вул. Бойкова, 67, вул. Комунарівська кінотеатр, вул. Комунарівська "Біла", вул. Донецьке шосе "Беркут".

Як зазначено попередніми судовими інстанціями, за умовами пунктів 3.1, 4.1 - 4.3 договору відповідач зобов'язався своєчасно і в повному обсязі вносити на розрахунковий рахунок позивача плату за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів згідно з розділом 4 цього договору. Розмір плати обчислюється у відповідності з Положенням про порядок оплати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів у місті Дніпропетровську, затвердженим рішенням міської ради від 18.02.2004 р. N 29/15. Нарахування плати за тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу здійснюється з моменту реєстрації дозволу робочим органом. Плата здійснюється за рахунком, своєчасно одержаним в управлінні, протягом трьох робочих днів з моменту його одержання. Розповсюджувач зовнішньої реклами зобов'язаний одержати рахунок в управлінні не пізніше триденного терміну після закінчення попереднього періоду оплати.

Судами попередніх інстанцій було з'ясовано, що відповідач систематично порушував умови спірного договору шляхом несплати рахунків за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів.

З договірних умов, визначених у п. 8.1.2 договору, суди попередніх інстанцій з'ясували, що договір може бути розірваний достроково управлінням у разі несплати за тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу протягом місяця після закінчення встановленого строку платежу.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що листом від 13.05.2009 р. за N 831/2-07 позивач повідомив відповідача про дострокове розірвання спірного договору у зв'язку з несплатою рахунків за тимчасове користування місцями, вимагав сплатити заборгованість та запропонував здійснити демонтаж рекламних засобів з укладанням акту демонтажу та відновити пошкоджені елементи благоустрою.

При цьому, попередніми судовими інстанціями було з'ясовано, що за умовами п. 8.2 спірного договору управління повідомляє в письмовій формі розповсюджувача зовнішньої реклами про розірвання договору не пізніше ніж за тиждень до дати розірвання договору. Розповсюджувач зовнішньої реклами повинен не пізніше п'яти днів після дати розірвання договору здійснити демонтаж рекламних засобів за актом демонтажу, відновити пошкоджені елементи благоустрою згідно з п. 3.11 договору та погасити заборгованість за весь період фактичного користування місцями розташування рекламних засобів.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, спірний договір було достроково розірвано з 15.06.2009 р.

Згідно ч. 7 ст. 180 ГК України закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення, що мали місце під час дії договору.

Судами попередніх інстанцій також з'ясовано, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.10.2009 р. у справі N 10/239-09 за позовом Комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стана" про стягнення 19393,92 грн. з відповідача стягнуто заборгованість з оплати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів у сумі 12109,95 грн. за період з січня по 15.06.2009 р., зобов'язано відповідача здійснити демонтаж рекламних засобів за актами демонтажу та відновити пошкоджені елементи благоустрою.

При цьому, попередніми судовими інстанціями у даній справі вказано, що відповідач не виконав зазначеного рішення суду щодо здійснення демонтажу рекламних конструкцій та продовжував розміщувати на вказаних рекламних конструкціях рекламу.

За умовами п. 3.11 спірного договору розповсюджувач зовнішньої реклами повинен не пізніше п'яти днів після дати розірвання договору здійснити демонтаж рекламних засобів за актом демонтажу, відновити пошкоджені елементи благоустрою та погасити всю заборгованість управлінню з оплати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів за весь період фактичного користування.

Відповідно до п. 31 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N 2067 від 29.12.2003 р., дозвіл скасовується до закінчення строку дії на підставі рішення виконавчого органу ради за письмовою заявою розповсюджувача зовнішньої реклами у разі невикористання місця розташування рекламного засобу безперервно протягом шести місяців або непереоформлення дозволу в установленому порядку. Перелік підстав для скасування дозволу є вичерпним.

Врахував вищезазначене, пославшись на ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України, ст. 623 Цивільного кодексу України, вказав, що оскільки дозволи на розміщення об'єктів зовнішньої реклами були надані саме відповідачу зі строком дії до 10.05.2010 р., то позивач був позбавлений можливості передати згадані місця іншим особам, зазначив, про завдання відповідачем позивачу з 16.06.2009 р. збитків у вигляді втраченої вигоди на суму 31563,87 грн., суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову, з чим погодився суд апеляційної інстанції.

Проте зазначені висновки судів попередніх інстанцій є передчасними з наступних підстав.

Задовольняючи заявлені на підставі ст. 526, ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, ст. 180, ч. 1 ст. 193, ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України позовні вимоги суди попередніх інстанцій всупереч положень ст. 43 Господарського процесуального кодексу України не з'ясували відповідність цих вимог та обставин справи наведеним приписам зазначених позивачем норм матеріального права.

Крім того, приймаючи рішення про відшкодування збитків, господарськими судами попередніх інстанцій не враховано, що відшкодування збитків є універсальним способом цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України відшкодування збитків є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів. Відшкодування збитків як санкція може бути застосовано в усіх випадках порушення цивільно-правових зобов'язань, коли внаслідок такого порушення потерпіла сторона несе збитки.

Згідно з приписами ст. 22 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Застосування цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності. Склад цивільного правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник; об'єктом - правовідносини по зобов'язаннях; об'єктивною стороною - наявність збитків у майновій сфері кредитора, протиправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками; суб'єктивну сторону цивільного правопорушення складає вина, яка представляє собою психічне відношення особи до своєї протиправної поведінки і її наслідків.

Натомість місцевим та апеляційним господарськими судами всупереч положень ст. 43 ГПК України не досліджено належним чином та не з'ясовано наявності усіх елементів цивільного правопорушення, зокрема: в чому саме полягає протиправна поведінка відповідача та його вина, а також чи існує безпосередній причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками, завданими позивачу.

Неповне встановлення судами попередніх інстанцій обставин, що мають значення для справи, є порушенням вимог: ст. 47 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи; ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, за якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки передбачені ст. ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, прийняті у даній справі рішення та постанова підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції в іншому складі суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають правове значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення у відповідності до норм процесуального права.

Згідно ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стана" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.11.2010 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.09.2010 р. у справі N 2/29-10 скасувати.

Справу N 2/29-10 передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області в іншому складі суду.

 

Головуючий, суддя

С. Владимиренко

Судді:

Н. Мележик

 

О. Подоляк

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали