ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

19.09.2011 р.

Справа N 2/149-10

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - судді Кролевець О. А., суддів - Демидової А. М., Шевчук С. Р., розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Оратівське районне підприємство "Агромаш" на рішення господарського суду Вінницької області від 27.09.2010 р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.04.2011 р. у справі N 2/149-10 за позовом Вінницького міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області до Відкритого акціонерного товариства "Оратівське підприємство "Агромаш" про стягнення збитків в сумі 110263,85 грн. (за участю представників: прокурора - Савицька О. В., позивача - не з'явився, відповідача - Москалюк С. П., Гончар О. І.), встановив:

Вінницький міжрайонний природоохоронний прокурор звернувся в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області (надалі -"Інспекція") до господарського суду Вінницької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Оратівське підприємство "Агромаш" (надалі -"ВАТ "Агромаш") про стягнення 110263,85 грн. збитків, заподіяних державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства, а саме: видобування підземних водних ресурсів без спеціального дозволу.

Позовні вимоги мотивовані нормамист. 44 Водного кодексу України (надалі - ВК України) та положеннями Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів (наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18.05.95 р. N 37; надалі - Методика N 389), і Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів (наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 р. N 389; надалі - Методика N 389).

Рішенням господарського суду Вінницької області від 27.09.2011 р. (суддя Мельник П. А.) позов задоволено, стягнуто з ВАТ "Агромаш" збитки в сумі 110263,85 грн., які постановлено зарахувати до спеціального фонду місцевого бюджету, та судові витрати.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив з доведеності порушення відповідачем норм Закону та ВК України, а також відповідності положенням законодавства здійснених позивачем розрахунків сум збитків, заподіяних державі зазначеними порушеннями.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.04.2011 р. (судді Демидюк О. О., Щепанська Г. А., Бригінець Л. М.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же мотивів.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ВАТ "Агромаш" звернулось до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 27.09.2011 р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.04.2011 р. у зв'язку з неправильним застосуванням судами норм матеріального права, і прийняти нове рішення про відмову в позові.

Сторони, згідно з приписами ст. 1114 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представників Генеральної прокуратури України та відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено перевірку дотримання ВАТ "Агромаш" вимог природоохоронного законодавства, за результатами якої складено Акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 14.05.2010 р.

В ході перевірки встановлено та зафіксовано Актом, що відповідач здійснює забір води з артезіанської свердловини без оформлення відповідного дозволу на спецводокористування. Дозвіл N 2667 від 24.11.2005 р. закінчився 24.11.2008 р. ВАТ "Агромаш" з 25.11.2008 р. є самовільним водокористувачем.

14.05.2010 р. ВАТ "Агромаш" видано Припис N 06-8/038 на усунення виявлених порушень. Того ж дня складено Протокол про адміністративне правопорушення N 010624, яким зазначено про порушення Головою правління ВАТ "Агромаш" Москалюком С. П. приписів ст. ст. 44, 49 ВК України. 18.05.2010 р. видано Постанову про накладення адміністративного стягнення N 06-8/043, якою Москалюка С. П. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170,00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 148 ГК України правовий режим використання окремих видів природних ресурсів (вод) встановлюється законами. Частина 1 статті 149 ГК України також передбачає, що суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Статтею 48 ВК України визначено, що спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Згідно ст. 151 ГК України суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Із даними нормами узгоджується і ст. 49 ВК України, якою передбачено здійснення спеціального водокористування на підставі дозволу.

Згідно ч. 4 ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 111 ВК України, підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, не звільняє винних від збору за спеціальне водокористування, а також від необхідності здійснення заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків. Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства.

При цьому, як норми Водного кодексу України, Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", так і зазначені методики оперують поняттям "винної особи", що цілком відповідає положенням Цивільного та Господарського кодексів України, які визначають поняття та порядок відшкодування збитків.

З огляду на дане, позивачем розраховано збитки, завдані самовільним водокористуванням, за період з 25.11.2008 р. по 24.08.2009 р. в сумі 1129,18 грн., а за період з 25.08.2009 р. по 14.05.2010 р. в сумі 109134,67 грн. При цьому, розрахунки здійснювались на підставі Методики N 37 (формула N 12: Зс.б. = W х Тар) та Методики N 389 (формула N 23: Зсам = 100 х W х Тар).

Приймаючи оскаржувані судові акти, господарські суди виходили з того, що наявність вини відповідача у порушенні вимог чинного природоохоронного законодавства є підставою для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Втім, колегія суддів не може визнати даний висновок таким, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, оскільки ані рішення, ані постанова не містять дослідження обґрунтованості розмірів заявлених до стягнення сум. Як зазначалось вище, при здійсненні розрахунків позивач керувався як Методикою N 37, так і Методикою N 389. Однак, положення Методики N 37 судами взагалі не застосовані під час вирішення спору, що свідчить про те, що перевірка заявлених до стягнення сум за період з 25.11.2008 р. по 24.08.2009 р. не здійснювалась.

В той же час, обґрунтовуючи оскаржувані судові акти положеннями Методики N 389 суди не встановили, чи підлягає зазначений нормативно-правовий акт застосуванню у спірних правовідносинах.

Так, згідно п. 1.2 Методики N 389 остання встановлює порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, які призвели як до забруднення водних об'єктів, так і у зв'язку із самовільним використанням водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування. Розділ IX вказаної Методики містить формулу розрахунку збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування та порушенням умов водокористування, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування.

Разом з тим, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що за формулою N 23, яка закріплена п. 9.1 Методики N 389 (в редакції до 30.06.2011 р., що оприлюднена у Офіційному віснику України N 63 за 2009 рік), здійснюється розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування та порушенням умов водокористування, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування (крім прісних підземних вод глибиною більше 20 м).

В той же час, як з Акта перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 14.05.2010 р., так і тексту оскаржуваних судових актів вбачається, що відповідачем використовується прісна підземна вода з артезіанської свердловини глибиною 110 метрів.

З огляду на дане, а також період, за який позивачем розраховано суму збитків (з 25.08.2009 р. по 14.05.2010 р.), спірним є висновок судів обох інстанцій про застосування Методики N 389 в якості правового обґрунтування розрахунку розміру заявлених до стягнення сум.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку про те, що ані місцевим, ані апеляційним господарськими судами в порушення ст. 43 ГПК України не з'ясовано можливості задоволення позовних вимог саме в розмірі, визначеному позивачем.

Наведене свідчить, що винесені судові акти підлягають частковому скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір у відповідності з обставинами справи і вимогами закону.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Оратівське районне підприємство "Агромаш" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Вінницької області від 27.09.2010 р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.04.2011 р. у справі N 2/149-10 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Вінницької області в іншому складі суду.

 

Головуючий, суддя

О. Кролевець

Судді:

А. Демидова

 

С. Шевчук

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали