ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

01.02.2012 р.

 N 37/172

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів: Черкащенка М. М. - головуючого, Жукової Л. В., Студенця В. І., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" на рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2011 р. у справі N 37/172 господарського суду міста Києва за позовом відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" до дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про тлумачення змісту договору (в судовому засіданні взяли участь представники від: позивача - ОСОБА_1 (дов. від 23.12.2011 р.), ОСОБА_2 (дов. від 23.12.2011 р.), відповідача - ОСОБА_4 (дов. від 26.12.2011 р.), ОСОБА_3 (дов. від 26.12.2011 р.)), встановив:

Відкрите акціонерне товариство "Рівнеазот" звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою до дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" щодо тлумачення змісту п. 9.3 договору поставки природного газу N 06/10-2839 від 20.12.2010 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.09.2011 р. (суддя: Гавриловська І. О., Івченко А. М., Удалова О. Г.) у позові відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2011 р. (головуючий суддя: Баранець О. М., Синиця О. Ф., Пашкіна С. А.) апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" залишено без задоволення. Рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2011 р. у справі N 37/172 залишено без змін.

Публічне акціонерне товариство "Рівнеазот" (змінено найменування відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот") звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2011 р., прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Рівнеазот".

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що господарськими судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті судових рішень порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно з ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як досліджено господарськими судами попередніх інстанцій, 20.12.2010 р. між відкритим акціонерним товариством "Рівнеазот" (покупцем) та дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальником) укладено договір поставки природного газу N 06/10-2839 (далі - договір).

Згідно з п. 1.1 договору постачальник зобов'язався передати у власність покупцю, а покупець зобов'язався прийняти від постачальника та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2 цього договору.

Відповідно до п. 4.1 договору, остаточний розрахунок за спожитий газ з урахуванням вартості транспортування територією України здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу (за звітній місяць) до 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором.

Згідно з пунктом 7.3.1 договору, у разі порушення покупцем умов пункту 4.1 договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до пункту 9.3 договору, строк позовної давності за цим договором, в тому числі по стягненню неустойки, встановлюється тривалістю у три роки. Неустойка нараховується протягом шести місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Нормами статті 213 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з пунктом 1 частині першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України до підвідомчості господарських судів віднесено, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, та на інших підставах. Отже, тлумачення змісту правочину господарським судом можливе за наявності спору, тобто, коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони (сторін) правочину.

Крім того, частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що зазначені в ній юридичні та фізичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ.

Зважаючи на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками господарського суду апеляційної інстанції, що тлумачення змісту правочину або договору може стати предметом судового розгляду лише за наявності відповідного спору між сторонами цього договору, тобто за умови наявності різних оцінок змісту його умов.

Пункт 7.3.1 договору, відповідно до якого, у разі порушення покупцем умов пункту 4.1 договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми платежу за кожен день прострочення платежу - не підлягає тлумаченню, оскільки останній відповідає вимогам Цивільному кодексу України та Господарському кодексу України, відповідає змісту правочину, звичаям ділового обороту, усталеній практиці відносин між сторонами, принципу свободи договору, отже розбіжності сторін у розумінні змісту пункту 9.3 договору також відсутні.

Нормами п. 4.1 договору передбачено, що остаточний розрахунок за спожитий газ з урахуванням вартості транспортування територією України здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу (за звітній місяць) до 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Згідно умов договору дочірньою компанією "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" здійснювалась щомісячна поставка природного газу протягом січня-грудня 2010 року, відповідно зобов'язання у відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" по сплаті вартості природного газу за договором також виникало кожного місяця наступного за поставкою природного газу.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконання зобов'язання.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до статті 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Наведена норма матеріального права за методом правового регулювання носить диспозитивний характер, тобто, сторонам надається можливість самим визначити особливий порядок нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання. Відповідно до п. 2 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Отже, пункт 9.3 договору, яким сторони передбачили, що строк позовної давності за договором, в тому числі по стягненню неустойки встановлюється тривалістю у 3 роки, а неустойка нараховується протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом, у повній мірі відповідає нормам та вимогам чинного законодавства України та не потребує додаткового тлумачення.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів першої та апеляційної інстанцій, що позовні вимоги відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" щодо тлумачення змісту п. 9.3 договору поставки природного газу N 06/10-2839 від 20.12.2010 року задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування господарським судом міста Києва та Київським апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим ними обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни прийнятих у справі судових рішень.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, постановив:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2011 р. у справі N 37/172 залишити без змін.

 

Головуючий

М. М. Черкащенко

Судді:

Л. В. Жукова

 

В. І. Студенець

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали