ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

20.09.2011 р.

Справа N 54/119

Вищий господарський суд України у складі: суддя Бенедисюк І. М. - головуючий, судді: Грек Б. М. і Кривда Д. С., розглянув касаційну скаргу об'єднання підприємств "Український музичний альянс", м. Київ (далі - Об'єднання), на рішення господарського суду міста Києва від 08.04.2011 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2011 зі справи N 54/119 за позовом Об'єднання до товариства з обмеженою відповідальністю "Тіса", м. Київ (далі - ТОВ "Тіса"), про зобов'язання укласти договір (судове засідання проведено за участю представників сторін: Об'єднання - Калениченка П. А., ТОВ "Тіса" - не з'яв.). За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України, встановив:

Об'єднання звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про зобов'язання ТОВ "Тіса" укласти з позивачем договір про виплату винагороди за публічне сповіщення (публічне повторне сповіщення) зафіксованих у фонограмах, відеограмах виконань, фонограм, відеограм, опублікованих з комерційною метою, та їх примірників, у запропонованій позивачем редакції.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.04.2011 (суддя Прокопенко Л. В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2011 (колегія суддів у складі: суддя Зубець Л. П. - головуючий, судді Мартюк А. І., Новіков М. М.), у позові відмовлено. Судові рішення мотивовано, зокрема, тим, що: ТОВ "Тіса" як провайдер програмної послуги приймає сигнал та доставляє його абонентам, тобто лише здійснює ретрансляцію програм організацій мовлення, що виключає використання ним програмних носіїв; Об'єднанням не доведено обов'язковості укладення спірного договору з відповідачем.

Об'єднання звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати і передати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, посилаючись на невірне застосування названими господарськими судами норм матеріального і процесуального права, зокрема, статей 426, 451, 453, 454 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 1, 40, 41, 43, 48, 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон) та постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 N 71 "Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань" (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2009 N 450 далі - Постанова КМУ).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- Об'єднання є уповноваженою організацією колективного управління, що здійснює збір винагороди (роялті) за публічне сповіщення (публічне повторне сповіщення) шляхом трансляції і ретрансляції зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах виконань, а також безпосередньо фонограм і (або) відеограм, опублікованих з комерційною метою, їх примірників у передачах кабельного телебачення і (або) радіомовлення чи через Інтернет, а його діяльність регламентується Постановою КМУ;

- ТОВ "Тіса" є провайдером програмної послуги на підставі ліцензії Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення серії HP N 0690-п;

- відповідач за договором від 01.04.2006 N 72-фт/21 отримав від товариства з обмеженою відповідальністю "Торсат" (далі - ТОВ "Торсат") права на ретрансляцію телевізійних програм каналу "Fashion TV", при цьому останнє гарантувало наявність у нього прав на таку ретрансляцію на території України;

- ТОВ "Торсат" за договором від 05.04.2003 N 04F отримало від Via Film (UK) Limited (Великобританія) виключне право на використання на території України аудіовізуальних творів та інших об'єктів авторського права та/або суміжних прав, які в сукупності складають щотижневу телевізійну програму, відому як телевізійний канал "Fashion TV";

- 20.01.2009 за адресою: м. Київ, пр. Героїв Сталінграду, 6, корпус 4, кв. 30, у абонента відповідача Степанова Є. В. (договір про надання доступу до телекомунікаційних послуг від 16.09.2006 N 000622) позивачем було проведено моніторинг ретрансляції (повторного публічного сповіщення) фонограм (відеограм) та зафіксованих у них виконань в межах програми телеканалу "Fashion TV", що надається відповідачем у складі програмної послуги, за результатами якого встановлено здійснення публічного повторного сповіщення відеограм, а також зафіксованих у них опублікованих з комерційною метою фонограм і виконань, про що складено акта N 5;

- 13.01.2009 Об'єднанням надіслано ТОВ "Тіса" листа з пропозицією укласти договір про виплату винагороди (роялті) за публічне сповіщення (публічне повторне сповіщення) зафіксованих у фонограмах виконань, фонограм, опублікованих з комерційною метою, та їх примірників, надіславши підписані зі свого боку примірники проекту договору від 09.01.2009 N 01-09/01/09/К; відповідачем зазначене звернення залишено без відповіді.

Київським апеляційним господарським судом додатково зазначено, що акт фіксації від 20.01.2009 N 5 лише засвідчує факт ретрансляції відповідачем програм телевізійного каналу "Fashion TV", але не спростовує наявності у ТОВ "Тіса" прав на здійснення такої ретрансляції, отриманих за договором з ТОВ "Торсат".

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про наявність підстав для зобов'язання ТОВ "Тіса" укласти з позивачем договір про виплату винагороди за комерційне використання об'єктів суміжних прав.

За приписом пункту 3 частини першої статті 4 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Згідно з частиною третьою статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною першою статті 187 Господарського кодексу України встановлено, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Відповідно до частини першої статті 43 Закону допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми (відеограми) яких опубліковані для використання з комерційною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників: публічне виконання фонограми або її примірника чи публічну демонстрацію відеограми або її примірника; публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, в ефір; публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, по проводах (через кабель).

Частинами другою і третьою статті 43 Закону встановлено, що збирання винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у частині першій цієї статті, і контроль за їх правомірним використанням здійснюються визначеними Установою уповноваженими організаціями колективного управління. Зібрані кошти розподіляються між організаціями колективного управління, які є на обліку в Установі, на основі договорів, які уповноважені організації укладають з усіма організаціями колективного управління. Одержана від уповноваженої організації винагорода розподіляється відповідною організацією колективного управління у таких пропорціях: виконавцям - 50 відсотків, виробникам фонограм (відеограм) - 50 відсотків. Розмір винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у частині першій цієї статті, порядок та умови її виплати визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою КМУ затверджено розмір винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядок її виплати. Цим нормативним актом визначено й процедуру нарахування та виплати винагороди (роялті) виробникам фонограм, виробникам відеограм і виконавцям за комерційне використання без їх згоди опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм та їх примірників, а також зафіксованих у них виконань.

Пунктом 3 розділу II Постанови КМУ передбачено, що до юридичних і фізичних осіб, які здійснюють комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань, належать, зокрема, юридичні особи, у тому числі державні та комунальні телерадіоорганізації, які здійснюють публічне сповіщення (публічне повторне сповіщення) шляхом трансляції і ретрансляції зазначених об'єктів суміжних прав у передачах ефірного, супутникового, кабельного телебачення та радіомовлення або через Інтернет, зокрема провайдери програмної послуги, а також інші суб'єкти господарювання.

У пункті 4 розділу II Постанови КМУ зазначено, що суб'єкти комерційного використання зобов'язані до початку здійснення комерційного використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань укласти з уповноваженою організацією колективного управління, що визначена в установленому порядку Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, договір про виплату винагороди (роялті) за пряме або опосередковане комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань. Умови укладення такого договору теж визначені названим пунктом розділу II Постанови КМУ.

Отже в законодавстві, чинному на час розгляду даної справи в судах першої і апеляційної інстанцій, наявна вказівка щодо необхідності укладення спірного договору, на що попередні судові інстанції уваги не звернули. Посилання господарського суду апеляційної інстанції на те, що позивачем не доведено необхідності укладення спірного договору, не береться Вищим господарським судом України до уваги з огляду на те, що: Об'єднання є єдиною уповноваженою організацією колективного управління, що здійснює збір винагороди (роялті) за публічне сповіщення (публічне повторне сповіщення) шляхом трансляції і ретрансляції зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах виконань, а також безпосередньо фонограм і (або) відеограм, опублікованих з комерційною метою, їх примірників у передачах кабельного телебачення і (або) радіомовлення чи через Інтернет; ТОВ "Тіса" є провайдером програмної послуги; з огляду ж на наведені законодавчі приписи укладення названими суб'єктами договору про виплату винагороди (роялті) є обов'язковим.

Крім того, у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 N 5 "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних права" зазначено, що ретрансляція провайдерами телерадіопрограм та передач мовлення є їх повторним публічним сповіщенням, а тому обов'язковим є одержання відповідної згоди суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на використання твору, виконання, фонограми, відеограми та виплата винагороди відповідним суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав.

Отже встановлення попередніми судовими інстанціями того, що відповідач є провайдером, а також факту наявності в укладеному 01.04.2006 ТОВ "Тіса" і ТОВ "Торсат" договорі N 72-фт/21 положення про те, що оператор не несе відповідальності за порушення авторських та суміжних прав, які були допущені в програмі та рекламних матеріалах, не спростовує обставин використання відповідачем спірних об'єктів суміжних прав шляхом їх повторного публічного сповіщення у складі передачі організації мовлення за відсутності необхідного дозволу, а отже, - й необхідності укласти спірний договір.

Поряд з цим, для прийняття законного і обґрунтованого рішення необхідно дослідити наявність усіх істотних умов договору про виплату винагороди (роялті) у запропонованій позивачем редакції, проте Вищий господарський суд України позбавлений такого права з огляду на приписи частини другої статті 1117 ГПК України, згідно з якою касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, 13.11.2009 позивачем подано суду заяву про зміну предмету позову, в якій Об'єднання додатково просило стягнути з ТОВ "Тіса" винагороду (роялті) за публічне сповіщення фонограм, опублікованих з комерційною метою, їх примірників та зафіксованих у них виконань за період з 20.01.2009 по 13.11.2009 у розмірі 10 відсотків доходів, одержаних ТОВ "Тіса" з того виду діяльності, в процесі якої здійснюється використання об'єктів суміжних прав. Про наведену заяву зазначалося, зокрема, в ухвалах господарського суду міста Києва від 24.02.2010, 09.04.2010, 06.08.2010, 21.12.2010 і 19.01.2011, проте вирішення її по суті такі ухвали не містять. Не містить вказівок про вирішення цього питання (задоволення або відмову в задоволенні заяви, прийняття відмови сторони від заяви) і рішення господарського суду міста Києва. На зазначену помилку не звернуто уваги й Київським апеляційним господарським судом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 84 ГПК України резолютивна частина рішення має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог.

Отже, зазначене рішення і постанову апеляційного господарських судів не можна вважати законними і обґрунтованими та прийнятими також і з дотриманням норм процесуального права.

Таким чином, господарські суди першої та апеляційної інстанцій припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України є підставою для скасування прийнятих ними судових рішень зі справи.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України постановив:

1. Касаційну скаргу об'єднання підприємств "Український музичний альянс" задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 08.04.2011 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2011 зі справи N 54/119 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

 

Головуючий

І. Бенедисюк

Судді:

Б. Грек

 

Д. Кривда

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали