ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 23 січня 2012 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Гусака М. Б., суддів - Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гуменюка В. І., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Пилипчука П. П., Потильчака О. І., Прокопенка О. Б., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Школярова В. Ф., Яреми А. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (далі - ВАТ) до Криворізької митниці Державної митної служби України (далі - Митниця), третя особа - Нікопольська об'єднана державна податкова інспекція Дніпропетровської області, про визнання протиправним рішення та його скасування, встановив:

У лютому 2008 року ВАТ звернулося до суду з позовом до Митниці, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило визнати протиправними дії Митниці щодо відмови в здійсненні митного оформлення товару згідно з вантажною митною декларацією від 18 січня 2008 року N 19455, а також визнати протиправним рішення та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митного оформлення пропуску товарів через митний кордон України від 18 січня 2008 року N 113020000/2008/000079.

Як на підставу для прийняття рішення про відмову у здійсненні митного оформлення товару Митниця посилалася на порушення позивачем вимог абзацу 4 частини другої статті 88 Митного кодексу України (далі - МК) в частині ненадання відомостей, передбачених абзацом 2 пункту 4 Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 1997 року N 1104 (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок).

ВАТ у позові зазначило, що така відмова Митниці є протиправною, оскільки не ґрунтується на положеннях Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон N 168/97-ВР).

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 14 серпня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2009 року, позов ВАТ частково задовольнив: визнав протиправною та скасував картку відмови в прийнятті митної декларації. У задоволенні іншої частини позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 13 жовтня 2011 року скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відмовив у задоволенні позову ВАТ.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ПАТ просить скасувати постанову суду касаційної інстанції.

Заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви ВАТ копіях судових рішень (ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 жовтня та 3 листопада 2009 року) було неоднаково застосовано абзац 2 пункту 4 Порядку та статтю 63 Закону України від 28 грудня 2007 року N 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон N 107-VI) у подібних правовідносинах.

Вищий адміністративний суд України, відмовляючи в задоволенні позову, керувався тим, що картка відмови містила вмотивовану відмову в прийнятті митної декларації, а норми Закону N 168/97-ВР є загальними щодо вказаних правовідносин, проте перевагу мають спеціальні. Такими є норми Закону N 107-VI, положення статті 63 якого про заборону надання відстрочок щодо термінів сплати податкових зобов'язань поширюються на правовідносини щодо погашення ПДВ на митному кордоні шляхом пред'явлення податкового векселя.

У судових рішеннях, на які посилається позивач як на підставу для допуску справи до провадження Верховного Суду України, вказується, що посилання відповідача в судових засіданнях на вимоги статті 63 Закону N 107-VI, якою на 2008 рік заборонено надання відстрочок щодо термінів сплати податкових зобов'язань, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки у спірній картці відмови наведені інші підстави відмови у митному оформленні товару.

Аналіз наведених судових рішень суду касаційної інстанції не дає підстав вважати, що ним було неоднаково застосовано статтю 63 Закону N 107-VI та абзац 2 пункту 4 Порядку.

На думку Верховного Суду України, ухвалення різних за юридичними наслідками судових рішень у подібних правовідносинах стало наслідком неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права, які визначають межі повноважень адміністративного суду при перевірці правильності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Зокрема, як убачається з оскаржуваної постанови, суд касаційної інстанції при ухваленні рішення виходив із того, що суб'єкт владних повноважень, обґрунтовуючи правильність свого рішення, має право посилатися в суді також і на ті підстави, які не враховувалися ним при ухваленні оспорюваного рішення. Водночас, в інших судових рішеннях він дійшов протилежного висновку:

суб'єкт владних повноважень не має права, обґрунтовуючи правомірність свого рішення, посилатися на підстави, які не враховувалися ним при ухваленні оспорюваного рішення.

Верховний Суд України позбавлений можливості усунути розбіжності у застосуванні норм процесуального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки відповідно до статті 235 КАС Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановленому цим Кодексом, а підставою для перегляду судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Згідно з частиною 1 статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Зважаючи на те, що причиною ухвалення судом касаційної інстанції різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах є неоднакове застосування одних і тих самих норм процесуального права, а неоднаковість правозастосування положень матеріального права не підтвердилася, то заява ПАТ про перегляд ухвалених у його справі судових рішень не може бути задоволена.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

М. Б. Гусак

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

В. І. Гуменюк

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

М. Р. Кліменко

 

Є. І. Ковтюк

 

П. І. Колесник

 

О. А. Коротких

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

В. В. Кривенко

 

О. Т. Кузьменко

 

Н. П. Лященко

 

Л. І. Охрімчук

 

П. В. Панталієнко

 

М. В. Патрюк

 

В. Ф. Пивовар

 

П. П. Пилипчук

 

О. І. Потильчак

 

О. Б. Прокопенко

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

О. О. Терлецький

 

В. Ф. Школяров

 

А. Г. Ярема

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали