ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА

РІШЕННЯ

від 29 вересня 2011 року N 870

Про відмову в погодженні проекту регуляторного акта

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у відповідності до Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", а також на виконання доручення Першого віце-прем'єр-міністра України - Міністра економічного розвитку і торгівлі України А. Клюєва від 10.09.2011 N 32470/3/1-11 до листа Мінінфраструктури від 29.08.2011 N 7230/05/10-11 розглянув:

наказ Міністерства інфраструктури України "Про затвердження Порядку підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів для надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів" /далі - наказ/ і документи, що додаються до нього, надані на погодження листом Мінінфраструктури від 26.07.2011 N 3288/05/14-11.

За результатами здійснення аналізу наказу та відповідного аналізу регуляторного впливу на дотримання вимог статей 4, 5, 8 і 9Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" встановив:

представленим наказом пропонується на нормативному рівні визначити порядок підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів (в тому числі газобалонних) для надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів /далі - Порядок/, що згідно з преамбулою має на меті забезпечити належний рівень безпеки та якості послуг з перевезення пасажирів і вантажів.

Перш за все зауважуємо, що при поданні на погодження зазначеного наказу розробником не дотримано вимог статті 21 Закону України "Про засади державної регуляторної діяльності у сфері господарської діяльності", згідно з якою погодженню з Держкомпідприємництвом підлягають проекти регуляторних актів, які розробляються центральними органами виконавчої влади, а не вже затверджені нормативно-правові акти.

Крім того, за результатами аналізу змістовного наповнення Порядку встановлено, що його розроблення відбувалось з порушенням основних принципів державної регуляторної політики, а також вимог статей 5 та 8 вищевказаного Закону України в частині недопущення прийняття регуляторних актів, які не узгоджуються з діючими регуляторними актами, а також викладення положень акта у спосіб, який є доступним та однозначним для розуміння особами, які повинні впроваджувати або виконувати вимоги цього регуляторного акта.

1) Зокрема, механізм, що пропонується Порядком, позбавлений логічної послідовності, є занадто ускладненим за організаційною та функціональною структурою та не вирішує питання нормативного врегулювання порядку підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів в тому розумінні, яке закладене в саме визначення терміна "підвищення кваліфікації водіїв" згідно чинного законодавства.

Так, у відповідності з абзацом четвертим пункту 2 Порядку підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 N 487 /далі - постанова N 487/, підвищення кваліфікації водіїв - забезпечення закладами одержання громадянами, що мають посвідчення водія, додаткових знань з удосконалення майстерності керування транспортними засобами, зокрема в ускладнених умовах, транспортними засобами спеціального або спеціалізованого призначення, а також тими, що використовуються для перевезення небезпечних, великовагових і великогабаритних вантажів.

В свою чергу, статтею 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", надається визначення транспортного засобу спеціального або спеціалізованого призначення, зокрема:

- транспортний засіб спеціального призначення - транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій (для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автобетономішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо);

- транспортний засіб спеціалізованого призначення - транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів (автобус для перевезення дітей, інвалідів, пасажирів певних професій, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, швидка медична допомога, автомобіль інкасації, ритуальний автомобіль тощо) та має спеціальне обладнання (таксі, броньований, обладнаний спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями тощо).

Натомість, підпунктом 1.2 Порядку, підвищення кваліфікації водіїв визначається як одержання водіями додаткових знань щодо законодавчих, організаційно-технологічних норм та правил надання послуг із забезпеченням необхідного рівня безпеки і якості перевезень.

При цьому, згідно підпункту 2.1 Порядку, його дія поширюється на водіїв колісних транспортних засобів (в тому числі газобалонних), які використовуються для надання послуг у внутрішньому та міжнародному сполученнях.

Виходячи з наведеного, запропонованим до погодження наказом значно розширюється коло суб'єктів, які зобов'язані будуть проходити кожні 5 років підвищення кваліфікації водіїв, що в свою чергу потребуватиме відповідних часових та фінансових затрат у зв'язку з проходженням 35-годинного платного курсу навчання та отриманням свідоцтва професійної компетенції, яке також скоріш за все буде платним.

2) Пунктом 2.9 Порядку передбачається, що бланки свідоцтва професійної компетенції водія є бланками суворої звітності і повинні мати не менше п'яти ступенів захисту.

Проте, зазначена норма не узгоджується з політикою Уряду, спрямованою на спрощення підприємницької діяльності, усунення адміністративних перешкод на шляху ведення бізнесу та скорочення витрат суб'єктів господарювання (як часових, так і фінансових), пов'язаних з придбанням бланків та веденням їх обліку.

Крім того, аналіз регуляторного впливу наказу не містить жодного обґрунтування на предмет необхідності та економічної доцільності віднесення бланків свідоцтв професійної компетенції водія до бланків суворої звітності.

Більше того, відповідно до підпункту 3.5 Порядку, виготовлення таких бланків покладається на організаційно-методичний центр, яким є суб'єкт господарювання, що визначений для методичної та організаційної роботи з закладами (підпункт 1.2 Порядку).

При цьому, взагалі незрозумілим є статус таких центрів, чітко не визначена процедура їх конкурентного відбору, а аналіз регуляторного впливу наказу взагалі не обґрунтовує необхідність присутності таких центрів в процесі підвищення кваліфікації водіїв з огляду на досить загальні вимоги до останніх, передбачені в підпункті 3.4 Порядку, а також функції, якими передбачається наділити зазначені центри (підпункт 3.5).

Так, виходячи з аналізу підпункту 3.5 Порядку, основне призначення організаційно-методичного центру зводиться до виготовлення бланків свідоцтв професійної компетенції водіїв та їх реалізація закладам, що будуть безпосередньо здійснювати навчання водіїв за програмами підвищення кваліфікації.

Така функція як розробка навчальних програм підвищення кваліфікації за видами перевезень та видами сполучення і надання їх на затвердження до Мінінфраструктури не узгоджується з положеннями постанови N 487, якою передбачено, що заклади розробляють на основі типових навчальних програм, затверджених Кабінетом Міністрів України, робочі програми і плани з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, що затверджуються управлінням (відділом) Державтоінспекції за місцезнаходженням закладів (пункт 4 постанови N 487).

Щодо функції організації проведення підвищення кваліфікації закладами, то в даному випадку поняття "організація" є досить розмитим та загальним, що не дає змоги однозначно зрозуміти, що конкретно мається на увазі під такою "організацією".

3) Підпунктом 3.2 Порядку Мінінфраструктури наділяється повноваженнями щодо загальної організації робіт з підвищення кваліфікації та затвердження навчальних програм підвищення кваліфікації за видами перевезень та видами сполучення.

Проте зазначене не узгоджується з вимогами Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого Указом Президента України від 12.05.2011 N 581/2011 (Указ N 581/2011), пункт 4 (Указ N 581/2011) якого не передбачає відповідних повноважень.

Так, підпункт 4.8.30 зазначеного Положення (Указ N 581/2011) лише передбачає, що Мінінфраструктури відповідно до покладених на нього завдань затверджує, зокрема, типову програму підготовки та підвищення кваліфікації фахівців на автомобільному транспорті, а згідно підпункту 4.8.41 (Указ N 581/2011) - затверджує вимоги до організації системи підвищення кваліфікації водіїв та фахівців щодо надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів на автомобільному транспорті.

Також не передбачено чинним законодавством, зокрема, Положенням про Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті, затвердженим Указом Президента України від 06.04.2011 N 387/2011 (Положення N 387/2011), і повноваження Укртрансінспекції щодо ведення загального реєстру виданих свідоцтв підвищення компетенції водія (підпункт 3.3 Порядку).

4) Згідно з першим реченням підпункту 3.6 Порядку, підвищення кваліфікації водіїв покладається на заклади, якими, згідно підпункту 1.2 Порядку, є навчальні заклади, яким законодавчо надано право проводити підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації водіїв.

Разом з тим, друге речення підпункту 3.6 передбачає, що здійснювати підвищення кваліфікації мають право заклади, які ліцензовані в установленому порядку спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань освіти і науки.

Натомість, згідно пункту 3 постанови N 487, підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, що експлуатуються на вулично-дорожній мережі загального користування, проводяться акредитованим у визначеному законодавством порядку закладом, що зареєстрований в реєстраційно-екзаменаційному підрозділі Державтоінспекції за його місцезнаходженням.

5) В цілому ж зауважуємо, що Порядок взагалі не визначає чіткого і конкретного порядку дій водіїв транспортних засобів при проходженні ними підвищення кваліфікації та їх взаємовідносин із навчальним закладом.

Більшість норм зазначеного акта спрямована на врегулювання взаємовідносин між закладом і організаційно-методичним центром, що жодним чином не сприятиме досягненню основної мети запропонованого регулювання - забезпечити належний рівень безпеки та якості послуг з перевезення пасажирів і вантажів.

7) Особливу увагу розробника звертаємо на недотриманні вимог статті 8 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" в частині належної підготовки аналізу регуляторного впливу наказу /далі - АРВ/ з додержанням вимог Методики проведення аналізу регуляторного впливу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2004 за N 308 /далі - Методика/.

Зокрема, в представленому АРВ не визначені обов'язкові показники результативності регуляторного акта.

Так, згідно з пунктом 10 Методики прогнозні значення показників результативності регуляторного акта встановлюються протягом різних періодів після набрання чинності актом, обов'язковими з яких повинні бути:

розмір надходжень до державного та місцевих бюджетів і державних цільових фондів, пов'язаних з дією акта;

кількість суб'єктів господарювання та/або фізичних осіб, на яких поширюватиметься дія акта;

розмір коштів і час, що витрачатимуться суб'єктами господарювання та/або фізичними особами, пов'язаними з виконанням вимог акта;

рівень поінформованості суб'єктів господарювання та/або фізичних осіб з основних положень акта.

Також, у цьому розділі АРВ необхідно навести не тільки сам перелік таких показників результативності, а й їх прогнозне значення. Саме за критерієм досягнення цього прогнозного значення буде робитись висновок про результативність регуляторного акта, тому прогноз треба робити реалістичним.

6) Крім вищевикладеного встановлено, що прийняття наказу здійснюється не у відповідності з принципом передбачуваності державної регуляторної політики.

Зазначений принцип, зокрема, передбачає послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" регуляторний орган затверджує план діяльності з підготовки ним проектів регуляторних актів на наступний рік не пізніше 15 грудня поточного року.

Затверджені плани діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, а також зміни до них оприлюднюються у спосіб, передбачений вищезазначеним Законом України.

Якщо регуляторний орган готує проект регуляторного акта, який не внесений до затвердженого цим регуляторним органом плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, цей орган повинен внести відповідні зміни до плану не пізніше десяти робочих днів з дня початку підготовки цього проекту або з дня внесення проекту на розгляд до цього регуляторного органу, але не пізніше дня оприлюднення цього проекту.

Проте, представлений проект розпорядження не включений до Плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів у 2011 році Міністерством інфраструктури України.

Таким чином, запропоновані наказом норми порушують статтю 5 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" в частині недопущення прийняття регуляторних актів, які не узгоджуються з діючими регуляторними актами, а також обов'язковості викладення положень акта у спосіб, який є однозначним та доступним для розуміння особами, які повинні впроваджувати або виконувати вимоги цього регуляторного акта.

Крім того, розробником не дотримано принципів державної регуляторної політики, визначених статтею 4 вищезазначеного Закону України, зокрема:

- ефективності, тобто забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб'єктів господарювання, громадян та держави;

- адекватності, зокрема відповідності форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми;

- збалансованості - в частині недоведеного розробником забезпечення балансу інтересів суб'єктів господарювання громадян та держави;

- передбачуваності - послідовності регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності;

Враховуючи викладене, керуючись частиною п'ятою статті 21 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва вирішив:

відмовити в погодженні наказу Міністерства інфраструктури України "Про затвердження Порядку підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів для надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів".

 

Перший заступник Голови -
голова ліквідаційної комісії

Г. М. Яцишина

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали