ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

15.11.2011 р.

Справа N 31/226

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого Плюшка І. А., суддів: Кочерової Н. О., Самусенко С. С., розглянувши касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Гарант-Система" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2011 року у справі N 31/226 господарського суду міста Києва за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Гарант-Система" до гаражно-будівельного кооперативу "Лівобережний" про відшкодування майнової шкоди у розмірі 63780,40 грн., за участю представників сторін: від позивача: ОСОБА_1 дов. від 01.02.2011, від відповідача: ОСОБА_2 дов. від 02.09.2011, встановив:

В травні 2011 року приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Гарант-Система" звернулося до господарського суду з позовом до гаражно-будівельного кооперативу "Лівобережний" про відшкодування майнової шкоди у розмірі 63780, 40 грн. в порядку регресу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що виплативши страхове відшкодування відповідно до договору страхування наземного транспорту N 05-16/000070 від 18.01.2010 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_3, позивач зазнав збитків та набув відповідно до ст. 1191 Цивільного кодексу права зворотної вимоги до винної особи. Оскільки відповідач відповідно до Статуту взяв на себе зобов'язання забезпечити охорону гаражів з транспортними засобами, що належать членам кооперативу, а гр. ОСОБА_3 є його повноправним членом та виконує всі покладені на нього відповідачем обов'язки, то останній несе повну відповідальність за зазначені вище матеріальні збитки у зв'язку з неналежним виконанням покладених на нього обов'язків.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.07.2011 року (суддя Качан Н. І.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2011 року (судді: Сотніков С. В. - головуючий, Дзюбко П. О., Сулім В. В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

При цьому суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач не є особою, яка має в порядку регресу відшкодовувати збитки, понесені позивачем, з огляду на те, що відповідач не є винною у заподіянні збитків майну гр. ОСОБА_3 особою, оскільки договір зберігання транспортного засобу між позивачем та ОСОБА_3 не укладався, а Статутом кооперативу не передбачений обов'язок по зберіганню майна його членів.

В касаційній скарзі приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Гарант-Система" просить постанову апеляційного господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись при цьому, на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Зі змісту статті 1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 18.01.2010 року між приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Гарант-Система" (страховик) та гр. ОСОБА_3 (страхувальник) укладено договір страхування наземного транспорту N 05-16/000070, відповідно до умов якого страхувальник застрахував майнові інтереси, пов'язані з експлуатацією наземного транспорту, а саме легкового автомобіля марки Wolkswagen модель Touareg 2.5 TDI, державний номерний знак НОМЕР_1.

Відповідно до інвестиційного контракту N 124 від 27.01.2004 року громадянин ОСОБА_3 є членом гаражно-будівельного кооперативу "Лівобережний", та йому належить на праві власності гаражний бокс НОМЕР_2, який знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Челябінська, 2.

Керуючись правами та обов'язками члена кооперативу, які передбачені Статутом відповідача, ОСОБА_3 використовував вказаний вище гаражний бокс НОМЕР_2 для зберігання в ньому свого автомобіля.

07.04.2010 року приблизно о 08 год. 00 хв. невстановлена особа, шляхом пошкодження навісного замка, проникла до приміщення гаражу НОМЕР_2, який розташований на території відповідача за адресою: м. Київ, вул. Челябінська, 2, та в якому знаходився застрахований автомобіль. Перебуваючи в середині вказаного вище приміщення, невстановлена особа викрала з зазначеного автомобіля навігатор "Граф", при цьому завдавши застрахованому автомобілю значних механічних пошкоджень.

07.04.2010 року СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві була порушена кримінальна справа N 04-23617 за ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (по факту таємного викрадення майна поєднаного з проникнення в приміщення гаража).

10.06.2010 року зазначена кримінальна справа була зупинена за п. 3 ст. 206 Кримінально-процесуального кодексу України у зв'язку з невстановленням особи, яка вчинила злочин.

З метою визначення нанесеного розміру матеріальної шкоди, яку було завдано внаслідок зазначеного вище злочину, було проведено автотоварознавчу експертизу. Відповідно до висновку автотоварознавчої експертизи N 194-3 від 22.04.2010 року, який було складено експертом бюро експертиз та оцінки "Бюмекс", розмір матеріальної шкоди, завданий автомобілю, склав 75271,44 грн.

За послуги проведення зазначеної вище експертизи позивачем було сплачено 590 грн., що підтверджується платіжним дорученням N 2367 від 11.05.2010 року.

07.05.2010 року ОСОБА_3 було подано заяву до позивача на проведення виплати страхового відшкодування.

На підставі наданих ОСОБА_3 акта виконаних робіт N СН00212040 від 30.04.2010 року та квитанції N 21 від 30.04.2010 року, аварійним комісаром було складено звіт про розслідування події із засобом наземного транспорту від 07.05.2010 року. Відповідно до даного звіту сума розміру страхового відшкодування, що підлягає виплаті, становить 63190,40 грн.

Актом N 05-17/168 від 07.05.2010 року про страховий випадок пошкодження застрахованого автомобіля внаслідок протиправних дій третіх осіб, яке мало місце 07.04.2010 року в приміщення гаражу по вул. Челябінській, 2 в м. Києві, було визнано страховим випадком та було вирішено здійснити виплату страхового відшкодування ОСОБА_3 у розмірі 63190,40 грн.

Наказом N 279 від 12.05.2010 року було затверджено вищевказаний Акт N 05-17/168 та прийнято рішення стосовно здійснення виплати ОСОБА_3 страхового відшкодування.

17.06.2010 року позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування ОСОБА_3 у розмірі 63190,40 грн. Виплата страхового відшкодування підтверджується видатковим касовим ордером N 341 від 17.06.2010 року.

Враховуючи викладене, позивач, звертаючись з позовом у даній справі, вважає, що, виплативши гр. ОСОБА_3 страхове відшкодування, він зазнав збитків та набув відповідно до ст. 1191 Цивільного кодексу права зворотної вимоги до винної особи, якою є відповідач в силу того, що останній неналежно виконував передбачені Статутом обов'язки по забезпеченню охорони гаражів з транспортними засобами, що належать членам кооперативу, в тому числі і гр. ОСОБА_3, який є його повноправним членом та виконує всі покладені на нього відповідачем обов'язки.

Стаття 22 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки), наявність та розмір понесених збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Враховуючи викладене, вирішення спору у даній справі вимагає встановлення такого необхідного елементу складу правопорушення як вини відповідача у заподіянні шкоди майну (автомобілю) гр. ОСОБА_3 як члена гаражно-будівельного кооперативу "Лівобережний".

Вина є умовою відповідальності за правопорушення, тобто винною дією є невиконання, неналежне виконання або відмова від виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 977 Цивільного кодексу України за договором зберігання транспортного засобу в боксах та гаражах, на спеціальних стоянках зберігач зобов'язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця.

Договір зберігання транспортного засобу поширюється також на відносини між гаражно-будівельним чи гаражним кооперативом та їх членами, якщо інше не встановлено законом або статутом кооперативу.

Прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвідчується квитанцією (номером, жетоном).

Як вбачається з матеріалів справи, гр. ОСОБА_3 є членом гаражно-будівельного кооперативу "Лівобережний", що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами: Інвестиційним контрактом N 124 від 27.01.2004 року (про інвестування в гаражне будівництво), Додатковою угодою N 2 від 31.01.2004 року до Інвестиційного контракту N 124 від 27.01.2004 року (а. с. 31 - 33), заявою гр. ОСОБА_3 від 30.06.2005 року про прийняття в члени ГБК та оформлення відповідної перепустки (а. с. 127).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд послався на те, що відповідач не є винною у заподіянні збитків майну гр. ОСОБА_3 особою, оскільки договір зберігання транспортного засобу, обов'язкова письмова форма якого передбачена ст. 937 Цивільного кодексу України, між відповідачем та гр. ОСОБА_3 не укладався. Однак такий висновок суду є передчасним з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно зі ст. 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання.

Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

Таким чином, аналіз наведених статей свідчить про те, що договір зберігання має свої особливості. Стаття 937 Цивільного кодексу України містить орієнтовний перелік конкретних письмових документів, що підтверджують факт укладення договорів зберігання. Так, одержання поклажодавцем від зберігача розписки, квитанції чи іншого підписаного ним документа слугує належним доказом укладення договору, а врешті - достатньою гарантією для захисту прав сторін від можливих порушень. Отже, письмова форма договору зберігання вважається дотриманою у разі його вчинення відповідно до вимог ст. 207 ЦК України, а також якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

З огляду на викладене, судами попередніх інстанцій не досліджені належним чином обставини відносно існування між відповідачем та гр. ОСОБА_3 договірних відносин щодо зберігання транспортного засобу, а у випадку існування таких - не з'ясовано, чи було дотримано при цьому сторонами письму форму відповідного договору зберігання.

Крім того, передчасним є також висновок судів попередніх інстанцій відносно відсутності у відповідача обов'язку по охороні автотранспортних засобів з огляду на те, що такий обов'язок Статутом гаражно-будівельного кооперативу не передбачено.

Відповідно до п. 1.4 Статуту гаражно-будівельного кооперативу "Лівобережний" кооператив є неприбутковою організацією, який надає послуги по експлуатації гаражів, зберіганню та обслуговуванню транспортних засобів переважно членів кооперативу за рахунок їх внесків.

Метою створення кооперативу є надання послуг з утримання та технічного обслуговування транспортних засобів, створення належного автосервісу (п. 2.1 Статуту).

Пунктом 3.1 Статуту установлено, що видами діяльності кооперативу є, зокрема, забезпечення охорони гаражів з транспортними засобами, що належать членам кооперативу та іншого майна, що належить кооперативу.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили питання відносно того, чи прийняв гаражно-будівельний кооператив "Лівобережний" на себе обов'язок по охороні автотранспортних засобів членів кооперативу і, як наслідок, не з'ясували, чи повинен відповідач нести цивільно-правову відповідальність у вигляду відшкодування шкоди у випадку, якщо його статутом передбачено такий обов'язок.

При з'ясуванні зазначених питань судам необхідно врахувати положення п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 28.06.91 року "Про практику розгляду судами цивільних справ, пов'язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів", відповідно до якого при розгляду вимог до ГБК про відшкодування шкоди, заподіяної членам кооперативу крадіжкою або пошкодженням транспортних засобів, що знаходилися у гаражах, суди повинні виходити з того, що позовні вимоги можуть бути задоволені лише за умови, коли статутом ГБК або його органом управління в межах наданої компетенції передбачено обов'язок кооперативу по охороні автотранспортних засобів членів кооперативу або по їх схову.

У випадках прийняття ГБК на себе обов'язку по охороні автотранспортних засобів він відповідає за заподіяну цьому майну шкоду, у разі неналежного виконання зазначеного обов'язку, з вини персоналу кооперативу за правилами ст. 441 ЦК.

При прийнятті ГБК на себе обов'язку зберігати автотранспортні засоби членів кооперативу він відповідно до правил ст. 418 ЦК може бути звільнений від відповідальності за втрату, нестачу або пошкодження цього майна, викликаних непереборною силою.

Відповідно до ст. 950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Разом з цим судами попередніх інстанцій також не досліджено обставину, на яку посилається відповідач, відносно того, що гараж ОСОБА_3 жодних ознак зламу чи пошкоджень не мав, а цілісність замка не була порушена, не прийнято при цьому до уваги і наявну в матеріалах справи постанову слідчого СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві про зупинення досудового слідства від 10.06.2010 року, в якій, зокрема, йдеться про те, що невстановлена досудовим слідством особа шляхом пошкодження навісного замка проникла до приміщення гаража НОМЕР_2 ГК "Лівобережний".

Крім того, слід зазначити, що доказів пошкодження майна ОСОБА_3 внаслідок дії непереборної сили матеріали справи не містять.

Судам також слід більш ретельніше з'ясувати питання відносно того, чи може гаражно-будівельний кооператив нести відповідальність за неналежне виконання своїх зобов'язань у разі встановлення його вини, в тому числі і в частині відшкодування збитків, з огляду на те, що ГБК є неприбутковими організаціями, оскільки відповідно до ст. 27 Закону України "Про кооперацію" кооператив відповідає за своїми зобов'язаннями, в тому числі і майном. Порядок покриття завданих кооперативом збитків визначається його статутом.

З огляду на викладене, суду необхідно встановити, чи передбачено покриття збитків Статутом гаражно-будівельного кооперативу "Лівобережний".

Враховуючи вищевикладене, слід зазначити, що, вирішуючи спір у справі, ні місцевий, ні апеляційний господарські суди вказаного вище не врахували, а висновок місцевого та апеляційного господарських судів про відмову у задоволенні позовних вимог ґрунтується на неповно з'ясованих обставинах справи та невірному застосуванню норм чинного законодавства.

Отже, неповне з'ясування апеляційним господарським судом обставин справи при перегляді рішення місцевого господарського суду призвело до прийняття постанови, яку не можна вважати законною та обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати вищенаведене, встановити наявність у діях відповідача всіх елементів складу правопорушення та, зокрема, більш ретельніше дослідити питання відносно наявності або відсутності вини відповідача у заподіянні шкоди майну (автомобілю) гр. ОСОБА_3 як члена гаражно-будівельного кооперативу "Лівобережний".

При цьому суду необхідно:

- встановити, відповідно до вимог чинного законодавства, наявність або відсутність між відповідачем та гр. ОСОБА_3 як членом ГБК договірних відносин щодо зберігання транспортного засобу та у випадку їх наявності дослідити питання дотримання письмової форми договору зберігання;

- дослідити належним чином питання відносно того, чи передбачено Статутом гаражно-будівельного кооперативу "Лівобережний" обов'язок останнього по охороні автотранспортних засобів;

- з'ясувати відповідно до вимог чинного законодавства питання відносно того, чи може гаражно-будівельний кооператив як неприбуткова організація, у разі встановлення вини у його діях, нести відповідальність за неналежне виконання своїх зобов'язань, в тому числі і в частині відшкодування збитків;

- ретельно з'ясувати вимоги позивача і заперечення відповідача, всім доказам дати оцінку в їх сукупності і відповідно до вимог закону і обставин справи вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Гарант-Система" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 14.07.2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2011 року у справі N 31/226 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Головуючий

І. Плюшко

Судді:

Н. Кочерова

 

С. Самусенко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали