ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 12 жовтня 2011 року

Колегія суддів Верховного Суду України в складі: головуючого - Яреми А. Г., суддів - Жайворонок Т. Є., Лященко Н. П., Охрімчук Л. І., Сеніна Ю. Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про відшкодування шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23 квітня 2010 року та апеляційного суду Кіровоградської області від 14 липня 2010 року, встановила:

У серпні 2008 року ОСОБА_6 пред'явив у суді позов до ОСОБА_7 про відшкодування шкоди.

Зазначав, що 14 грудня 2006 року о 18 годині ОСОБА_7, керуючи автомобілем ГАЗ-53, номерний знак НОМЕР_1, що належить відповідачу на праві власності, і рухаючись автодорогою Кіровоград-Платонове на 21 км траси не дотримався дистанції та допустив зіткнення з автомобілем BMW 535i, номерний знак НОМЕР_2, який належить ОСОБА_6 на праві власності, під керуванням останнього, чим йому завдано матеріальної та моральної шкоди. Збитки на ремонт автомобіля становлять 11260 грн. 53 коп., моральна шкода заподіяна в розмірі 10 тис. грн., 1 тис. грн. витрат на правову допомогу, 360 грн. витрат на проведення автотоварознавчого дослідження та 348 грн. судових витрат у справі.

У січні 2010 року ОСОБА_6 збільшив свої позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 48771 грн. 81 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, 15 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, 1 тис. грн. витрат на правову допомогу, 360 грн. витрат за проведення автотоварознавчого дослідження, 560 грн. оплати за проведення актуалізації внаслідок інфляції по визначенню матеріального збитку автомобіля BMW 535i, 751 грн. 20 коп. витрат на проведення автотехнічної експертизи та 348 грн. судових витрат у справі.

Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23 квітня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 14 липня 2010 року, позов ОСОБА_6 задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_7 на його користь 27987 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди та 1671 грн. 20 коп. судових витрат у справі.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати ухвалені рішення судів, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку ЦПК України від 18 березня 2004 року, в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів".

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із доведеності вини ОСОБА_7 у скоєнні ДТП 14 грудня 2006 року.

Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна, оскільки суди дійшли їх із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Як на підставу доведеності вини ОСОБА_7 у скоєнні даної ДТП, суд послався на висновок додаткової автотехнічної експертизи N 5130 від 24 липня 2009 року, згідно з яким за умови належного та своєчасного виконання водієм автомобіля ГАЗ вимог пп. 12.3 та 13.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) він мав технічну можливість із моменту виявлення факту початку перестроювання автомобіля BMW 535i в праву смугу руху, своєчасно сформувати безпечну дистанцію (більше 7 - 11 м), та тим самим уникнути ДТП із моменту початку гальмування автомобіля BMW 535i. Оскільки дії водія автомобіля ГАЗ були останніми діями, якими було можна уникнути пригоди при фактичних діях водія автомобіля BMW 535i, саме дії водія автомобіля ГАЗ, які не відповідали вимогам ПДР, знаходяться в причинному зв'язку із фактом зіткнення (а. с. 82 - 84).

Однак висновок судової автотехнічної експертизи про обставини ДТП, дії її учасників є одним із доказів, який оцінюється судом за правилами ст. 212 ЦПК України.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_7 зазначав, що у скоєнні ДТП винен позивач, який, обігнавши його по зустрічній смузі руху на відстані близько 7 метрів, різко загальмував попереду нього, чим порушив ПДР. Проте суд належним чином цих доводів не перевірив і обставині, яка має істотне значення для справи, ніякої юридичної оцінки не дав, чим порушив вимоги ст. 212 ЦПК України.

Як убачається із висновку автотехнічної експертизи N 884/18 від 12 червня 2007 року, дії водія BMW 535i ОСОБА_6 в даній ситуації регламентувались вимогами пп. 12.9 (г) та 14.2 (г) ПДР. Однак відсутність в наданих на дослідження матеріалах даних про віддаленість автомобіля ГАЗ-53 від автомобіля BMW 535i в момент часу, коли водій автомобіля ГАЗ-53 мав сприйняти дорожню обстановку як небезпеку для руху, та відсутність даних про швидкість руху автомобіля BMW 535i унеможливлює вирішення питання про те, чи мав водій ОСОБА_7 технічну можливість уникнути ДТП.

Згідно з п. 12.9 (г) ПДР водієві забороняється різко гальмувати (крім випадків, коли без цього неможливо запобігти ДТП. Відповідно до п. 14.2 (г) ПДР, перед початком обгону водій повинен переконатися в тому, що після обгону зможе, не створюючи перешкоди транспортному засобу (далі - ТЗ), який він обганяє, повернутися на займану смугу руху. Тобто водію забороняється після обгону ТЗ різко перестроюватися на раніше займану смугу (підрізати кут), створюючи тим самим перешкоду автомобілю, що обганяється. Тому обгін вважається виконаним правильно, якщо водій ТЗ, що обганяється, під час такого маневру не буде змушений знижувати швидкість руху або різко гальмувати. Це означає, що між ТЗ, що обганяється, повинна бути забезпечена безпечна дистанція, дотримання якої в даному випадку покладається на водія ТЗ, що обганяє.

Згідно з висновком автотехнічної експертизи N 5130 від 24 липня 2009 року при належному виконанні вимог пп. 12.9 та 14.2 ПДР, водій автомобіля BMW 535i мав технічну можливість не стати перешкодою для водія автомобіля ГАЗ-53, та виключити необхідність водію вантажного автомобіля гальмувати і, тим самим, уникнути ДТП. Відповідаючи на питання про технічну спроможність показів водія автомобіля ГАЗ-53 ОСОБА_7 в частині того, що перед зіткненням автомобіль BMW 535i зупинився на смузі руху автомобіля ГАЗ-53 з врахуванням зафіксованої при огляді місця пригоди слідової інформації, тобто шляху гальмування та зупинення обох ТЗ, а також показів водія ОСОБА_6, який вказував, що після обгону автомобіля ГАЗ-53 рухався по зустрічній смузі і, дотримавшись небезпечної дистанції, зайняв свою смугу руху та зменшив швидкість до 40 км/год., експерт вказав, що відсутність слідів руху автомобілів на місці пригоди не дає можливості дати оцінку технічній спроможності поясненням водія автомобіля ГАЗ-53 про обставини пригоди, тобто, на підставі наданих матеріалів про ДТП вирішення вказаного судом питання експертним шляхом є неможливим.

Постановою Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 18 лютого 2008 року, залишеною без змін постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 2 червня 2008 року, в притягненні ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП відмовлено в зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. У мотивувальній частині вказаної постанови апеляційного суду зазначено, що в даній ДТП водій автомобіля BMW 535i ОСОБА_6 повинен був передбачити, що вантажний автомобіль ГАЗ-53, який він вирішив обігнати і зупинити, не є однотипним транспортним засобом, порівняно з його автомобілем, та особливо врахувати той факт, що параметри гальмування заднього автомобіля нижчі за параметри гальмування переднього автомобіля. Тому, саме дії водія ОСОБА_6 (спроба зупинити вантажний автомобіль ГАЗ-53) стали безпосередньо причиною ДТП.

З урахуванням зазначеного суду необхідно було з'ясувати, чи правильно діяв в даній ДТП позивач, чи мав він технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем відповідача шляхом забезпечення безпечної дистанції між ТЗ, що обганяється, чи іншого безпечного маневру, який не створить небезпеки іншим учасникам руху.

З'ясування питання щодо правомірних дій обох водіїв у момент ДТП має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Крім того, ст. 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування в повному обсязі. У ч. 2 цієї статті зазначається, що збитками є втрати, яких особа зазнала, у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно із ч. 1 ст. 1166 ЦК України така майнова шкода відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, а ч. 2 ст. 1192 ЦК України передбачає, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Стягуючи в зазначеному розмірі матеріальну шкоду, суд послався лише на висновок спеціаліста від 12 січня 2010 року (а. с. 114 - 117), який за заявою позивача провів актуалізацію у зв'язку з інфляцією. При цьому дослідження пошкодженого автомобіля не проводилося, за основу було взято дослідження, яке проводилося 15 грудня 2006 року (а. с. 114 зв.).

Суд належним чином не з'ясував, коли позивач відремонтував свій автомобіль та розмір реально понесених позивачем витрат на ремонт пошкодженого автомобіля.

Суд апеляційної інстанції на вказане не звернув уваги, у порушення ст. ст. 303, 315 ЦПК України не перевірив доводів апеляційної скарги, не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення місцевого суду без змін.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23 квітня 2010 року та апеляційного суду Кіровоградської області від 14 липня 2010 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

А. Г. Ярема

Судді:

Т. Є. Жайворонок

 

Н. П. Лященко

 

Л. І. Охрімчук

 

Ю. Л. Сенін

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали