ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

23.08.2011 р.

Справа N 5019/438/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - Кочерової Н. О., суддів: Гоголь Т. Г., Гончарука П. А., розглянувши касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.06.2011 року у справі N 5019/438/11 господарського суду Рівненської області за позовом приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 46080,99 грн. (за участю представників сторін: від позивача - ОСОБА_2 дов. від 21.01.2011, від відповідача - не з'явилися), встановив:

У березні 2011 року приватне акціонерне товариство "ПРОСТО-страхування" звернулось до господарського суду з позовом до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 46080,99 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що його страхувальнику було завдано майнової шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась через порушення Правил дорожнього руху водієм, який на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди перебував у трудових відносинах з відповідачем.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 12.04.2011 року (суддя Мамченко Ю. А.) в позові відмовлено з підстав спливу строку позовної давності.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.06.2011 року (судді: Коломис В. В. - головуючий, Огороднік К. М., Мельник О. В.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення.

Позов задоволено. Стягнуто з суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 46080,99 грн.

Постанова мотивована тим, що з огляду на ч. 6 ст. 261 Цивільного кодексу України позивачем не пропущено строк позовної давності, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

В касаційній скарзі суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. При цьому, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як було встановлено господарськими судами та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 02.11.2007 року між закритим акціонерним товариством "ПРОСТО-страхування" (страховик) та ОСОБА_2 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування транспортних засобів N 137682 серії АТК. Об'єктом даного договору є автомобіль "Mersedes-Bens GL550", державний реєстраційний номер НОМЕР_1. Вказаний транспортний засіб позивач прийняв на страхування на випадок виникнення страхових подій (ризиків), в тому числі - пошкодження.

Також судами встановлено, що 19.12.2007 року в місті Києві на 114 км а/д Київ - Чоп, в результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено вказаний застрахований автомобіль.

Суди дослідили, що відповідно до постанови Рівненського міського суду від 11.02.2008 року у справі N 3-10058/08, вищезгадана дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення ОСОБА_3 п. 2.3 Правил дорожнього руху України, чим останній скоїв правопорушення передбачене ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Статтею 979 Цивільного кодексу України визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Господарськими судами встановлено, що у зв'язку із настанням страхового випадку позивачем було здійснено розрахунок суми страхового відшкодування та складено страховий акт, відповідно до якого розмір страхового відшкодування склав 46080,99 грн.

28.02.2008 року позивач сплатив страхувальнику страхове відшкодування в сумі 46080,99 грн.

Як визначено в ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

За приписами ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у позивача в силу приписів даних норм виникло право регресної вимоги до відповідача.

Разом з тим, як правильно враховано апеляційною інстанцією, місцевий господарський суд, посилаючись на закінчення строку позовної давності, не вірно застосував положення ст. 262 ЦК України, відповідно до яких, заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, внаслідок чого на підставі ч. 5 ст. 261 ЦК України прийшов до висновку про закінчення строку позовної давності 19 грудня 2010 року, що, в свою чергу, і стало підставою для суду у відмові в позові.

В силу приписів ст. ст. 256, 257 Цивільного кодексу до даних правовідносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 6 ст. 261 Цивільного кодексу України, за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Апеляційним господарським судом правильно зазначено, що строк позовної давності починає свій перебіг з 28.02.2008 року, оскільки саме в цей день позивачем було сплачено страхувальнику страхове відшкодування.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з вищевказаними висновками апеляційного господарського суду про задоволення позовних вимог та підстав для скасування прийнятої апеляційним господарським судом постанови не вбачає.

Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, не спростовують правильного висновку суду і не заслуговують на увагу.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.06.2011 року у справі N 5019/438/11 без змін.

 

Головуючий

Н. Кочерова

Судді:

Т. Гоголь

 

П. Гончарук

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали