ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

13.01.2011 р.

N 22/143/09-8/137/10

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючого: Першикова Є. В., суддів: Данилової Т. Б., Ходаківської І. П., розглянула касаційну скаргу прокуратури Запорізької області (далі - Прокуратура) на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 26.10.2010 у справі N 22/143/09-8/137/10 господарського суду Запорізької області за позовом Прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - Фонд) до відкритого акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" (далі - Товариство), треті особи: Запорізька міська рада (далі - Міськрада), суб'єкт підприємницької діяльності - фізична ОСОБА_4 (далі - Підприємець), ОСОБА_5 (далі -ОСОБА_5), про вилучення майна з незаконного володіння та визнання права власності.

В засіданні взяли участь представники - Прокуратури: Громадський С. О. (прокурор відділу Генеральної прокуратури України; посвідчення N 76 від 10.02.2005); - Фонду: Сєдов К. Б. (за дов. N 395 від 02.12.2010); - Товариства: Селезень Г. Ю. (за дов. N 20-546 від 21.12.2010); - Міськради: не з'явились; - Підприємця: не з'явились; - ОСОБА_5: не з'явились.

Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу по суті, не заявлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 13.01.2011 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 28.05.2009 господарського суду Запорізької області (суддя Скиданова Ю. О.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою від 19.11.2009 Запорізького апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого - Коробки Н. Д., суддів - Хуторного В. М., Шевченко Т. М.) апеляційне подання Прокуратури задоволено частково.

Рішення від 28.05.2009 господарського суду Запорізької області скасовано частково та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково.

Витребувано з незаконного володіння Товариства гуртожитки, що розташовані за адресою: м. Запоріжжя по бульвару Шевченка, 23, вул. 40 років Радянської України, 21, вул. Добролюбова, 25, проспект Металургів, 2 і 11, вул. Лахтинська, 10-б, вул. Фінальна, 4, вул. Українська, 2.

За Державою в особі Фонду визнано право власності на гуртожитки, що розташовані за адресою: м. Запоріжжя по бульвару Шевченка, 23, вул. 40 років Радянської України, 21, вул. Добролюбова, 25, проспект Металургів, 2 і 11, вул. Лахтинська, 10-б, вул. Фінальна, 4, вул. Українська, 2.

В іншій частині позову відмовлено.

З Товариства в доход Державного бюджету України стягнуто 170,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою від 25.02.2010 Вищого господарського суду України касаційні скарги Товариства, Підприємця та ОСОБА_5 задоволено.

Рішення від 28.05.2009 господарського суду Запорізької області та постанову від 19.11.2009 Запорізького апеляційного господарського суду скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи рішенням від 09.07.2010 господарського суду Запорізької області (суддя Попова І. А.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою від 26.10.2010 Запорізького апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого - Яценко О. М., суддів - Колодій Н. А., Кричмаржевського В. А.) апеляційні скарги Фонду та Прокуратури залишено без задоволення, а рішення від 09.07.2010 господарського суду Запорізької області - без змін.

Вказані судові рішення мотивовані тим, що Товариство стало власником спірних гуртожитків в процесі приватизації цілісного майнового комплексу, при цьому їх було передано до його статутного фонду саме як об'єкти соціально-побутового призначення, а не як житловий фонд.

Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Прокуратура звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 09.07.2010 господарського суду Запорізької області та постанову від 26.10.2010 Запорізького апеляційного господарського суду скасувати, та прийняти по справі нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги Прокуратура обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 387, 1212 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 127 - 131 Житлового кодексу УРСР, ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна".

У своєму письмовому відзиві на касаційну скаргу Фонд доводи та вимог Прокуратури підтримує.

Товариство у письмовому відзиві на касаційну скаргу щодо доводів та вимог Прокуратури заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу Прокуратури залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзиви на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників Прокуратури та сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, наказом Фонду від 18.10.96 N 17-ПП було затверджено план приватизації Запорізького металургійного комбінату ім. С.Орджонікідзе "Запоріжсталь" шляхом продажу акцій. План розміщення акцій (порядок та спосіб) визначено у п. 7 Плану приватизації.

Також, судами встановлено, що наказом Фонду від 30.10.96 N 79-АТ Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" ім. С.Орджонікідзе перетворено у ВАТ "Запоріжсталь" (далі - Товариство) та затверджено статут цього Товариства.

Вирішуючи спір, місцевий та апеляційний суди взяли до уваги, що відповідно до розділу 3 Плану приватизації, об'єкти соціально-побутової інфраструктури (що наведені у таблиці, серед яких, зокрема, за п. 14 значаться гуртожитки залишковою вартістю у 98253 млн. крб.) Комісія по приватизації визнала такими, що підлягають приватизації і включила їх вартість в склад цілісного майнового комплексу, що підлягає приватизації.

При цьому, судові інстанції звернули увагу на те, що на момент передачі спірного майна до статутного фонду Товариства не було законодавчо врегульовано порядок передачі гуртожитків до комунальної власності (відповідно до Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ, організацій N 891 від 06.11.95, передачі в комунальну власність підлягали житлові будинки відомчого житлового фонду (крім гуртожитків), та дія законодавства про приватизацію державного майна не розповсюджувалась на гуртожитки, як на об'єкти державного житлового фонду.

Місцевий та апеляційний суди звернули увагу на те, що наказом Фонду N 1450 від 22.07.98 затверджено Порядок підтвердження права власності на нерухоме майно (далі - Порядок N 1450), п. 2.2 якого передбачено, що на вимогу відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі приватизації, до набуття чинності цим Порядком, державний орган приватизації видає Перелік нерухомого майна, переданого у власність відкритому акціонерному товариству.

Окрім того, попередніми судовими інстанціями встановлено, що 26.12.2000 Фондом було видано затверджений Перелік нерухомого майна, що передається у власність Товариства, серед якого майно по: бул. Шевченко, 23 за номером 87; вул. 40 років Радянської України, 21 за номером 89; вул. Добролюбова, 25 за номером 88; вул. Лахтинська, 10-б за номером 91; пр. Металургов, 11 за номером 93; вул. Фінальна, 4 за номером 86; вул. Українська, 2 за номером 84.

Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій врахували, що відповідно до п. 4.1 Порядку N 1450 Фонд на вимогу відкритого акціонерного товариства державний орган приватизації видає Підтвердження права власності на окремі будівлі, споруди та нежилі приміщення, які передані до статутного фонду ВАТ. Таким чином, Фонд видав Товариству Підтвердження права власності на гуртожиток по пр. Металургів, 2, затверджене 25.11.99.

Вирішуючи спір по суті попередні судові інстанції прийшли до висновку про безпідставність вимог Прокуратури в особі Фонду з огляду на те, що Товариство стало власником спірних гуртожитків в процесі приватизації цілісного майнового комплексу згідно Переліку майна. Водночас, судові інстанції звернули увагу на те, що доказів включення Фондом спірних гуртожитків до Переліку об'єктів приватизації, які підлягають поверненню у державну власність (розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 N 318-р) суду надано не було.

Разом з тим, місцевий та апеляційний суди врахували, що спірне майно (гуртожитки) було передано до статутного фонду Товариства як об'єкти соціально-побутового призначення, а не як житловий фонд, та на даний час вказані гуртожитки є приватною власністю Товариства, а відповідно до ст. 41 Конституції України та ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним.

Окрім того, попередні судові інстанції звернули увагу на порушення Прокуратурою та Фондом при зверненні з позовом у даній справі строку позовної давності, оскільки приватизація Товариства відбулась у 1996 році.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що ч. 1 ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами.

Згідно приписів ч. 2 ст. 3 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" дія цього Закону не поширюється, зокрема, на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

Пунктом 39 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України N 36 від 18.01.95 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується, зокрема на вартість майна державного житлового фонду, який приватизується відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", а також вартість об'єктів, що не підлягають приватизації.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 1, ч. 2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до державного житлового фонду, який підлягав приватизації на користь громадян України відносився житловий фонд місцевих рад та житловий фонд, який знаходився у повному господарському віддані чи оперативному управлінні державних підприємств, крім кімнат в гуртожитках.

За змістом ч. 2 п. 9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" в разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віддані яких перебуває державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків), одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Пунктом 2 Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 891 від 06.11.95 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що передачі в комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду крім гуртожитків. При цьому, зміни до п. 2 Положення щодо передачі в комунальну власність відомчого житлового фонду, у тому числі гуртожитків, були внесені постановою Кабінету Міністрів України N 695 лише 26.05.2004.

Отже, на момент проведення приватизації Товариства гуртожитки не відносилися до об'єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі у комунальну власність відповідних Рад, і могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що відповідна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 08.11.2010 у справі N 3/039-08/5, а згідно вимог ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України; суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України; невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Прокуратурою в касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що Прокуратура в касаційній скарзі стверджує факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

З огляду на те, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесені рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів постановила:

Касаційну скаргу прокуратури Запорізької області N 05/1-1475-09 від 08.11.2010 залишити без задоволення.

Постанову від 26.10.2010 Запорізького апеляційного господарського суду у справі N 22/143/09-8/137/10 господарського суду Запорізької області залишити без змін.

  

Головуючий

Є. Першиков

Судді:

Т. Данилова

 

І. Ходаківська

  




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали