ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 2 листопада 2011 року

Колегія суддів Верховного Суду України в складі: головуючого - Патрюка М. В., суддів - Гуменюка В. І., Лященко Н. П., Жайворонок Т. Є., Онопенка В. В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - Херсонський виноробний завод, про виселення без надання іншого житлового приміщення, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 20 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 16 березня 2010 року, встановила:

У лютому 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, про виселення без надання іншого житлового приміщення, відшкодування моральної шкоди.

Зазначала, що є наймачем квартири АДРЕСА_1 м. Херсона. У 2003 році за її дозволом на тимчасове проживання до квартири вселилась її дочка, ОСОБА_7, та її співмешканець - ОСОБА_8, однак дозволу на вселення останнього вона не давала. Відповідачі витрат на утримання житлового приміщення та надані комунальні послуги не здійснюють і систематично порушують правила співжиття створюють їй неможливі умови для проживання, влаштовують гучні скандали і висловлюються на її адресу нецензурною лайкою, ображають і принижують її, слухають голосно музику у вечірній час, не дають користуватися світлом та кухнею, що робить неможливим проживання з відповідачами. У зв'язку з зазначеним вона неодноразово була змушена звертатися до органів внутрішніх справ, проте своєї поведінки відповідачі не змінили.

Відповідачі забезпечені житлом, однак спірну квартиру залишати не бажають.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_6 просила позов задовольнити, виселити відповідачів із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення та стягнути з ОСОБА_7, ОСОБА_8 3 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди і судові витрати у справі.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 20 листопада 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 16 березня 2010 року, у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку ЦПК України від 18 березня 2004 року (в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів").

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що оскільки позивачкою до суду не надано ордера на право заняття виділеної їй кімнати АДРЕСА_1, вона не є ні власником, ні користувачем вищевказаного житлового приміщення. Крім того, позивачка не надала належних доказів про систематичність порушення правил співжиття з боку відповідачів, які роблять неможливим для позивачки проживання з ними в одній квартирі, відповідно до вимог ч. 1 ст. 116 ЖК України. Об'єктивно встановлених фактів неправомірності дій відповідачів належними доказами підтверджено не було.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна, оскільки суд дійшов їх без повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін в даних правовідносинах та належної правової оцінки зібраних у справі доказів.

Судом установлено, що кімната N 6 площею 13 кв. м в будинку АДРЕСА_1 була надана ОСОБА_6 на сім'ю у складі двох осіб в період її роботи на Херсонському виноробному заводі на підставі ордера N 105 від 14 серпня 1981 року. Ордер був виданий на підставі рішення профспілкового комітету Херсонського виноробного заводу, протокол N 24 від 14 серпня 1981 року (а. с. 9). Відповідно до виписки з протоколу засідання профспілкового комітету Херсонського виноробного заводу N 4 від 22 лютого 1989 року, в зв'язку із звільненням квартири N 7 позивачці виділено кімната N 7 житловою площею 20 кв. м у будинку АДРЕСА_1 на сім'ю у складі трьох осіб, а кімнату N 6 передано ОСОБА_9 (а. с. 39).

Як встановлено судом і підтверджується наявним у матеріалах справи ордером від 14 серпня 1981 року, ОСОБА_6 працювала на Херсонському виноробному заводі на посаді робітниці цеху розливу (а. с. 9).

З часу вселення до квартири позивачка постійно більше 20 років в ній проживала з дочками ОСОБА_7 та ОСОБА_10 5 травня 2001 року ОСОБА_7 була знята з реєстраційного обліку та зареєстрована за іншою адресою (а. с. 36). З 28 квітня 2004 року по 4 листопада 2009 року ОСОБА_7 була зареєстрована в будинку АДРЕСА_2 (а. с. 54). В 2003 році за її дозволом на тимчасове проживання до квартири вселилась ОСОБА_7 та її співмешканець ОСОБА_8, однак дозволу на вселення останнього вона не давала.

Звертаючись до суду з позовом про виселення, позивачка свої вимоги обґрунтувала ст. 116 ЖК України.

Згідно зі ст. 116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Тобто для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу. вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачі систематично порушують правила співжиття, створюють позивачці неможливі умови для проживання. У зв'язку з зазначеним вона неодноразово була змушена звертатися до органів внутрішніх справ. Як вбачається із постанови про відмову у порушенні кримінальної справи від 8 грудня 2008 року, ОСОБА_6 звернулася із заявою до Дніпровського ВМ ХМВ УМВС України в Херсонській області з приводу неправомірних дій відповідачів. З ОСОБА_7 та її співмешканцем, ОСОБА_8, було проведено профілактичну роботу та винесено офіційне попередження про недопущення насильства в сім'ї (а. с. 13). Згідно з повідомленням ВВС від 20 грудня 2008 про розгляд заяви позивачки від 17 грудня 2008 року вбачається, що з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 була проведено профілактичну роботу та винесено офіційне попередження про недопущення насильства в сім'ї (а. с. 119). Відповідно до постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 9 червня 2009 року з відповідачами була проведена профілактична робота про недопущення в подальшому подібних дій та винесено офіційне попередження про недопущення насильства в сім'ї (а. с. 75). Згідно з постановою про відмову у порушенні кримінальної справи від 28 серпня 2009 року з відповідачами було проведено профілактичну роботу про недопущення в подальшому порушень громадського порядку та винесено офіційне попередження (а. с. 116). Проте своєї поведінки відповідачі не змінили.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" під час вирішення справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття та роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід керуватися тим, що під час тривалої антигромадської поведінки виселення винного може статися під час повторного порушення, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.

Вищезазначені докази свідчать про передчасність висновку суду про відсутність передбачених ст. 116 ЖК України підстав для виселення відповідачів, проте належної правової оцінки суд цим доказам всупереч вимогам ст. 212 ЦПК України не дав.

Суд апеляційної інстанції на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Отже, судами неповно з'ясовані обставини справи та не дана їм оцінка.

З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

З огляду на викладене ухвалені судами рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасування, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 20 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 16 березня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

М. В. Патрюк

Судді:

В. І. Гуменюк

 

Т. Є. Жайворонок

 

Н. П. Лященко

 

В. В. Онопенко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали