ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 30 січня 2012 року

Верховний Суд України в складі: головуючого - Гуменюка В. І., суддів - Балюка М. І., Кліменко М. Р., Пилипчука П. П., Барбари В. П., Ковтюк Є. І., Потильчака О. І., Берднік І. С., Колесника П. І., Пошви Б. М., Вус С. М., Коротких О. А., Прокопенка О. Б., Глоса Л. Ф., Кривенди О. В., Редьки А. І., Гошовської Т. В., Кривенка В. В., Романюка Я. М., Григор'євої Л. І., Кузьменко О. Т., Сеніна Ю. Л., Гриціва М. І., Лященко Н. П., Скотаря А. М., Гусака М. Б., Онопенка В. В., Таран Т. С., Ємця А. А., Охрімчук Л. І., Терлецького О. О., Жайворонок Т. Є., Панталієнка П. В., Школярова В. Ф., Заголдного В. В., Патрюка М. В., Яреми А. Г.,- Канигіної Г. В., Пивовара В. Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_6 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними договору дарування та договору купівлі-продажу, витребування квартири з незаконного володіння, скасування реєстрації права власності та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про визнання добросовісним набувачем, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, встановив:

У вересні 2011 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_6 із зазначеною вище заявою, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

У своїй заяві ОСОБА_6 зазначає, що, переглядаючи ухвалені у справі рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 грудня 2010 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 28 березня 2011 року, суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про те, що хоча квартира АДРЕСА_1 вибула з володіння власника не з його волі, вона не може бути витребувана у добросовісного набувача - ОСОБА_3, яка не є стороною недійсного договору. Відтак суд касаційної інстанції касаційну скаргу ОСОБА_6 та його представника ОСОБА_4 відхилив, а рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 грудня 2010 року в частині, що залишена без змін рішенням апеляційного суду від 28 березня 2011 року, та рішення апеляційного суду Полтавської області від 28 березня 2011 року залишив без змін.

Разом із тим 14 липня 2010 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, скасовуючи рішення апеляційного суду Херсонської області від 24 березня 2009 року, яким у задоволенні позову відмовлено, і залишаючи без змін рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 24 грудня 2008 року про задоволення позовних вимог ТОВ "Новітні українські технології" до ОСОБА_1 про визнання частково недійсними договору дарування та договору купівлі-продажу, виходила з того, що добросовісне придбання відповідно до статті 388 ЦК України можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявника, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України передбачено, що у разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Установлено, що 22 вересня 2006 року ОСОБА_5 подарував ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1. Договір дарування посвідчено того ж дня Четвертою Державною нотаріальною конторою й зареєстровано 19 жовтня 2006 року в колективному підприємстві "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор".

14 березня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого остання придбала в ОСОБА_2 зазначену квартиру за 100 тис. грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Під час розгляду справи було проведено посмертну судово-психіатричну експертизу (17 вересня 2009 року) і повторну посмертну судово-психіатричну експертизу (22 липня 2010 року), відповідно до висновків яких на час укладення договору дарування квартири - 22 вересня 2006 року - ОСОБА_5 не міг повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанцій, дійшов до висновку, що під час укладення договору дарування спірної квартири не були дотримані вимоги частини третьої статті 203 ЦК України, тому його визнано недійсним відповідно до статті 225 ЦК України; підстав для задоволення позову ОСОБА_6 в частині витребування квартири від ОСОБА_3 не виявив.

Залишаючи без змін рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 24 грудня 2008 року, у подібних правовідносинах на яке посилається заявник, Верховний Суд України виходив із того, що право власності ТОВ "Новітні українські технології" на частину спірного майна підтверджено договором купівлі-продажу від 26 березня 2004 року, зареєстрованим у Херсонському державному бюро технічної інвентаризації. Право власності відчужувача на частину спірного майна було зареєстровано відповідно до рішення місцевого суду Комсомольського району м. Херсона від 27 листопада 2002 року та рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 вересня 2004 року, які станом на час укладення договору дарування - 10 лютого 2007 року - між ним та набувачем, було скасовано ухвалою Верховного Суду України від 27 вересня 2006 року, а справу передано на новий розгляд.

Суд касаційної інстанції погодився з висновками місцевого суду, що право ТОВ "Новітні українські технології", власника майна, підлягає захисту відповідно до вимог статті 388 ЦК України шляхом витребування спірного майна в останнього набувача, оскільки на час укладення договору дарування відчужувач не був власником відчужуваного майна.

Захист права особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України.

Таким чином, не можна погодитись з висновками суду у справі, що переглядається, щодо відмови в позові ОСОБА_6 в частині витребування квартири від ОСОБА_3.

Рішення в частині визнання недійсним договору дарування квартири не оскаржуються.

Верховним Судом України встановлено неоднакове застосування статті 388 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За таких обставин, ухвала суду касаційної інстанції про залишення без змін рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 грудня 2010 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 28 березня 2011 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про витребування майна із чужого незаконного володіння не може залишатися у силі, а підлягає скасуванню на підставі пункту 1 статті 355 ЦПК України з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Верховний Суд України постановив:

Заяву ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2011 року про залишення без змін рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 грудня 2010 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 28 березня 2011 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про витребування майна із чужого незаконного володіння скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий

В. І. Гуменюк

Судді:

М. І. Балюк

 

О. Т. Кузьменко

 

В. П. Барбара

 

Н. П. Лященко

 

І. С. Берднік

 

В. В. Онопенко

 

С. М. Вус

 

Л. І. Охрімчук

 

Л. Ф. Глос

 

П. В. Панталієнко

 

Т. В. Гошовська

 

М. В. Патрюк

 

Л. І. Григор'єва

 

В. Ф. Пивовар

 

М. І. Гриців

 

П. П. Пилипчук

 

М. Б. Гусак

 

О. І. Потильчак

 

А. А. Ємець

 

Б. М. Пошва

 

Т. Є. Жайворонок

 

О. Б. Прокопенко

 

В. В. Заголдний

 

А. І. Редька

 

Г. В. Канигіна

 

Я. М. Романюк

 

М. Р. Кліменко

 

Ю. Л. Сенін

 

Є. І. Ковтюк

 

А. М. Скотарь

 

П. І. Колесник

 

Т. С. Таран

 

О. А. Коротких

 

О. О. Терлецький

 

О. В. Кривенда

 

В. Ф. Школяров

 

В. В. Кривенко

 

А. Г. Ярема

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали