ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

12.10.2011 р.

N 2а-11106/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого, судді Кармазіна О. А., суддів: Добрівської Н. А. та Скочок Т. О., при секретарі Руденко Н. В., за участю представників сторін: від позивачів: не з'явилися, від відповідача: ОСОБА_1 (довіреність від 21.06.2011 р. N 9.1-22/338), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, до Кабінету Міністрів України про визнання незаконними абзаців третього і четвертого підпункту 1 пункту 1 (Постанова N 745) та абзаців третього і четвертого підпункту 1 пункту 3 постанови КМУ "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" N 745 від 06.07.2011 (Постанова N 745), встановив:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулись громадяни України ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому позивачі просять визнати незаконними абзаци третій і четвертий підпункту 1 пункту 1 (Постанова N 745) та абзаци третій і четвертий підпункту 1 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" (Постанова N 745), а саме в частині встановлення у 2011 році виплат інвалідам 2 та 3 групи, що належать до категорії 1, щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в зменшених розмірах порівняно з вимогами статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також в частині встановлення нижчої межі пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, в розмірах, менших за встановлені у статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Позивачі зазначають, що оскаржуваний акт у наведеній вище частині не відповідає вимогам акта вищої юридичної сили - положенням статей 50 і 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції Закону N 230/96-ВР від 06.06.96 року). Крім того, позивачі зазначають, що відповідно до ст. 71 (в редакції Закону N 231-V від 05.10.2006 року), дія положень цього закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Представник відповідача проти позову заперечив та по суті зазначив, що спірна постанова була прийнята на виконання пункту 7 Закону України від 14 червня 2011 р. N 3491-VI "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" ( N 3491-VI), а отже Кабінет Міністрів України діяв у відповідності до вимог законодавства та підстав для задоволення позову немає.

На виконання вимог ст. 171 КАС України 9 вересня 2011 року у 67 номері Офіційного віснику України опубліковано оголошення про оскарження спірного акта, докази чого залучено до матеріалів справи.

В судове засідання 12.10.2011 року позивачі не з'явилися. За змістом позову та клопотання від 03.10.2011 р. позивачі просили розглядати справу без їх участі, у зв'язку з чим та з урахуванням положень ч. 4 ст. 122 КАС України справу розглянуто за відсутності позивачів на підставі наявних у справі доказів.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 12 жовтня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами докази, дослідивши обґрунтування та зміст позовних вимог, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані сторонами докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів встановила наступне.

Кабінетом Міністрів України 6 липня 2011 року прийнято постанову N 745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" (Постанова N 745). Як вбачається з цієї постанови, вона прийнята на виконання пункту 7 Закону України від 14 червня 2011 р. N 3491-VI "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" ( N 3491-VI).

Спірна постанова (Постанова N 745) опублікована у 133 номері газети "Урядовий кур'єр"від 23.07.2011 р. Оскільки іншого не передбачено спірною постановою, вона набрала чинності з дня опублікування відповідно до ч. 1 ст. 53 Закону України "Про Кабінет Міністрів України".

Відповідно до пункту 8 цієї постанови (Постанова N 745) вона діє до 1 січня 2012 року.

Підпунктом 1 пункту 1 зазначеної постанови КМ України (Постанова N 745) установлено, що особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виплачується у таких розмірах до прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність:

тим, що належать до категорії 1, зокрема:

- інвалідам II групи - 20 відсотків (абзац 3 п/п. 1 п. 1 спірного акта);

- інвалідам III групи - 15 відсотків (абзац 4 п/п. 1 п. 1 спірного акта).

Саме в цій частині спірний акт оскаржується позивачами, що вбачається із змісту позовної заяви.

Окрім того, підпунктом 1 пункту 3 спірного акта (Постанова N 745) установлено, що у всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижче:

для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, зокрема:

інвалідів II групи - 1090 гривень (абзац 3 п/п. 1 п. 3 спірного акта);

інвалідів III групи - 980 гривень (абзац 4 п/п. 1 п. 3 спірного акта).

Саме в цій частині спірний акт також оскаржується позивачами, що вбачається із змісту позовної заяви.

Під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_2 належить до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЄС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 10.04.2007 р. та вкладкою до цього посвідчення НОМЕР_2 із строком дії - безстроково. ОСОБА_2 є інвалідом другої групи, яка була встановлена у зв'язку із втратою професійної працездатності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЄС, що підтверджується довідкою N 003058.

Крім того, під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_3 належить до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЄС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3, а також вкладкою НОМЕР_4 із строком дії до 01.11.2011 року. ОСОБА_3 є інвалідом третьої групи, інвалідність встановлена до 01.11.2011 року, інвалідність встановлена внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЄС, що підтверджується довідкою N 0254086 від 21.10.2008 року.

Відповідно до частини 2 статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що на позивачів поширюється дія спірного акта, а отже їм належить право оскаржити цей акт у відповідній частині.

У взаємозв'язку з наведеним суд зазначає, що вищезгаданою статтею 171 КАС України встановлено особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень.

Частиною першою цієї статті, зокрема визначено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов Кабінету Міністрів України.

Таким чином, адміністративний суд перевіряє постанови КМ України на предмет їх відповідності законам України. До компетенції адміністративних судів не належить розгляд справ щодо конституційності нормативно-правових актів КМ України.

В контексті спірних відносин колегія суддів відзначає, що статтею 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції до внесення змін підпунктом 12 пункту 28 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI, які (зміни) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008), передбачалося, зокрема, що (в частині, яка стосується позивачів):

- особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах:

- інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком;

- інвалідам III групи - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Частиною 4 статті 54 цього Закону (в редакції до внесення змін підпунктом 15 пункту 28 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI, які (зміни) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008), зокрема, встановлювалось, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими (в частині, яка стосується позивачів):

- по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;

- по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком.

Мінімальний розмір пенсії за віком, згідно статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції на час прийняття оскаржуваного рішення) встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно до статті 21 Розділу VI "Особливі положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" установлено, що у 2011 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність, встановлюється у таких розмірах: з 1 січня - 750 гривень, з 1 квітня - 764 гривні, з 1 жовтня - 784 гривні, з 1 грудня - 800 гривень.

У той же час, відповідно до ч. 7 Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік"від 14 червня 2011 року N 3491-VI ( N 3491-VI), який опублікований у 110 номері газети "Голос України"від 18.06.2011 р. та набрав чинності з 19.06.2011 року, Розділ VII "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" доповнений пунктом 4 наступного змісту:

"Установити, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 13, ст. 178 з наступними змінами), статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., N 4, ст. 94 з наступними змінами), статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 29, ст. 399 з наступними змінами) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік".

Стаття 6 Конституції України, закріплюючи одну з найважливіших засад правової держави - принцип поділу влади, одночасно визначає, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

До її найголовніших і, по суті, виключних повноважень належить прийняття законів (п. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України). Стаття 92 Конституції України закріплює перелік найважливіших питань, які визначаються або встановлюються виключно законами, що, крім іншого, вказує на пріоритетність закону в системі нормативно-правових актів України.

У свою чергу, відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.

Кабінет Міністрів України забезпечує, крім іншого, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; проведення фінансової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту; виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України (ст. 116 Конституції України).

Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання (стаття 117 Конституції України).

Аналогічні положення передбачені Законом України "Про Кабінет Міністрів України" (в редакції на час набрання чинності оскаржуваним актом).

При цьому, відповідно до статті 19 цього Закону ("Загальні питання компетенції Кабінету Міністрів України") діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 20 цього ж Закону визначено основні повноваження Кабінету Міністрів України у сферах соціальної політики, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, до яких, зокрема, належить забезпечення проведення державної соціальної політики.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 цього Закону Кабінет Міністрів України здійснює також інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

В даному випадку на законодавчому рівні, а саме частиною 7 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 14 червня 2011 року N 3491-VI ( N 3491-VI), встановлено особливості застосування та реалізації, зокрема, положень статей 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", де до функцій Кабінету Міністрів України віднесено, зокрема, встановлення розмірів відповідних виплат, які здійснюються у т. ч. тим категоріям громадян, до яких належать позивачі.

Щодо співвідношення положень частини 7 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" ( N 3491-VI) з положеннями статей 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", колегія суддів зазначає наступне.

У мотивувальній частині Рішення від 3 жовтня 1997 р. N 4-зп Конституційний Суд України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

У взаємозв'язку з вищенаведеним слід також зазначити, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 09.02.99 N 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)).

Виходячи з наведеного, положення статей 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у т. ч. статті 71 цього Закону, підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, передбачених частиною 7 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" ( N 3491-VI), які є останніми за часом набуття чинності та встановлюють особливості регулювання спірних останній, відповідно до яких на Кабінет Міністрів України покладено виконання функцій (обов'язку) щодо встановлення розмірів відповідних виплат.

В даному випадку, як вбачається з оскаржуваного акта, приймаючи спірну постанову Кабінет Міністрів України діяв на виконання вимог ч. 7 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" ( N 3491-VI), тобто діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені цим законом, а відтак правових підстав вважати оскаржуваний акт у спірній частині незаконним, не має.

Відповідно до частини 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. З огляду на наведене, суд у даній справі вирішує спір виходячи з тих підстав, що викладені позивачами у позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідачем доведено, що спірний акт, в оскаржуваній позивачами частині, прийнятий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Законами України. У свою чергу, виходячи з заявлених підстав та предмету позову, позивачами не доведено незаконності спірного акта в оскаржуваній позивачами частині.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, колегія суддів не вбачає правових підстав для визнання оскаржуваного акта у спірній частині незаконним.

Керуючись ст. ст. 17 - 19, 158 - 163, 171, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:

Адміністративний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ч. 10 ст. 171, ст. ст. 185 - 187 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано 17 жовтня 2011 року.

 

Головуючий, суддя

О. А. Кармазін

Судді:

Н. А. Добрівська

 

Т. О. Скочок

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали