ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

06.07.2010 р.

Справа N 11/170-0-09

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В. П. - головуючий, судді - Бенедисюк І. М. і Львов Б. Ю. розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Росттранс", м. Одеса (далі - Товариство), на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 17.03.2010 зі справи N 11/170-О-09 за позовом Товариства до Херсонського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Херсон (далі - територіальне відділення АМК), про визнання частково недійсним рішення (судове засідання проведено за участю представників сторін: позивача - Зубченко А. М., відповідача - Мазур Л. Д.). За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України встановив:

Позов було подано про визнання частково недійсним рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК від 29.07.2009 N 26/П-2 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - рішення N 26/П-2) в частині визнання дій Товариства недобросовісною конкуренцією та накладення на нього штрафу в сумі 12 500 грн.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 27.11.2009 (суддя Чернявський В. В.), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 17.03.2010 (колегія суддів у складі: Антонік С. Г. - головуючий, судді Шевченко Т. М. і Зубкова Т. П.), у задоволенні позову відмовлено. У прийнятті зазначених рішення і постанови попередні судові інстанції з посиланням на приписи Законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про рекламу" виходили з відсутності підстав для визнання рішення N 26/П-2 недійсним в оспорюваній частині.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції з даної справи і прийняти нове рішення, яким визнати недійсним рішення N 26/П-2 в оспорюваній у цій справі частині. Скаргу з посиланням на статтю 238 Господарського кодексу України, статті 151, 28 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", пункт 5 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.94 N 5) мотивовано порушенням та неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

У відзиві на касаційну скаргу територіальне відділення АМК заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення та постанови попередніх судових інстанцій з даної справи, і просить ці судові акти залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. А згідно з частиною другою статті 4 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно ж до приписів статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" рішення органів Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду.

У пункті 4 Інформаційного листа Верховного Суду України від 26.12.2005 N 3.2-2005 також зазначено: "Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства (наприклад, стаття 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМК до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення)".

Отже, спір у цій справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- згідно з рішенням N 26/П-2:

визнано, що Товариство, замовивши та розмістивши неправдиву інформацію, що створює умови для отримання неправомірних переваг у конкуренції шляхом введення в оману споживачів щодо дешевших цін у торговельній мережі "СІЛЬПО" і є недобросовісною конкуренцією, передбаченою пунктом 3 частини третьої статті 10bis Паризької конвенції про охорону промислової власності, вчинило порушення конкуренційного законодавства, передбачене статтею 151 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", у вигляді недобросовісної конкуренції шляхом повідомлення невизначеному колу осіб неправдивих відомостей, які можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання товарів даного суб'єкта господарювання (пункт 3);

на підставі статті 21 названого Закону на Товариство накладено штраф у сумі 12500 грн. (пункт 4);

- як вбачається з рішення N 26/П-2:

Товариство використовує у своїй діяльності (на підставі відповідного ліцензійного договору) знак для товарів і послуг "СІЛЬПО", власником якого є ЗАТ "ФОЗЗІ";

у м. Херсоні на білбордах (спеціальна рекламна конструкція розміром 3 х 6 м) станом на 16.03.2009 було розміщено рекламу такого змісту: "Ми перевіряємо 30000 цін конкурентів, тому в нас дешевше"; реклама містила знак для товарів і послуг "СІЛЬПО", який використовується у господарській діяльності Товариства;

замовником рекламних матеріалів було Товариство, а виконавцем робіт з їх розміщення -ЗАТ "ФОЗЗІ ЮГ";

з метою перевірки достовірності тексту реклами в частині твердження "… тому в нас дешевше" територіальним відділенням АМК було проведено порівняльний аналіз роздрібних цін на продовольчі товари, які, за інформацією ЗАТ "ФОЗЗІ ЮГ", підлягали моніторингу з іншими суб'єктами аналогічного сегменту ринку в м. Херсоні (ТОВ "АТБ-Маркет", РК "Євротек", ТОВ "Еко", ТОВ "МКП "Прозерпіна", ЗАТ "Херсонський оптовий торговий дім-97", ТОВ "ТД "Сити Продукт");

за результатами дослідження встановлено, що реклама зазначеного змісту не відповідала дійсності, оскільки роздрібні ціни реалізації на окремі продовольчі товари в супермаркетах "СІЛЬПО" є навіть вищими, ніж зафіксовано за результатами проведеного моніторингу; відтак у ЗАТ "ФОЗЗІ ЮГ" і Товариства були відсутні підстави для твердження про те, що в мережі "СІЛЬПО" "дешевше" у порівнянні з конкурентами в м. Херсоні;

Товариство, замовивши рекламні матеріали зазначеного змісту, а ЗАТ "ФОЗЗІ ЮГ" - розмістивши їх в інтересах торговельної мережі "СІЛЬПО", зробили спробу досягти успіху в конкуренції шляхом здійснення впливу на споживчий попит покупців не завжди правдивими та такими, що вводять в оману, твердженнями. Відповідна реклама здатна привернути увагу споживача і є додатковим стимулом для придбання товарів саме в торговельній мережі "СІЛЬПО"; водночас така реклама є недобросовісною конкуренцією, оскільки може ввести в оману споживачів та завдати шкоди конкурентам;

- територіальним відділенням АМК встановлено, що за інформацією, наданою Товариством, у м. Херсоні здійснювалося порівняння із 105 цінами товарних позицій конкурентів, тобто не знаходить підтвердження інформація про те, що щотижня проводився моніторинг 30000 цін конкурентів у територіальних межах м. Херсона;

- оригінал рішення N 26/П-2 оформлено у відповідності до вимог Регламенту адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням названого Комітету від 12.02.2002 N 25-р, і Інструкції з діловодства у структурних підрозділах Антимонопольного комітету України, затвердженої наказом названого Комітету від 01.08.97 N 54/01.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним рішення N 26/П-2 у частині пунктів 3 і 4 цього рішення.

З установлених попередніми судовими інстанціями обставин вбачається, що дії Товариства було кваліфіковано за ознаками статті 151 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції".

Згідно з цією нормою:

- поширенням інформації, що вводить в оману, є повідомлення суб'єктом господарювання, безпосередньо або через іншу особу, одній, кільком особам або невизначеному колу осіб, у тому числі в рекламі, неповних, неточних, неправдивих відомостей, зокрема внаслідок обраного способу їх викладення, замовчування окремих фактів чи нечіткості формулювань, що вплинули або можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг цього суб'єкта господарювання;

- інформацією, що вводить в оману, є, зокрема, відомості, які містять неповні, неточні або неправдиві дані про походження товару, виробника, продавця, спосіб виготовлення, джерела та спосіб придбання, реалізації, кількість, споживчі властивості, якість, комплектність, придатність до застосування, стандарти, характеристики, особливості реалізації товарів, робіт, послуг, ціну і знижки на них, а також про істотні умови договору.

Відповідно до положень Закону України "Про рекламу":

- основними принципами реклами є: законність, точність, достовірність, використання форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами шкоди; реклама не повинна підривати довіру суспільства до реклами та повинна відповідати принципам добросовісної конкуренції (частини перша і друга статті 7);

- недобросовісна реклама забороняється; відповідальність за недобросовісну рекламу несе винна особа (частини перша і друга статті 10);

- недобросовісною є реклама, яка вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам, державі чи суспільству внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, замовчування, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження (стаття 1).

За недобросовісну конкуренцію, зокрема за вчинення дій, передбачених статтею 15 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", накладається штраф відповідно до статті 21 названого Закону та частин третьої - сьомої статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

З огляду на наведені законодавчі приписи та з урахуванням встановлених фактичних обставин справи попередні судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним рішення N 26/П-2 в оспорюваній частині.

Доводи касаційної скарги даного висновку не спростовують.

Так, у пункті 14 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 29.10.2008 N 04-5/247 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" (в редакції рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 01.07.2009 N 04-06/82) зазначено, зокрема:

для кваліфікації дій суб'єктів господарювання як недобросовісної конкуренції не є обов'язковим з'ясування наслідків у формі обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків;

достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція (статті 5, 7, 9, 11, 13 - 15 і 19 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції") або можливості настання зазначених наслідків у зв'язку з відповідними діями таких суб'єктів господарювання (статті 4, 6, 8, 151, 16, 17 і 18 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"). В останньому випадку господарським судам необхідно з'ясовувати та відображати в судових рішеннях, в чому конкретно полягають відповідні наслідки, що могли б настати в результаті дій суб'єктів господарювання, які мають ознаки недобросовісної конкуренції.

У даному разі, всупереч твердженням скаржника, апеляційний господарський суд з'ясував у своїй постанові відповідні наслідки: використання Товариством у своїй господарській діяльності недостовірної реклами у вигляді розміщення інформації "… в нас дешевше", яка не відповідає дійсності, вводить споживачів в оману, створюючи у них неправдиве враження, що у мережі супермаркетів "СІЛЬПО" ціни є нижчими, ніж у конкурентів, та стимулює споживача для придбання товарів саме в цій мережі; водночас використання реклами, яка вводить споживачів в оману, є недобросовісною конкуренцією стосовно конкурентів, оскільки може завдати їм шкоди у зв'язку із скороченням кількості покупців та відповідно зменшенням товарообігу й доходу.

Не відповідають чинному законодавству й посилання скаржника на неможливість розгляду органом Антимонопольного комітету України справи про недобросовісну конкуренцію за ініціативою такого органу. Так, відповідно до статті 27 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" встановлено, що процесуальні засади діяльності органів Антимонопольного комітету України щодо захисту від недобросовісної конкуренції, зокрема розгляд справ про недобросовісну конкуренцію, порядок виконання рішень та розпоряджень органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень, їх перевірка, перегляд, оскарження та гарантії учасників процесу, інші питання щодо захисту від недобросовісної конкуренції регулюються законодавством про захист економічної конкуренції з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Законодавством же про захист економічної конкуренції, а саме (в даному разі) статтею 36 Закону України "Про захист економічної конкуренції", визначено, що органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, за власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.

Пунктом 14 згаданих Правил розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції також передбачено, що органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за підставами, визначеними статтями 36 і 37 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Отже, наведені норми у своїй сукупності означають, що початок розгляду як справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, так і справ про недобросовісну конкуренцію можливий з власної ініціативи органу Антимонопольного комітету України.

У вирішенні даного спору попередні судові інстанції, з достатньою повнотою встановивши обставини справи, дали їм правильну юридичну оцінку, й відтак визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається.

Керуючись статтями 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України постановив:

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 17.03.2010 зі справи N 11/170-О-09 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Росттранс" - без задоволення.

Згідно з статтями 125, 129 Конституції України та Рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2010 N 8-рп/2010 постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

В. Селіваненко

Судді:

І. Бенедисюк

 

Б. Львов

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали