ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

07.04.2009 р.

N К-11912/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого - судді-доповідача Рибченка А. О., суддів - Брайка А. І., Голубєвої Г. К., Карася О. В., Федорова М. О., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 на ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.04.2007 року та постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.02.2007 року у справі N 2-11/18761-2006А Господарського суду Автономної Республіки Крим за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до: 1) Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим; 2) Головного державного податкового інспектора ОСОБА_2; 3) старшого державного податкового інспектора ОСОБА_3; 4) виконуючого обов'язки начальника Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим, ОСОБА_4 про визнання дій протиправними та визнання нечинними акта перевірки та рішення, встановив:

В листопаді 2006 року суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 (далі - СПД ФО ОСОБА_1) звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про визнання неправомірними дій головного державного податкового інспектора ОСОБА_2, старшого державного податкового інспектора ОСОБА_3, виконуючого обов'язки начальника ДПІ у м. Ялта Автономної Республіки Крим ОСОБА_5, а також визнання нечинними акта перевірки магазину, що належить позивачу, від 09.10.2006 року серії 001002, та рішення ДПІ у м. Ялта Автономної Республіки Крим N 0010892302 від 26.10.2006 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.02.2007 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.04.2007 року, у задоволенні позову в частині визнання нечинним рішення N 0010892302 від 26.10.2006 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій відмовлено. В частині позовних вимог до ДПІ у м. Ялта Автономної Республіки Крим про визнання недійсним акта перевірки та до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 провадження у справі закрито.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, СПД ФО ОСОБА_1 оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідач в запереченні на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами встановлено, що 09.10.2006 року співробітниками ДПА в Автономній Республіці Крим проведено перевірку магазину, розташованого в м. Ялта по вул. Нижній Набережній, що належить СПД ФО ОСОБА_1.

За наслідками перевірки податковою адміністрацією складено акт N 001002 від 09.10.2006 року, в якому ДПА дійшла висновку про порушення позивачем пунктів 11 та 13 статті 3 Закону України від 06.07.95 року N 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі - Закон N 265/95-ВР), що виявилось у невідповідності наявних грошових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, вказаних у денному звіті РРО (сума невідповідності склала 4384 грн.), та порушенні режиму попереднього програмування товарів (товар запрограмований за групами, а не за найменуванням).

На підставі даного акта перевірки ДПІ у м. Ялта прийнято рішення N 0010892302 від 26.10.2006 року про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в сумі 22005 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання нечинним вказаного рішення, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктами 11 та 13 статті 3 Закону N 265/95-ВР передбачено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій з використанням режиму попереднього програмування найменування, цін товарів (послуг) та обліку їх кількості; забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня.

За порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій без використання режиму попереднього програмування найменування, цін товарів (послуг) та обліку їх кількості (пункт 6 статті 17 Закону N 265/95-ВР).

У разі невідповідності суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті, до суб'єктів підприємницької діяльності застосовується фінансова санкція у п'ятикратному розмірі суми, на яку виявлено невідповідність (стаття 22 Закону N 265/95-ВР).

Як встановлено судами, при проведенні перевірки перевіряючими було придбано у магазині позивача 1 пляшку вина "Каберне" за 16 грн., 1 пачку сигарет "Парламент" за 7 грн., 1 л соку за 6 грн., запальничку за 1 грн., усього на 31 грн., про що видано фіскальний чек.

На місці проведення розрахунків перевіряючими виявлено 4764 грн. (з урахуванням суми покупки) при сумі коштів, вказаній у денному звіті РРО - 380 грн., що підтверджується актом опису грошових коштів та денним Х-звітом.

Позивачем не спростовується той факт, що у магазині знаходилось 4764 грн. Однак він вказує на те, що 4384 грн. (сума невідповідності) знаходились не у місці проведення розрахункових операцій, яким є ящик біля РРО, а в холодильній камері, яка не є таким місцем і знаходилась у торговельному залі. За твердженням позивача, дана сума коштів була залишена для його розрахунків з контрагентами.

Статтею 2 Закону N 265/95-ВР місце проведення розрахунків визначено як місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.

Перевіркою встановлено, що кошти в сумі 4764 грн. знаходились в торговому залі магазину, тобто, як вірно вважали суди попередніх інстанцій, у місці проведення розрахунків та зберігання готівки за продані товари. Холодильна камера не є місцем, а є предметом, в якому знаходились спірні кошти. Оскільки Закон N 265/95-ВР не встановлює будь-яких вимог до предмету, в якому зберігаються кошти, то в даному випадку немає значення, в якому предметі знаходились кошти - ящику чи холодильній камері.

Твердження позивача про залишення 4384 грн. для розрахунків з контрагентами не може бути підставою для звільнення його від обов'язку проводити цю готівку через РРО, так як це передбачено Порядком реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом ДПА України від 01.12.2000 року N 614, та що позивачем не зроблено.

Таким чином, висновок податкового органу про знаходження у місці проведення розрахункових операцій коштів в сумах 380 грн. та 4384 грн. є правомірним.

Щодо встановленого перевіркою порушення позивачем пункту 13 статті 3 Закону N 265/95-ВР, а саме, порушення режиму попереднього програмування товарів, то вказаний факт підтверджується фіскальним чеком позивача N 3545 від 09.10.2006 року, з якого вбачається, що товар запрограмований за групами, а не за найменуванням, зокрема зазначено, що продані вино-горілчані і супутні товари.

Отже, викладене вище дає підстави колегії суддів погодитись з висновком судів про правомірність застосування до позивача спірним рішенням штрафних (фінансових) санкцій в сумі 22005 грн.

СПД ФО ОСОБА_1 посилається також на те, що у відповідача не було законних підстав для проведення планової або позапланової виїзної перевірки, оскільки в порушення частини 1 статті 112 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", перевіряючими не було вручено платнику податків ні копії направлення на перевірку, ні копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки.

Стосовно відсутності підстав для проведення позапланової перевірки, то дані доводи спростовуються тим, що в спірному випадку проведена саме планова перевірка по контролю за здійсненням розрахункових операцій в сфері готівкового і безготівкового обігу СПД ФО ОСОБА_1. Вказана перевірка проведена відповідно до пункту 2 частини 1 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" та наказу ДПА в Автономній Республіці Крим "Про проведення перевірок у сфері готівкового обігу" N 517 від 29.09.2006 року.

Частиною 1 статті 111 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" визначено, що плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка.

Оскільки в даному випадку була проведена планова перевірка в межах повноважень податкових органів, визначених Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", що не є перевіркою своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), то доводи позивача про порушення податковим органом порядку проведення перевірки не ґрунтуються на приписах законодавства України.

Крім того, СПД ФО ОСОБА_1 було заявлено позовні вимоги про визнання неправомірними дій головного державного податкового інспектора ОСОБА_2, старшого державного податкового інспектора ОСОБА_3, виконуючого обов'язки начальника ДПІ у м. Ялта Автономної Республіки Крим ОСОБА_5 та визнання нечинним акта перевірки належного їй магазину. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необхідність закриття провадження у справі в названій частині позовних вимог з огляду на слідуюче.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Оскільки акт перевірки не є нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії, так як його висновки та сам акт в цілому не тягнуть правових наслідків і не є обов'язковими для виконання, колегія суддів вважає, що суди обґрунтовано закрили провадження у справі в цій частині позовних вимог.

Щодо закриття провадження у справі в частині вимог до посадових осіб податкового органу, то суди правомірно послались на непідвідомчість вказаних позовних вимог господарським судам, які відповідно до пункту 6 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів вирішують адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України, оскільки по суб'єктному складу учасників спір не відповідає вимогам статей 1, 12, 21 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, за таких обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.04.2007 року та постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.02.2007 року у даній справі такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:

Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 відхилити, а ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.04.2007 року та постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.02.2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

 

Головуючий, суддя

А. О. Рибченко

Судді:

А. І. Брайко

 

Г. К. Голубєва

 

О. В. Карась

 

М. О. Федоров

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали