ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 23 травня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Колесника П. І., суддів - Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Ковтюк Є. І., Короткевича М. Є., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Луспеника Д. Д., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Шицького І. Б., Школярова В. Ф., Яреми А. Г. (за участю представників: підприємства з іноземною інвестицією "Айронімпекс-Україна" - Мельник М. М., Слободніченко М. К., товариства з обмеженою відповідальністю "Новотех-Термінал" - Кульчицької І. І., Шабрової О. Ю., регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області - Семенюк Н. М., Генеральної прокуратури України - Баклан Н. Ю., Кабінету Міністрів України - Ковтун Л. І., Станецької О. В.), розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30 березня 2010 року у справі N 29/124-09-2678 за позовом підприємства з іноземною інвестицією "Айронімпекс-Україна" (далі - Підприємство) до державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" (далі - Порт), товариства з обмеженою відповідальністю "Новотех - Термінал" (далі - Товариство), регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області (далі - Фонд) про визнання договорів недійсними, встановив:

У січні 2011 року Генеральний прокурор України звернувся із заявою про перегляд Верховним Судом України вищезазначеної постанови суду касаційної інстанції на підставі неоднакового застосування останнім положень статті 231 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України від 17 липня 2007 року у справі N 26/178-34/138 (Постанова N 26/178-34/138) та від 20 жовтня 2010 року у справі N 16/196-09 (Постанова N 16/196-09), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування вказаної норми матеріального права.

Посилаючись на зазначені судові рішення, Генеральний прокурор України у своїй заяві дійшов висновку про те, що оскаржувана постанова суду касаційної інстанції є незаконною, оскільки прийнята з порушенням вимог вказаної норми.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з нижченаведених підстав.

Пунктом 1 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що заява про перегляд Верховним Судом України судових рішень господарських судів може бути подана, зокрема, на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Допускаючи дану справу до провадження Верховного Суду України, Вищий господарський суд України виходив із того, що в судових рішеннях, копії яких додано до заяви Генерального прокурора України, та в оскаржуваній постанові судом касаційної інстанції було неоднаково застосовано норму статті 231 ЦК України.

Проте з таким висновком погодитися не можна, оскільки обставини справи, що розглядається, суттєво відрізняються від обставин справи, на рішення в яких посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстав для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30 березня 2010 року.

Так, залишаючи без змін рішення судів нижчих інстанцій, якими було відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання договорів недійсними на підставі частини 1 статті 231 ЦК України, суд касаційної інстанції у своїх постановах від 17 липня 2007 року (Постанова N 26/178-34/138) та від 20 жовтня 2010 року (Постанова N 16/196-09) виходив із того, що позивачі у справах N 26/178-34/138 та N 16/196-09 не довели факт застосування до них фізичного або психологічного тиску з боку відповідачів чи інших осіб при укладенні спірних угод.

У той же час, приймаючи у даній справі власне рішення про визнання недійсною угоди від 13 серпня 2004 року N 5974 про розірвання договорів, Вищий господарський суд України на підставі встановлених фактичних обставин справи дійшов висновку про наявність психологічного тиску на позивача під час вчинення спірного правочину, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями постанови старшого прокурора прокуратури Одеської області від 23 березня 2005 року про порушення кримінальної справи за фактом зловживання владою і службовим становищем директором Товариства ОСОБА_47 (т. 1, а. с. 60), консультативного висновку за даними щодо комплексного психофізіологічного обстеження ОСОБА_48 від 12 жовтня 2009 року N 24, який підписав спірну угоду від імені позивача (т. 4, а. с. 14, 33), а також стенограми виступу голови Всеукраїнського антикорупційного комітету в Одеській області (т. 4, а. с. 15 - 16).

Зазначене не дає можливості дійти висновку про те, що у справах N 29/124-09-2678,N 26/178-34/138 (Постанова N 26/178-34/138) та N 16/196-09 (Постанова N 16/196-09) судом касаційної інстанції було неоднаково застосовано положення статті 231 ЦК України, оскільки Генеральний прокурор України у своїй заяві фактично просив визнати оскаржувану постанову незаконною в зв'язку з тим, що Вищий господарський суд України під час перегляду справи в касаційному порядку в порушення вимог статті 1117 ГПК України вдався до переоцінки доказів, які містяться в матеріалах справи.

За правилами чинного ГПК України Верховний Суд України не наділений повноваженнями суду касаційної інстанції і переглядає рішення господарських судів виключно на підставі та в порядку, встановленому цим Кодексом. Таким чином, Верховний Суд України за діючим законодавством позбавлений можливості здійснити перевірку застосування Вищим господарським судом України норм процесуального права під час прийняття оскаржуваної постанови.

Зважаючи на те, що неоднаковість правозастосування положень матеріального права не підтвердилася, заява Генерального прокурора України не підлягає задоволенню.

Крім того, звертаючись із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 30 березня 2010 року в даній справі та обґрунтовуючи необхідність скасування відповідного судового рішення, Генеральний прокурор України вказував на те, що визнання недійсними договорів оренди державного майна, укладених з добросовісним користувачем - Товариством, та подальша примусова передача предмету оренди позивачу, який використовував державне майно неефективно та несвоєчасно сплачував орендну плату до державного бюджету, порушує економічні інтереси держави в особі Порту та Фонду.

Однак дані доводи заявника ґрунтуються виключно на його припущеннях, оскільки останнім не було надано належних та допустимих доказів, які б могли це підтвердити.

Сама по собі наявність заборгованості з орендної плати або інших порушень умов договору оренди державного майна є самостійною підставою для звернення до суду з позовом про відновлення порушених інтересів держави, однак ні органи прокуратури, ні Порт та Фонд такі позовні вимоги не заявляли. Інші докази, які б могли свідчити про наявність вказаних фактів, у матеріалах справи відсутні.

Оскільки обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Верховний Суд України відповідно до частини 1 статті 11126 ГПК України відмовляє в задоволенні заяви.

Керуючись статтями 11123, 11124 та 11126 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України постановив:

У задоволенні заяви Генерального прокурора України відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

 

Головуючий

П. І. Колесник

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

Є. І. Ковтюк

 

М. Є. Короткевич

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

В. В. Кривенко

 

О. Т. Кузьменко

 

Д. Д. Луспеник

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

Л. І. Охрімчук

 

П. В. Панталієнко

 

М. В. Патрюк

 

В. Ф. Пивовар

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

О. О. Терлецький

 

Ю. Г. Тітов

 

І. Б. Шицький

 

В. Ф. Школяров

 

А. Г. Ярема

 

 

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали