ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 30 березня 2011 року

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Яреми А. Г., суддів - Балюка М. І., Охрімчук Л. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Кролевецького району Сумської області в інтересах малолітнього ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи - комунальне підприємство "Кролевецьке районне бюро технічної інвентаризації", приватний нотаріус Кролевецького районного нотаріального округу ОСОБА_9, про визнання договору купівлі-продажу будинку недійсним,  за касаційною скаргою прокуратури Сумської області на рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 5 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 11 травня 2010 року, встановила:

У листопаді 2009 року прокурор Кролевецького району Сумської області в інтересах малолітнього ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що малолітній ОСОБА_6 є сином ОСОБА_10, який залишив на ім'я свого сина заповіт.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 помер.

На день смерті ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 жовтня 2006 року належав будинок АДРЕСА_1.

Малолітній ОСОБА_6 є таким, що прийняв спадщину з часу її відкриття.

За договором купівлі-продажу від 30 квітня 2009 року, підписаним від імені ОСОБА_10 на підставі довіреності від 30 травня 2007 року ОСОБА_7, спірний будинок відчужено ОСОБА_8.

Вважаючи, що майно було відчужено без волі власника й особа, яка здійснювала відчуження майна, не мала необхідних на це повноважень, прокурор Кролевецького району Сумської області з урахуванням уточнень вимог просив визнати зазначений договір купівлі-продажу будинку недійсним та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_8 на вказаний будинок, зобов'язавши комунальне підприємство "Кролевецьке районне бюро технічної інвентаризації" та приватного нотаріуса Кролевецького районного нотаріального округу внести зміни до відповідного реєстру.

Рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 5 березня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 11 травня 2010 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі прокуратура Сумської області порушує питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, посилаючись на зміст ст. 215 ЦК України, виходив із того, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом визнання правочину недійсним, оскільки така особа не є стороною правочину, у зв'язку з чим права цієї особи підлягають захисту судом лише шляхом вирішення віндикаційного позову.

Проте повністю з такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 215 підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 і 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. ч. 1 - 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 658 ЦК України визначено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить лише власникові товару.

Однією з підстав припинення представництва за довіреністю, передбачених ст. 248 ЦК України, є смерть особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що будинок АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 жовтня 2006 року належав на праві власності ОСОБА_10, який згідно із заповітом від 3 березня 2007 року заповів все своє майно своєму неповнолітньому сину - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 помер.

Спадкоємцем останнього є ОСОБА_6, який на час відкриття спадщини був малолітнім.

Після смерті ОСОБА_10, 30 квітня 2009 року, ОСОБА_7 на підставі довіреності, виданої ОСОБА_10 за життя - 30 травня 2007 року, підписав від імені останнього договір купівлі-продажу спірного будинку.

За змістом ст. 215 ЦК України та згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України в абз. 5 п. 5 постанови від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Як убачається з матеріалів справи, прокурор, посилаючись на те, що ОСОБА_6 є заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням указаного договору купівлі-продажу будинку від 30 квітня 2009 року, звернувся до суду із позовною заявою про визнання зазначеного правочину недійсним.

Отже, такий спосіб захисту прав ОСОБА_6 не суперечить ст. ст. 16, 215 ЦК України.

Проте суди на викладене належної уваги не звернули; дійшли помилкового висновку про неможливість у даному випадку захисту прав ОСОБА_6 шляхом вирішення позову про визнання недійсним правочину; в порушення ст. ст. 212 - 214 ЦПК України не дали оцінки доказам, на які посилалися сторони в обґрунтування своїх вимог і заперечень, не вирішили питання про відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства.

За таких обставин оскаржувані в касаційному порядку судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила:

Касаційну скаргу прокуратури Сумської області задовольнити частково.

Рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 5 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 11 травня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

А. Г. Ярема

Судді:

М. І. Балюк

 

Л. І. Охрімчук

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали