ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

30.11.2011 р.

Справа N 16/058-11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді - Мирошниченка С. В., суддів: Князькова В. В., Хрипуна О. О. (доповідача), розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Інтеграл-банк" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2011 та рішення господарського суду Київської області від 17.05.2011 у справі N 16/058-11 господарського суду Київської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Інтеграл-банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Істок", Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеррибфлот-Україна" за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "Нордік і К" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Істок", Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеррибфлот-Україна", про визнання договору недійсним (за участю представників: позивача - Горєлов О. Л., відповідача-1 - Трофименко Л. В., відповідача-2 - Дараган О. Ю., третьої особи - Мірошниченко С. В.), встановив:

Рішенням господарського суду Київської області від 17.05.2011 у справі N 16/058-11 відмовлено у задоволенні позовів ПАТ "Інтеграл-банк" та ТОВ "Нордік і К" про визнання недійсним договору, укладеного між відповідачами.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2011 рішення господарського суду Київської області від 17.05.2011 у справі N 16/058-11 залишено без змін.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ПАТ "Інтеграл-банк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2011 у справі N 16/058-11, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ "Інтеграл-банк" задовольнити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами порушено норми матеріального права та процесуального права, зокрема, ст. 35 ГПК України, ч. 13 ст. 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідач-2 у відзиві на касаційну скаргу вказав на її безпідставність.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону; додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Предметом даного спору є визнання недійсним договору поставки з мотивів його укладення з порушенням вимог ч. 13 ст. 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 22.03.2010 між відповідачами укладено договір, за умовами якого відповідач-2 зобов'язався передати відповідачу-1 продукти харчування в асортименті, за цінами та в кількості, які погоджуються сторонами в накладних, що є невід'ємною частиною договору, а відповідач-1 зобов'язався прийняти товар та оплатити його на встановлених договором умовах. Загальна сума спірного договору складає 5013000,00 грн. Зі сторони відповідача-1 договір купівлі-продажу підписано генеральним директором ОСОБА_1. Передача відповідачем-2 на виконання зобов'язання за договором товару на загальну суму 5013000,00 грн. підтверджується видатковою накладною N 8 від 05.04.2010 та податковою накладною N 00009 від 05.04.2010.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що спірний договір був укладений відповідачами в період процедури розпорядження майном боржника, яка була введена ухвалою господарського суду Одеської області від 01.02.2010 у справі N 1/24-10-510 про банкрутство ТОВ "Істок"; кредиторська заборгованість відповідача-1 виникла на підставі спірного правочину у період, коли балансова вартість його активів складала 51983000 грн. (баланс на 31.03.2010).

Судами також встановлено, що кредиторська заборгованість за спірним договором в сумі 5013000,00 грн. включена до реєстру кредиторів, затвердженого ухвалою господарського суду Одеської області від 28.01.2011 у справі N 32/78-10-2331 про банкрутство ТОВ "Істок".

Відмовляючи у позові, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено наявності обставин, з якими чинне законодавство України пов'язує недійсність правочину, оскільки керівником боржника в установленому законодавством порядку вживалися заходи щодо отримання дозволу на укладання спірного договору поставки, та у зв'язку з тим, що фактично ця угода не передбачала відчуження майна боржника, є договором, укладеним підприємством в процесі своєї оперативно-господарської діяльності, направленим на отримання підприємством прибутку, надання згоди на укладення оскаржуваного договору Закон не вимагає.

Крім того, обставини правомірності спірного договору, його виконання, набуття прибутку внаслідок такого виконання встановлено постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.03.2011 у справі N 32/78-10-2331, постановою Вищого господарського суду України від 08.06.2011 у цій же справі, які на підставі ч. 2 ст. 35 ГПК України є встановленими юридичними фактами, не потребують доказування й є обов'язковими для господарського суду.

Колегія суддів не може погодитися з висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Колегія суддів зауважує про помилковість висновку судів попередніх інстанцій про правомірність укладення спірного договору з посиланням на преюдиціальність судових рішень у справі про банкрутство ТОВ "Істок".

Дійсно, ст. 35 ГПК України звільняє від доказування фактів, встановлених рішенням господарського суду при вирішення спорів, в яких беруть участь ті самі сторони, проте таке припущення може бути спростовано в загальному порядку на підставі правової оцінки зібраних у справі доказів та встановлених обставин.

Згідно з ч. 13 ст. 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо: передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення цього майна як внеску до статутного капіталу господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином; одержання та видачі позик (кредитів), поручительства і видачі гарантій, уступки вимоги, переведення боргу, а також передачі в довірче управління майна боржника; розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.

Відповідно до ч. 14 ст. 13 цього Закону розпорядник майна не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника крім випадків, передбачених цим Законом. Призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника (ч. 15 ст. 13 зазначеного Закону).

Отже за приписами ч. 14 ст. 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" розпорядник майна не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника, крім випадків, передбачених цим Законом. Частина 13 ст. 13 названого Закону якраз і передбачає такі випадки, зокрема, містить заборону керівнику укладати без погодження з розпорядником майна угоди щодо розпорядження будь-яким майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.

Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що сума спірного договору значно перевищує один відсоток балансової вартості активів боржника, колегія суддів прийшла до висновку, що даний договір укладений з порушенням ч. 13 ст. 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що відповідно до ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

Колегія суддів також зазначає, що включення кредиторських вимог за недійсним договором до реєстру вимог кредиторів впливає на охоронювані інтереси позивачів як кредиторів у справі про банкрутство ТОВ "Істок".

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій було у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для даної справи, проте таким обставинам була дана неправильна правова оцінка та невірно були застосовані норми матеріального права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати попередні судові рішення та прийняти нове рішення у справі про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 85, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд постановив:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Інтеграл-банк" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2011 та рішення господарського суду Київської області від 17.05.2011 у справі N 16/058-11 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позови задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 22.03.2010 ТОВ "Істок" та ТОВ "Інтеррибфлот-Україна".

 

Головуючий, суддя

С. Мирошниченко

Судді:

В. Князьков

 

О. Хрипун

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали