ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

26.04.2011 р.

N 7/133

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - судді Полянського А. Г., суддів - Сибіги О. М., Яценко О. В., розглянувши матеріали касаційної скарги Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2011 р. по справі N 7/133 господарського суду міста Києва за позовом Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" до 1. Відкритого акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", 2. Закритого акціонерного товариства "Укренергозбут" про визнання договору поруки від 28.12.2006 р. N Ю1-05/0182-476/1 недійсним (в судовому засіданні взяли участь представники сторін: від позивача - Бруль А. С., дов. N 335-10В від 31.12.2010 р., від відповідача-1 - Косик С. І., дов. N 1-131110/8822 від 04.11.2010 р., від відповідача-2 - Нікітін О. С., дов. N 198 від 29.12.2010 р.), встановив:

Відкрите акціонерного товариства "Рівнеазот" (далі - Боржник) звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - Кредитор) та Закритого акціонерного товариства "Укренергозбут" (далі - Поручитель) про визнання недійсним договору поруки N Ю1-05/0182-476/1 від 28.12.2006 р. Рішенням господарського суду м. Києва від 29.11.2010 у справі N 7/133 в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, Відкрите акціонерне товариство "Рівнеазот" подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення господарського суду м. Києва від 29.11.2010 р. у справі N 7/133 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2011 р. рішення господарського суду м. Києва від 29.11.2010 р. у справі N 7/133 залишено без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятою постановою Відкрите акціонерне товариство "Рівнеазот" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 29.11.2010 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2011 р. прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, аргументуючи порушенням норм права, зокрема ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 79, 80, 180, 203 Господарського кодексу України, ст. ст. 232, 251, 553, 556, 638 Цивільного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про господарські товариства".

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" (Кредитор), ЗАТ "Укренергозбут" (Поручитель) та ВАТ "Рівнеазот" (Боржник) 28.12.2006 р. укладено договір поруки N Ю1-05/0182-476/1, за умовами якого Поручитель зобов'язався перед Кредитором відповідати за своєчасне та повне виконання боржником кредитного договору від 27.07.2005 N Ю1-05/0182-476 про надання Боржнику кредиту в сумі 1999739,28 грн. з оплатою за користування кредитом процентів у розмірі 18,8 % (п. 1.1 договору).

У випадку невиконання Боржником зобов'язань за кредитним договором, Боржник та Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники (п. 2.1 договору).

Відповідно до п. 6.2 договору передбачено, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами, та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

01.08.2007 сторонами укладено додаткову угоду до договору поруки N Ю1-05/0182-476/1, якою п. 1.1 договору викладено в наступній редакції: "Поручитель зобов'язався перед Кредитором відповідати за своєчасне та повне виконання Боржником зобов'язань по кредитному договору від 27.07.2005 N 1187-01-05 про надання Боржнику кредиту в сумі 1999739,28 грн. з оплатою за користування кредитом процентів виходячи зі ставок, встановлених п. 3.1 кредитного договору".

ВАТ "Рівнеазот" обґрунтував свої позовні вимоги тим, що договір поруки від 28.12.2006 N Ю1-05/0182-476/1 підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 232 ЦК України, оскільки укладений внаслідок зловмисної домовленості між відповідачами. Крім того, в спірному договорі сторонами не визначений строк його дії та не зазначена ціна договору, у зв'язку з чим, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Згідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою,п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Пунктом 1.1 Договору поруки, чітко визначені грошові зобов'язання поручителя перед кредитором.

Відповідно до ст. 558 Цивільного кодексу України поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Однак, жодна норма чинного законодавства, імперативно не зобов'язує поручителя укладати оплатний договір поруки, або забороняє укладення безоплатного Договору поруки

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України визначено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, зобов'язання поручителя виконати договір поруки має строковий характер. Поручителя слід вважати зобов'язаним виключно в межах строку, передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Суд першої та апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що оскільки п. 6.2 договору поруки N Ю1-05/0182-476/1 передбачено, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами, та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, а також п. 1.1 договору визначені грошові зобов'язання Поручителя перед Кредитором, тому посилання позивача, що в спірному договорі відсутнє положення про строк його дії та не зазначена ціна договору, є безпідставними

Доводи відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот", що договір поруки від 28.12.2006 N Ю1-05/0182-476/1 підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 232 ЦК України, оскільки укладений внаслідок зловмисної домовленості між відповідачами, судами попередніх інстанцій обґрунтовано визнанні безпідставними з огляду на таке. Згідно з ч. 1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому, не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю (п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

З'ясовуючи, чи вчинено спірний правочин внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, слід дослідити наступне.

Представник має діяти в інтересах особи, яку він представляє. Тому якщо він вступив у зловмисну домовленість з другою стороною і діяв при цьому у власних інтересах, нехтуючи інтересами особи, яку він представляв, і це доведено належними засобами доказування, то такий правочин має визнаватися судом недійсним.

При цьому, представник, вчиняючи правочин, не виражає власну волю. Його завдання полягає в тому, щоб реалізувати волю особи, яку він представляє.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Висновок судів попередніх інстанцій, що позивачем в розумінні ст. ст. 32, 33 ГПК України не доведено, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діяв при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє (в межах даної справи), є вірним та відповідає нормам чинного законодавства.

Таким чином, суд першої та апеляційної інстанції дійшли до обґрунтованого висновку, що відсутні підстави для визнання договору поруки N Ю1-05/0182-476/1 недійсним з підстав, наведених у позовні заяві ВАТ "Рівнеазот".

Крім того, 27.04.2009 р. рішенням господарського суду міста Києва у справі N 7/103 між тими ж сторонами, про той же предмет, але з інших підстав відмовлено в позові про визнання недійсним договору поруки від 28.12.2006 N Ю1-05/0182-476/1, оскільки позовні вимоги ВАТ "Рівнеазот" визнано необґрунтованими та не доведеними.

03.08.2009 р. постановою Київського апеляційного господарського суду, рішення суду першої інстанції у справі N 7/103 залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 11.11.2009 постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2009 у справі N 7/103 залишено без змін.

За таких обставин, судова колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми матеріального права, доводи скаржника не спростовують законності прийнятого у справі рішення. У зв'язку з наведеним колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2011 р. у справі N 7/133.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд постановив:

1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2011 р. у справі N 7/133 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2011 р. у справі N 7/133 залишити без змін.

 

Головуючий

А. Г. Полянський

Судді:

О. М. Сибіга

 

О. В. Яценко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали