ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

01.12.2009 р.

N К-22218/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого  - Голубєвої Г. К., суддів - Брайка А. І., Карася О. В., Рибченка А. О., Федорова М. О., при секретарі судових засідань - Міненко О. М., розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2008 року по справі N 46/280-А за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків, третя особа - Національна комісія регулювання електроенергетики України (за участю прокуратури Голосіївського району м. Києва) про визнання нечинним частково податкового повідомлення-рішення, встановив:

Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання нечинним частково податкового повідомлення-рішення.

Постановою господарського суду м. Києва від 24.09.2007 року у даній справі позов задоволено та визнано нечинним податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Києві від 28.04.2007 року N 0000164110/0 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 735888,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 367944,00 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2008 року скасовано постанову господарського суду м. Києва від 24.09.2007 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову господарського суду м. Києва від 24.09.2007 року, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити без змін постанову суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає її такою, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що відповідачем було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 року по 31.12.2006 року, за наслідками якої було складено акт N 389/41-10/19480600 від 20.04.2007 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.97 р. N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон N 168), що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ та суми від'ємного значення податкового зобов'язання.

Так, відповідач, провівши аналіз ціни придбання позивачем електроенергії у Державного підприємства "Енергоринок" та експортних цін, встановлених зовнішньоекономічними контрактами позивача, а також розрахувавши на підставі даних декларацій з податку на прибуток за перевіряємий період розмір його витрат на забезпечення фінансово-господарської діяльності підприємства, визначив розмір прибутковості кожної операції по експорту електроенергії за кожним контрактом позивача.

Контролюючий орган дійшов висновку, що в січні, лютому, березні та квітні 2006 року позивач проводив збиткові операції по деяких зовнішньоекономічних контрактах, що, на думку податкового органу, суперечить п. 1.32 ст. 1 Закону України від 28.12.94 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон N 334/94). Відповідач встановив, що в порушення вимог п. 5.1 ст. 5 Закону N 334/94, не врахувавши положення п. 1.32 ст. 1 вказаного Закону, позивач включав до складу валових витрат витрати на придбання електроенергії, яка була продана без одержання прибутку, що є витратами, не пов'язаними із веденням підприємством господарської діяльності, і які не повинні включатися до валових витрат.

За таких обставин відповідач зробив висновок, що позивач порушив пп. 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону N 168, а саме завищив суми від'ємного значення податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Враховуючи, що позивачу було відшкодовано податок на додану вартість за перевіряємі періоди, податковою інспекцією було прийняте податкове повідомлення-рішення від 28.04.2007 року N 0000164110/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1110408,00 грн., з яких 740272,00 грн. - основний платіж та 370136,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Позивач не погоджується з нарахованими податковими зобов'язаннями в сумі 735888,00 грн. за січень-квітень 2006 року та застосованими штрафними санкціями в розмірі 367944,00 грн., у зв'язку з чим і звернувся до суду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що платник податку має право відносити до складу валових витрат та до складу податкового кредиту звітного періоду, і відповідно зменшувати суму податку на прибуток підприємства та суму податку на додану вартість лише ті суми, що пов'язані з його господарською діяльністю.

Однак, дійшовши вказаного висновку, суд апеляційної інстанції зазначив, що встановлення контролюючим органом обставин щодо заниження позивачем ціни продажу придбаної у ДП "Енергоринок" електроенергії порівняно з ціною її придбання, свідчать про відсутність зв'язку витрат позивача на придбання цього товару з його господарською діяльністю з точки зору вимог діючого податкового законодавства. А тому, на думку апеляційного суду, у позивача не було передбачених пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" підстав для включення до податкового кредиту ПДВ за збитковою господарською операцією.

Однак, з такими висновками апеляційного суду колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону N 168, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Під валовими витратами виробництва, згідно п. 5.1 ст. 5 Закону N 334/94, розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону N 334/94, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

За змістом пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 вказаного Закону, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Пункт 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачає, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Таким чином, Закон N 334/94 прямо передбачає право платника податків віднести витрати до складу валових витрат за фактом сплати коштів за товари (роботи, послуги), які придбаваються для їх подальшого використання у власній господарській діяльності і, як наслідок, відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" у такого платника податку виникає право на формування податкового кредиту.

Судова колегія звертає увагу, що Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" не містить жодної норми, яка б вимагала віднесення до складу валових витрат лише витрати з придбання товарів, від продажу яких отримано прибуток.

Висновки відповідача про те, що господарська діяльність в межах спірних правовідносин не є господарською діяльністю, обґрунтовано визнані судом першої інстанції такими, що суперечать чинному законодавству, оскільки законодавцем не визначено обов'язку платника податку здійснювати лише прибуткову господарську діяльність, оскільки характерною ознакою господарської діяльності є її здійснення на власний ризик суб'єкта господарювання, що передбачає неоднозначність наслідків такої діяльності і не виключає її збитковості. Статтею 57 Господарського кодексу України передбачено, що статут суб'єкта господарювання обов'язково повинен містити відомості про порядок розподілу збитків. Отже, Господарський кодекс України передбачає, що від ведення господарської діяльності можна отримати не лише прибуток, але і збитки, і від цього господарська діяльність не перестає бути господарською. Положення п. 1.32 ст. 1 Закону N 334/94, ст. ст. 3, 42 Господарського кодексу України, ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" встановлюють, що одержання прибутку не є неодмінним результатом і визначальною ознакою господарської діяльності, а є її метою, яка може як бути досягнутою, так і не бути досягнутою, при цьому, як правильно зазначено господарським судом м. Києва, - жодним нормативно-правовим актом не встановлено, що низькорентабельна господарська діяльність, не є господарською.

Розглядаючи даний спір судом першої інстанції також встановлено, що правильність формування позивачем податкового кредиту у січні - квітні 2006 року перевірялася відповідачем не лише під час проведення планової перевірки за період з 01.07.2005 р. по 31.12.2006 р. Так, враховуючи, що позивач постійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність з експорту електроенергії, і за наслідками такої діяльності щомісячно заявляє до відшкодування значні суми податку на додану вартість, відповідач щомісячно проводив виїзні позапланові документальні перевірки з питань встановлення обґрунтованості такого відшкодування, під час яких в тому числі, перевіряється правильність формування податкового кредиту за відповідні періоди. Дотримання позивачем вимог чинного законодавства при формуванні податкового кредиту у січні - квітні 2006 року вже було перевірено відповідачем у 2006 році під час проведення позапланових виїзних перевірок з питань обґрунтованості відшкодування податку на додану вартість за січень, лютий, і березень, квітень 2006 року. За результатами таких перевірок відповідачем складені довідки, в яких зазначається, що суми податкового кредиту по основним постачальникам (Державне підприємство "Енергоринок") за січень, лютий, березень та квітень 2006 року підтверджені повністю.

Таким чином, на момент проведення планової документальної перевірки за період з 01.07.2005 р. по 31.12.2006 р. відповідач був обізнаний та мав у наявності складені довідки, які підтверджували правильність формування позивачем податкового кредиту за відповідні періоди. Отже, складаючи акт від 20.04.2007 р. та приймаючи на підставі нього рішення, відповідач свідомо не врахував наявність доказів відсутності факту порушення позивачем вимог чинного законодавства при формуванні податкового кредиту у січні-квітні 2006 року.

Вирішуючи заявлений позов судом першої інстанції була врахована специфіка діяльності на ринку електроенергетики. Так, відповідно до статті 15 Закону України "Про електроенергетику" купівля всієї електричної енергії, виробленої на електростанціях, потужність чи обсяг відпуску яких більші за граничні показники, а також на вітроелектростанціях, незалежно від величини встановленої потужності чи обсягів відпуску електричної енергії (крім електричної енергії, виробленої на теплоелектроцентралях, які входять до складу енергопостачальників для споживання на території здійснення ліцензованої діяльності), та весь її оптовий продаж здійснюються на оптовому ринку електричної енергії України.

Згідно з п. 22 Тимчасових умов функціонування оптового ринку електричної енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.99 р. N 2043, імпортована та експортована електрична енергія продається-купується виключно на оптовому ринку. Тому позивач відповідно до зазначених положень законодавства закуповує електроенергію з метою її подальшого експорту в оптового постачальника - Державного підприємства "Енергоринок".

При цьому згідно п. 22 Тимчасових умов функціонування оптового ринку електричної енергії ціни на закупівлю електричної енергії, яка призначається для подальшого експорту, визначаються органом державного регулювання в галузі електроенергетики, яким відповідно до Указу Президента України від 21.04.98 р. N 335/98 є Національна комісія регулювання електроенергетики України. Відповідно до п. 13 зазначеного Указу рішення Комісії, прийняті в межах її повноважень, є обов'язковими для виконання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, які здійснюють свою діяльність в тому числі на оптовому ринку електричної енергії. ДПЗД "Укрінтеренерго" і ДП "Енергоринок" є членами оптового ринку, тому ДП "Енергоринок" зобов'язане продавати, а ДПЗД "Укрінтеренерго" може купити електроенергію лише за тими цінами, які встановлені постановами Комісії.

Крім того, ціни, за якими підприємство закуповує в ДП "Енергоринок" електроенергію встановлюються Комісією саме на підставі тієї ціни, яка визначена експортними контрактами ДПЗД "Укрінтеренерго". Підприємство зобов'язано у кожному разі зміни контрактної ціни повідомляти Комісію для перегляду тарифу на закупівлю електроенергії з метою експорту за таким контрактом.

Як свідчать матеріали справи, постановою від 29.12.2005 р. N 140-дск НКРЕ були встановлені такі ціни купівлі, які призвели до ситуації, коли ціна продажу електроенергії за деякими експортними контрактами виявилась нижчою за ціну її купівлі. Позивач неодноразово звертався до НКРЕ про перезатвердження ціни купівлі електроенергії в ОРЕ для подальшого експорту в країни Східної Європи, проте ціна змінена не була.

В подальшому НКРЕ знизило для позивача закупівельні ціни на електроенергію, що дозволило продовжувати здійснення позивачем прибуткової господарської діяльності. Тому, як правильно зазначено судом першої інстанції, операції з експорту електроенергії у січні - квітні 2006 року слід розглядати як такі, що були передумовою для цього.

Таким чином, в процесі розгляду справи, судами попередніх інстанцій було з'ясовано, що позивач здійснював реальну господарську діяльність, спрямовану на виконання функцій держави з експорту енергоносіїв, з метою одержання від цього доходу, що не заперечується відповідачем. Також судом першої інстанції було встановлено, що здійснення позивачем низькорентабельних експортних операцій мало тимчасовий характер, обумовлений об'єктивною (розумною) причиною, що перебувала поза волею позивача -а саме регулюванням розміру прибутковості експортної господарської діяльності позивача Національною комісією регулювання електроенергетики України шляхом встановлення для позивача цін закупівлі електроенергії для її подальшої реалізації за кожним зовнішньоекономічним контрактом, виходячи із визначених у контрактах цін. Вказане свідчить про відсутність у діях позивача спрямованості на безпідставне одержання коштів із державного бюджету, оскільки продаж електроенергії за збитковими цінами був викликаний об'єктивними причинами і не залежав від волі платника податку.

За таких обставин місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на вказані обставини колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2008 року з підстав невідповідності її нормам матеріального та процесуального права, та залишенні в силі постанови господарського суду м. Києва від 24.09.2007 року.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:

Касаційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2008 року скасувати та залишити в силі постанову господарського суду м. Києва від 24.09.2007 року по справі N 46/280-А.

Справу N повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала складена у повному обсязі 03.12.2009 р.

 

Головуючий

Г. К. Голубєва

Судді:

А. І. Брайко

 

О. В. Карась

 

А. О. Рибченко

 

М. О. Федоров

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали