Шановні партнери! Всі ціни, інформація про наявність та терміни доставки документів актуальні.


Додаткова копія: Про визнання нечинним в частині Порядку розрахунків Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року N 2498

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

05.11.2019 р.

Справа N 826/5048/16

 

Адміністративне провадження N К/9901/12873/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Тацій Л. В., суддів: Бучик А. Ю., Стеценка С. Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Орендного підприємства Ужгородський коньячний завод (далі - Підприємство) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2016 року (Постанова N 826/5048/16) (прийняту судом у складі судді Кобилянського К. М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року (Ухвала N 826/5048/16) (постановлену судом у складі: головуючого судді - Грибан І. О., суддів: Беспалова О. О., Парінова А. Б.) у справі за позовом Підприємства до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Нацкомісія) про визнання порядку в частині таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили та є нечинним, встановив:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року Підприємство звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили та є нечинним в частині абзацу 1 пункту 6.4 розділу VI Порядок розрахунків Типового договору розподілу природного газу "оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ", затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року N 2498 "Про затвердження Типового договору розподілу природного газу" (Постанова N 2498) (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за N 1384/27829; далі - постанова Нацкомісії N 2498, Спірна норма Типового договору, Типовий договір відповідно).

Короткий зміст рішень судів першої й апеляційної інстанцій

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 29 серпня 2016 року (Постанова N 826/5048/16) відмовив у задоволенні позову.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 01 грудня 2016 року (Ухвала N 826/5048/16) рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили із того, що на виконання покладених повноважень, з урахуванням статей 4 (Закон N 329-VIII), 32 Закону України від 09 квітня 2015 року N 329-VIII "Про ринок природного газу" (Закон N 329-VIII) (далі - Закон N 329-VIII), пункту 125 Плану діяльності Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, з підготовки проектів регуляторних актів на 2015 рік, затвердженого постановою Нацкомісії від 11 грудня 2014 року N 762 (Постанова N 762), Комісією було розроблено та затверджено постановою N 2498 Типовий договір.

Нацкомісією відповідно до статті 9 Закону України від 11 вересня 2003 року N 1160-IV "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (далі - Закон N 1160-IV), було оприлюднено проект регуляторного акта - постанову Нацкомісії N 2498 (Постанова N 2498) та аналіз регуляторного впливу з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань шляхом розміщення на офіційному веб-сайті Нацкомісії.

Однак, позивачем не надано доказів звернення до Нацкомісії із зауваженнями та пропозиціями щодо оприлюдненого проекту постанови Нацкомісії N 2498.

Крім того, як зазначили суди, Нацкомісією подавався проект регуляторного акта, аналіз регуляторного впливу цього проекту та копії оприлюдненого повідомлення про оприлюднення проекту для погодження, у відповідності до вимог статті 21 Закону N 1160-IV до уповноваженого органу Державної регуляторної служби України, з метою одержання зауважень і пропозицій.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

23 грудня 2016 року Підприємство звернулося до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати і ухвалити нову постанову про задоволення позову.

У скарзі зазначає, що суди неправильно застосували норми матеріального права та допустили порушення норм процесуального права.

Посилається на те, що всупереч нормам статей 901, 903 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), які встановлюють обов'язок оплати вже наданої послуги, приписи Спірної норми Типового договору (оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ) призводять до дискримінації споживачів послуги розподілу природного газу та виникнення "заборгованості" споживача (що є порушенням зобов'язання), без наявності його вини, а також до договірної відповідальності на невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань по договору, що суперечить навіть змісту самого Типового договору.

Обґрунтовує скаргу Підприємство і тим, що при укладенні договору про надання послуг замовник послуги не може попередньо твердити про те, що він остаточно ознайомлений та згодний з якістю послуги, оскільки це може бути належним чином ним оцінено лише в процесі споживання. Законодавцем встановлений обов'язок виконавця видати документ, що підтверджує підставу оплати і суму отриманих від юридичної особи коштів (частина друга статті 206 ЦК) або розрахунковий документ, що засвідчує факт надання послуги споживачу (частина восьма статті 15 Закону України "Про захист прав споживачів").

Нормативно-правові акти, які регулюють взаємовідносини у сфері постачання, розподілу та транспортування природного газу, чіткої, прямої норми, яка б встановлювала порядок 100 % попередньої оплати за надані послуги, не містять.

У запереченнях на касаційну скаргу Нацкомісія просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 січня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (Закон N 2147-VIII) (далі - Закон N 2147-VIII). З цієї дати набула чинності нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) (далі - КАС).

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень КАС ( N 2747-IV) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу ( N 2747-IV), передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На виконання вимог підпункту 7 пункту 1 Перехідних положень ( N 2747-IV) справа була передана до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 січня 2018 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Гімон М. М., судді: Бучик А. Ю., Мороз Л. Л.

Відповідно до повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 червня 2019 року на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 04 червня 2019 року N 595/0/78-19 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Тацій Л. В., судді: Бучик А. Ю., Стеценко С. Г., справу передано головуючому судді.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Нацкомісія постановою N 2498 (Постанова N 2498) затвердила Типовий договір розподілу природного газу.

Вказана постанова зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за N 1384/27829.

Абзацом 1 пункту 6.4 розділу VI (Постанова N 2498) Порядок розрахунків Типового договору визначено, що оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ.

Пунктом 1.2 Типового договору (Постанова N 2498) встановлено, що умови цього Договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України "Про ринок природного газу" (Закон N 329-VIII) і Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Нацкомісії від 30 вересня 2015 року N 2494 (Постанова N 2494) (далі - Кодекс газорозподільних систем).

Підприємство підписало заяву-приєднання.

Позивач вважає, що абзац 1 пункту 6.4 Типового договору (Постанова N 2498) не відповідає приписам норм чинного законодавства вищої юридичної сили, а саме ЦК, Кодексу газорозподільних систем (Постанова N 2494), Закону N 329-VIII (Закон N 329-VIII), оскільки не містить прямої вказівки та/або рекомендації щодо порядку проведення оплати вартості послуги з розподілу природного газу за Договором споживачами, що не є побутовими, на умовах саме попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ, а тому звернувся до суду з даним позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у межах доводів касаційної скарги перевірив постановлені у цій справі судові рішення, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади функціонування ринку природного газу України визначає Закон N 329-VIII (Закон N 329-VIII). Цей Закон заснований на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.

Відповідно до статті 40 Закону N 329-VIII (Закон N 329-VIII) розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами.

За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу.

Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором.

Оператор газорозподільної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів розподілу природного газу з замовниками.

Договір розподілу природного газу є публічним.

Відповідно до пункту 35 частини першої статті 1 Закону N 329-VIII (Закон N 329-VIII) розподіл природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки споживачам, але що не включає постачання природного газу.

Відповідно до Закону N 329-VIII (Закон N 329-VIII) розроблено Кодекс газорозподільних систем, затверджений постановою Нацкомісії від 30 вересня 2015 року N 2494 (Постанова N 2494) (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за N 1379/27824; далі - Кодекс).

Цей Кодекс (Постанова N 2494) визначає взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб'єктами ринку природного газу, а також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем.

У 4 пункті Розділу 1 Кодексу (Постанова N 2494) надано значення термінів:

Регулятор - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;

споживач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини;

побутовий споживач - фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність;

договір розподілу природного газу - правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу (Постанова N 2494), згідно з яким забезпечується фізична доставка природного газу, належного споживачу, та/або цілодобовий доступ об'єкта споживача до газорозподільної системи;

попередня оплата - повна оплата за зобов'язаннями до початку розрахункового періоду.

Розділом 6 Кодексу (Постанова N 2494) визначено порядок розрахунків за договором розподілу природного газу.

Розрахунковим періодом за договором розподілу природного газу є календарний місяць.

Пунктом 4 цього Розділу (Постанова N 2494) встановлено, що оплата вартості послуг за договором розподілу природного газу здійснюється споживачем на підставі відповідного рахунка Оператора ГРМ (оператор газорозподільних мереж) на умовах договору розподілу природного газу.

Відповідно до пункту 3 розділу II Правил постачання природного газу, затверджених постановою Нацкомісії від 30 вересня 2015 року N 2496 (Постанова N 2496) (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за N 1382/27827; далі - Правила) постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до вимог цих Правил (Постанова N 2496).

Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється за договором, який має відповідати типовому договору постачання природного газу побутовим споживачам, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку.

Договір постачання природного газу між іншими споживачами та їх постачальниками укладається відповідно до вимог чинного законодавства України.

Фізичні особи, які використовують природний газ для професійної та/або комерційної діяльності, прирівнюються до споживачів, що не є побутовими, та укладають договір постачання природного газу згідно з розділом II цих Правил (Постанова N 2496).

Пунктом 11 (Постанова N 2496) розділу 1 Правил розрахунки споживача за поставлений природний газ здійснюються за розрахунковий період відповідно до умов договору постачання природного газу.

У випадку недоплати вартості природного газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок відповідно до умов договору постачання природного газу. У разі переплати сума переплати зараховується в рахунок оплати на наступний розрахунковий період або повертається на поточний рахунок споживача на його письмову вимогу.

Датою оплати рахунка (здійснення розрахунку) є дата, на яку були зараховані кошти на рахунок постачальника.

Отже, підтверджений обсяг природного газу визначений умовами договору, тому як постачальнику так і споживачу відомий розрахунок оплати за планований обсяг споживання природного газу, при цьому, у разі недоплати вартості природного газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок відповідно до умов договору постачання природного газу, у разі переплати сума переплати зараховується в рахунок оплати на наступний розрахунковий період або повертається на поточний рахунок споживача на його письмову вимогу.

Відповідно до абзацу 1 пункту 6.4 розділу VI Типового договору (Постанова N 2498) оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ.

Аналіз зазначених норм права, дає підстави вважати, що встановлення Регулятором (Нацкомісією) споживачу, який не є побутовим, оплати вартості послуги з розподілу природного газу на умовах попередньої оплати відповідає правовим нормам, які регулюють відносини, що виникають на ринку природного газу України, зокрема статті 40 Закону N 329-VIII (Закон N 329-VIII) та Кодексу (Постанова N 2494).

Посилання Підприємства на те, що внаслідок попередньої оплати в кінці розрахункового періоду утворюється заборгованість, не ґрунтується на законі, оскільки порядок корегування оплати у разі переплати або недоплати вартості природного газу за розрахунковий період регулюється пунктом 11 Правил (Постанова N 2496).

Що стосується доводів скаржника про те, що така умова договору як попередня оплата не відповідає нормам статей 901, 903 ЦК слід зазначити таке.

Стаття 901 ЦК передбачає, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

У статті 903 ЦК встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Проте Типовий договір є публічним та є договором приєднання, а тому укладений відповідно до статей 633, 634, 641 та 642 ЦК.

При цьому, цивільне законодавство та законодавство, що регулює відносини на ринку природного газу України, не передбачають прямої норми яка б визначала обов'язкову оплату природного газу після надання послуги з розподілу природного газу, так як і не передбачають заборони встановлення попередньої оплати.

Доводи Підприємства про дискримінаційність договору у частині встановлення попередньої оплати для споживача, який не є побутовим, є безпідставними, оскільки такий порядок оплати є однаковим для всіх споживачів цієї категорії (споживач, який не є побутовим) і не встановлює будь-яких обмежень чи привілеїв.

Враховуючи наведене, Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

З огляду на викладене, керуючись статтями 341 - 343 ( N 2747-IV), 349 ( N 2747-IV), 350 ( N 2747-IV), 355 ( N 2747-IV), 356 ( N 2747-IV), 359 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), постановив:

Касаційну скаргу Орендного підприємства Ужгородський коньячний завод залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2016 року (Постанова N 826/5048/16) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року (Ухвала N 826/5048/16) - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

Л. В. Тацій

Судді:

А. Ю. Бучик

 

С. Г. Стеценко




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали