ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

01.11.2011 р.

N К-8732/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача - Рибченка А. О., суддів: Голубєвої Г. К., Костенка М. І., Федорова М. О., Шипуліної Т. М., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Транспортно-Експедиційна фірма "ВлаТа" на постанову господарського суду Сумської області від 28 липня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2009 року у справі N АС17/350-08 за позовом Приватного підприємства "Транспортно-Експедиційна фірма "ВлаТа" до Державної податкової інспекції в м. Суми, за участю прокурора Сумської області, про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, встановив:

Приватне підприємство "Транспортно-Експедиційна фірма "ВлаТа" (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Суми (далі - відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень N 0000172312/1/16354 від 19 травня 2008 року, N 0000182312/1/16355 від 19 травня 2008 року, N 0000182312/1/16356 від 19 травня 2008 року та неправомірним дій ДПІ в м. Суми щодо зменшення від'ємного значення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Постановою господарського суду Сумської області від 28 липня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2009 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ПП "Транспортно-Експедиційна фірма "ВлаТа", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову господарського суду Сумської області від 28 липня 2008 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2009 року та направити справу на новий судовий розгляд.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ПП "Транспортно-експедиційна фірма "ВлаТа" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2005 року по 30 вересня 2007 року, за результатами якої складено акт N 1885/2312/30174988/10 від 22 лютого 2008 року.

На підставі зазначеного акта перевірки та за результатами адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення N 0000172312/1/16354 від 19 травня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 11704,00 грн. (9102,00 грн. - основний платіж, 2602,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), N 0000182312/1/16355 від 19 травня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 81432,00 грн. (54288,00 грн. - основний платіж, 27144,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та N 0000182312/1/16356 від 19 травня 2008 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 68048,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 34024,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.2 пункту 5.3, підпункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон N 334/94-ВР) у зв'язку з невключенням до складу валових доходів суми страхового відшкодування збитків, яка надійшла від Сумської філії Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна", а також неправомірним включенням до складу валових витрат вартості основного засобу - автомобіля ЗИЛ, облік якого позивачем ведено на рахунку 281 "Товари", а в подальшому переведено до складу основних засобів.

Також в періоді, охопленому перевіркою, встановлено, що позивачем не проведено перерахунок балансової вартості кредиторської заборгованості відповідно до положень підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону N 334/94-ВР.

Крім того, встановлено порушення підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон N 168/97-ВР), оскільки позивачем не нараховано податкові зобов'язання по експедиторським послугам на дату підписання акту прийому-передачі виконаних робіт із замовником.

Також, судами встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сканія кредит Україна" укладено однотипні договори фінансового лізингу N 89-01006 від 23 березня 2005 року, N 89-01046 від 29 серпня 2006 року та N 89-01049 від 20 вересня 2006 року, відповідно до умов яких, лізингові платежі, а також будь-які інші платежі, що належать до сплати за такими договорами, визначаються виключно в гривнях. Сума кожного лізингового платежу, що підлягає сплаті, а також будь-якого іншого платежу, передбаченого такими договорами, визначається шляхом перерахування відповідного еквіваленту такого платежу, вираженого в євро, у гривні за курсом, встановленим Національним банком України на дату здійснення платежу. Різниця між сумами в євро на дату здійснення платежу та на дату зарахування грошових коштів на рахунок лізингодавця буде виставлятися лізингодавцем до сплати шляхом виставлення окремого рахунку лізингоодержувачу у наступному періоді.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону N 334/94-ВР балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, умовами договорів фінансового лізингу передбачено валютне застереження саме для лізингодавця з метою попередження знецінення предмету лізингу внаслідок коливання курсу гривні до євро.

В свою чергу, самостійне обчислення позивачем як лізингоодержувачем та подальша сплата ним такої різниці знецінення предмету лізингу умовами договорів не передбачено.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що, оскільки, заборгованість за договорами фінансового лізингу обліковувалась в національній валюті України (в гривнях), то така заборгованість не підлягала перерахунку, адже це є одним із способів забезпечення виконання зобов'язань сторін і не вважається валютною виручкою (для визначення курсової різниці), у зв'язку з чим не підпадає під дію підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону N 334/94-ВР.

Відповідно до підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону N 168/97-ВР за нульовою ставкою оподатковуються операції з поставки транспортних послуг залізничним, автомобільним, морським та річковим транспортом по перевезенню пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України, а саме: від пункту за межами державного кордону України до пункту знаходження зовнішнього митного контролю України; від пункту знаходження зовнішнього митного контролю України до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами державного кордону України, а також авіаційним транспортом: від пункту за межами державного кордону України до пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу через митний кордон на митну територію України (включаючи внутрішні митниці); від пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу через митний кордон за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами митного кордону України.

Судами встановлено, що в період, охоплений перевіркою, позивачем укладено ряд однотипних договорів про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажу в міжнародному сполученні, в яких він виступав як особа, що забезпечує експортно-імпортними вантажами транспортні засоби перевізника, тобто надає транспортно-експедиційні послуги. При цьому, позивач як експедитор діяв від свого імені, а не від імені перевізника, а формування вартості транспортної послуги здійснювалось перевізником як особою, яка надавала таку транспортну послугу.

Згідно з підпунктом 3.1.3 пункту 3.1 статті 3 Закону N 168/97-ВР об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки транспортних послуг по перевезенню пасажирів, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України.

Підпунктом "г" пункту 6.5 статті 6 Закону N 168/97-ВР визначено, що місцем поставки послуг вважається місце, де фактично надаються послуги у сфері діяльності, допоміжній транспортній, такій як навантаження, розвантаження, перевантаження, складська обробка товарів та інші види аналогічних робіт.

Відповідно до частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Згідно з пунктом 4.7 статі 4 Закону N 168/97-ВР у разі коли платник податку здійснює діяльність з придбання товарів (робіт, послуг) за дорученням та за рахунок іншої особи, датою збільшення податкових зобов'язань є дата передання таких товарів (результатів робіт, послуг).

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з доводами судів попередніх інстанцій про те, що в даному випадку застосування нульової ставки податку на додану вартість до наданої транспортної послуги за межами митної території України можливе лише перевізником, а не позивачем як експедитором.

В свою чергу, позивач зобов'язаний нараховувати податкові зобов'язання за договорами про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажу на дату підписання акту прийому-передачі виконаних робіт із замовником.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову господарського суду Сумської області від 28 липня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2009 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Транспортно-Експедиційна фірма "ВлаТа" відхилити, а постанову господарського суду Сумської області від 28 липня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали