ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 23 лютого 2011 року

Колегія суддів Верховного Суду України в складі: головуючого Патрюка М. В., суддів: Гуменюка В. І., Жайворонок Т. Є., Луспеника Д. Д., Лященко Н. П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа: перша Ялтинська державна нотаріальна контора, психоневрологічне відділення міської лікарні N 1 м. Ялта, про визнання недійсним договору довічного утримання за касаційною скаргою ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 5 жовтня 2009 року, встановила:

У жовтні 2007 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про визнання недійсним договору довічного утримання.

Зазначала, що її батько - ОСОБА_9, був власником 30/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1. 15 листопада 1993 року ним було складено заповіт, за яким вказана частка будинку на випадок його смерті успадковується позивачкою. ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер, після чого позивачка у встановлений законом строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. У вересні 2006 року їй стало відомо, що 29 червня 2004 року її батько та ОСОБА_7 уклали договір довічного утримання.

Посилаючись на те, що її батько на момент укладання договору довічного утримання не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, просила визнати цей договір недійсним.

Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 вересня 2008 року позов ОСОБА_6 задоволено: визнано недійсним договір довічного утримання від 29 червня 2004 року, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_7.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 5 жовтня 2009 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалене рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів".

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6 апеляційний суд виходив із того, що з висновку призначеної судом апеляційної інстанції додаткової експертизи неможливо встановити дійсний душевний стан ОСОБА_9 на час укладення спірного договору в силу об'єктивної складності випадку, відсутності та суперечливості даних, що містяться в матеріалах справи.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та стосуватися, зокрема, питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони стверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Апеляційний суд усупереч вимогам ст. ст. 213, 214, 303, 309, 316 ЦПК України не забезпечив з'ясування наведених доводів апеляційної скарги та, обмежившись лише формальним посиланням на недоведеність позовних вимог, ухвалив рішення про відмову в позові.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 16 постанови від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними" для визначення наявності такого стану на момент укладання правочину суд відповідно до ст. 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Згідно із ч. ч. 6, 7 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 цього Кодексу. Незгода суду з висновком експерта повинна бути мотивована в рішенні або ухвалі.

Отже, висновок експерта не має переваг перед іншими засобами доказування, він також підлягає дослідженню й перевірці, а фактичні дані, що містяться в ньому, оцінюються судом за загальними правилами.

Оцінивши висновки, зроблені експертом, суд може покласти їх в основу свого рішення, в іншому випадку суд повинен мотивувати у своєму рішенні, чому саме він не погоджується із висновком експерта.

Апеляційний суд узагалі не перевірив доводів позивача щодо неусвідомлення ОСОБА_9 значення своїх дій під час укладення оскаржуваного договору; не дослідив та не оцінив наданих сторонами доказів; не зазначив будь-яких обставин, які б спростовували висновки суду першої інстанції; не навів ніяких мотивів незгоди із висновком експерта; узагалі не вмотивував і не обґрунтував свого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до висновку експерта N 977 від 18 липня 2008 року ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент укладення угоди 29 червня 2004 року (т. 1 а. с. 169 - 177).

Проте апеляційний суд на порушення вимог ст. 212 ЦПК України належної правової оцінки зазначеному висновку не дав, чому не прийняв його до уваги в рішенні не зазначив.

Призначивши повторну експертизу, не врахував вимог ст. 150 ЦПК України та роз'яснень, що містяться в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України N 8 від 30 травня 1997 року "Про судову експертизу в кримінальних та цивільних справах", відповідно до яких лише після розгляду судом висновку первинної експертизи, коли з'ясується, що усунути неповноту або неясність висновку шляхом допиту експерта неможливо, судом призначається додаткова експертиза.

Висновок визнається неповним коли експерт дослідив не всі подані йому об'єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання. Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер. В ухвалі про призначення додаткової експертизи суду необхідно зазначати, які висновки експерта суд вважає неповними чи неясними або які обставини зумовили необхідність розширення експертного дослідження.

Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Істотними можуть визнаватися, зокрема, порушення, які призвели до обмеження прав обвинуваченого чи інших осіб. В ухвалі (постанові) про призначення повторної експертизи зазначаються обставини, які викликають сумніви у правильності попереднього висновку експерта.

Однак жодних доводів щодо необхідності призначення повторної експертизи ухвала апеляційного суду не містить, постановлено її без розгляду судом висновку первинної експертизи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обов'язків, визначених законом, а тому рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 5 жовтня 2009 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до апеляційного суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

М. В. Патрюк

Судді:

В. І. Гуменюк

 

Т. Є. Жайворонок

 

Д. Д. Луспеник

 

Н. П. Лященко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали