ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

25.10.2011 р.

Справа N 22/91

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді - Куровського С. В., суддів: Катеринчук Л. Й., Коробенка Г. П., розглянувши касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2011 у справі N 22/91 господарського суду міста Києва за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсним кредитного договору (за участю: від позивача - не з'явилися; від відповідача - ОСОБА_6, ОСОБА_7), встановив:

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.03.2011 у справі N 22/91 (суддя: Самсін Р. І.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2011 у справі N 22/91 (судді: Маляренко А. В., Дикунська С. Я., Зеленін В. О.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4, не погоджуючись з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 192, 203, 215, 216, 227, 548, 607 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", ст. 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" та ч. ч. 4, 5 ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні та постанові попередніх судових інстанцій, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 03.06.2008 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (далі - Позичальник) та Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (далі - Кредитор), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" було укладено кредитний договір N 010/02-44/757-08 відповідно до п. 1.1 якого, Кредитор, на положеннях та умовах цього Договору, відкриває Позичальнику відновлювальну (револьверну) кредитну лінію (далі - кредит) у сумі 250000 доларів США, в порядку, передбаченому цим Договором та повинен бути повернутий Позичальником в строк по 02.06.2018 включно.

За користування кредитом Позичальник сплачує Кредитору 15,00 % річних (п. 1.3 кредитного договору), а в разі невиконання, відповідно до п. 6.6 Договору ставка становитиме 17 %. Кредитні кошти надаються Кредитором шляхом їх перерахування на транзитний рахунок з метою конвертування на міжбанківському валютному ринку у іншу валюту з подальшим зарахуванням на поточний рахунок Позичальника або шляхом сплати платіжних документів з позичкового рахунку за реквізитами імпортних контрактів.

Відповідно до п. 3.8 спірного Договору, у випадку зміни економічних вимог та вартості ресурсів на ринку позичкового капіталу сторони Договору дійшли згоди вважати настання таких обставин істотною зміною обставин, якими сторони керувались при визначенні розміру процентної ставки при укладанні цього Договору. У цьому випадку сторони досягли взаємної згоди без укладання будь-якої додаткової угоди до цього Договору встановити наступний порядок змін умов цього договору з відповідною зміною зобов'язань Позичальника та прав Кредитора за цим Договором щодо розміру процентної ставки або строку виконання Позичальником зобов'язань за цим Договором.

Таким чином, між сторонами виникли кредитні правовідносини.

Відповідно до ст. ст. 525 - 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акта планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

28.02.2011 позивач звернувся до суду з вимогою визнати укладений кредитний договір N 010/02-44/757-08 від 03.06.2008 недійсним, посилаючись на те, що видача кредитів та сплата процентів за їх користування у валюті відмінний від української гривні без наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України є порушенням валютного законодавства, що є підставою для визнання недійсним кредитного договору у якому зобов'язання між сторонами виражене в іноземній валюті.

Відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Кредитний договір N 010/02-44/757-08 від 03.06.2008 укладено в письмовій формі, уповноваженими особами при їх вільному волевиявленні, з додержанням усіх істотних умов, які не суперечать чинному законодавству, а також моральним засадам суспільства та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що ним були обумовлені. Укладання договору про надання кредиту в іноземній валюті, при наявності Банківської ліцензії, виданої Національним банком України, не суперечить приписам ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 N 2121.

Факт надання зазначених коштів Банком та отримання їх позивачем не заперечувалося сторонами при розгляді справи.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Стаття 627 ЦК України, встановлює, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору.

Під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів. Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

Крім того, п. 4.1 укладеного кредитного договору, позивач підтвердив спроможність здійснити зобов'язання за договором, усвідомлює його умови, що умови відповідають його інтересам, що позивач не знаходиться під впливом будь яких обставин, які можуть спричинити для нього обмеження.

Тобто, вчинений сторонами правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені кредитним договором. Валюта кредитування при укладанні кредитного договору не змінює виду цивільно-правових відносин, які склалися між сторонами, відповідно до чого підстави визнання кредитного договору N 010/02-44/757-08 від 03.06.2008 недійсним відсутні.

З огляду наведеного, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає порушень норм матеріального та процесуального права, відхиляє доводи, викладені в касаційній скарзі, та вважає, що відсутні правові підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2011 у справі N 22/91 залишити без змін.

 

Головуючий

С. В. Куровський

Судді:

Л. Й. Катеринчук

 

Г. П. Коробенко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали