ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

02.07.2007 р.

N К-7954/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Карася О. В. (головуючого), Брайка А. І., Голубєвої Г. К., Костенка М. І., Федорова М. О., розглянувши у порядку попереднього провадження касаційну скаргу Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції на рішення господарського суду Чернігівської області від 11.04.2005 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2005 по справі N 11/60 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхо-будівельне управління N 28" до Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення встановив:

Заявлено позовні вимоги (зі змінами) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 10.12.2004 N 0001552340/0 та п. 2.6 акта перевірки від 08.12.2004 N 105/23-105/30366244 про визначення податкового зобов'язання по сплаті за спеціальне користування водними ресурсами в сумі 2740,76 грн. (в т. ч. 20,76 грн. основного платежу та 2720 грн. штрафних санкцій).

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 11.04.2005, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2005 по справі N 11/60, позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 10.12.2004 N 0001552340/0 в іншій частині позову відмовлено.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою винесення податкового повідомлення-рішення від 10.12.2004 N 0001552340/0, в даному випадку, було проведення комплексної планової документальної перевірки позивача дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2002 по 30.09.2004, про що складено акт перевірки від 08.12.2004 N 105/23-105/30366244, яким визначено порушення ст. 48 Водного кодексу України.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач (ДПІ) подав касаційну скаргу, в якій зазначив, що судами порушено ст. 48, ст. 49 Водного кодексу України, п. 1.7, п. 2.1, п. 4.1, п. 6.1, п. 6.2, п. 22 Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.99 N 1494.

Позивач заперечення на касаційну скаргу не надав.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.06.2007 визнано за можливе попереднє провадження по справі.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 46 Водного кодексу України від 06.06.95 N 213 - водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне. Тому ст. 47 цього Кодексу встановлено право загального водокористування, за якою загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів. При цьому ст. 48 Водного кодексу України встановлено, що спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Не належать до спеціального водокористування: пропуск води через гідровузли (крім гідроенергетичних); подача (перекачування) води водокористувачам у маловодні регіони; усунення шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення); використання підземних вод для вилучення корисних компонентів; вилучення води з надр разом з видобуванням корисних копалин; виконання будівельних, днопоглиблювальних і вибухових робіт; видобування корисних копалин і водних рослин; прокладання трубопроводів і кабелів; проведення бурових, геологорозвідувальних робіт; інші роботи, які виконуються без забору води та скидання зворотних вод.

Відповідно враховуючи ст. 47 та ст. 48 Водного кодексу України, ст. 23 Кодексу України про надра, суди першої та апеляційної інстанцій при задоволенні позовних вимог послались на ст. 5 Водного кодексу України та Порядок справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.99 N 1494, п. 3 якого встановлені платники збору, а п. 16 цього Порядку визначено, що збір за використання водних ресурсів що використовуються для задоволення питних та санітарно-гігієнічних потреб не справляється.

Суд касаційної інстанції погоджується із наведеним обґрунтуванням судових рішень, оскільки по відношенню до поняття загального та спеціального водокористування, враховуючи ст. 23 Кодексу України про надра від 27.07.94 N 134 - землевласники та землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів (ліцензій) видобувати для своїх господарських і побутових потреб прісні підземні води до 20 метрів.

Тобто беззаперечним є те, що позивачу належить трубчатий колодязь глибиною 18.7 м, який не є джерелом централізованого водопостачання і належить до об'єктів місцевого значення згідно п. 2 ч. 2 ст. 5 Водного кодексу України. Таким чином, аналізуючи підстави нарахування штрафних санкцій, необхідно звернути увагу на помилковість міркувань скаржника, щодо виключень з переліку спеціального водокористування, оскільки до компетенції податкового органу не входить визначення виду водокористування.

Отже, при прийнятті судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права та підставно задовольнили позов. А рішення судів першої та апеляційної інстанцій належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам процесуального закону і не підлягають скасуванню. При цьому доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись ст. ст. 215, 220, 2201, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:

Касаційну скаргу Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Чернігівської області від 11.04.2005 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2005 по справі N 11/60 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237 - 239 КАС України.

 

Головуючий, суддя

О. В. Карась

Судді:

А. І. Брайко

 

Г. К. Голубєва

 

М. І. Костенко

 

М. О. Федоров

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали