ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

19.03.2012 р.

N К-6778/08


Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів: головуючого - Ланченко Л. В., суддів: Нечитайла О. М., Пилипчук Н. Г., розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Страз-Ідал" на постанову господарського суду м. Севастополя від 11.02.2008 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.05.2008 у справі N 20-3/312-12/387 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Страз-Ідал" до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, встановив:

Постановою господарського суду м. Севастополя від 11.02.2008, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.05.2008, позов задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Гагарінському районі м. Севастополя N 0000992310/0 від 21.06.2005 про визначення ТОВ "Страз-Ідал" податкового зобов'язання з податку на землю в сумі 15418,32 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 7709,16 грн., а всього на суму 23127,48 грн.

У частині позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Гагарінському районі м. Севастополя N 0000352320/0 від 21.06.2005 про визначення ТОВ "Страз-Ідал" податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 50629,60 грн. відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та про прийняття нового рішення в цій частині, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено комплексну планову перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2002 по 31.03.2005, за результатами якої складено акт N 10250/10/23-209/24493496/19 від 15.06.2005.

За висновками акта перевірки позивачем порушено ст. ст. 2, 13 Закону України "Про плату за землю" та п. 3.1 ст. 3, пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на землю на суму 15418,32 грн. та податку на прибуток на 38351,96 грн.

На підставі акта перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення N 0000992310/0 від 21.06.2005 про визначення податкового зобов'язання з податку на землю в сумі 15418,32 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 7709,16 грн., а всього на суму 23127,48 грн., та N 0000352320/0 від 21.06.2005 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 38351,96 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 12277,64 грн., а всього на суму 50629,60 грн.

Відповідно до ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання неправомірним донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток, дійшов висновку, що зазначені в акті перевірки порушення позивачем пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" мали місце, з зв'язку з реалізацією продукції (трансформаторів) на адресу нерезидентів юридичних осіб, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, за цінами нижче звичайних. Такі висновки обґрунтовані відсутністю статистичних даних про середній рівень цін продажу трансформаторів у травні, грудні 2002 року, вересень, березень 2003 року, листопад 2004 року, у зв'язку з чим розрахунок звичайної ціни проведено відповідно до п. 1.20 ст. 1 цього Закону.

Однак, з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна, виходячи з такого.

Відповідно до пп. 1.20.1 ст. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Відповідно до пп. 1.20.6 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" з метою оподаткування доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається, виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Підпунктом 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" положення пп. 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.

З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. Будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

З огляду на те, що відповідачем не було представлено статистичної оцінки рівня цін реалізації ідентичних або однорідних товарів, які б вказували на заниження позивачем ціни продажу вказаних товарів у співставних умовах, висновки судів попередніх інстанцій про правомірність донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток з підстав реалізації продукції нерезидентам за цінами нижче звичайних є помилковими.

Враховуючи, що обставини справи встановлені повно і правильно, але їм дана неправильна юридична оцінка внаслідок неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, судова колегія доходить висновку, що ухвалені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення в цій частині про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Страз-Ідал" задовольнити.

Постанову господарського суду м. Севастополя від 11.02.2008 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.05.2008 в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати з прийняттям в цій частині нової постанови.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя N 0000352320/0 від 21.06.2005 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 50629,60 грн., у т. ч. 38351,96 грн. основного платежу та 12277,64 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 236 - 238 КАС України.

 

Головуючий

Л. В. Ланченко

Судді:

О. М. Нечитайло

 

Н. Г. Пилипчук





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали