ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

17.02.2010 р.

N 32/284

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого Губенко Н. М., суддів Барицької Т. Л., Мирошниченка С. В., розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оздоровчий комплекс "Юність" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2009 та на рішення господарського суду міста Києва від 17.06.2009, та матеріали касаційної скарги ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2009 у справі N 32/284 за позовом ОСОБА_4 до 1. Акціонерного товариства фірма "Укргазбуд", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Оздоровчий комплекс "Юність" про визнання недійсним положення, визнання недійсною ліквідації структурного підрозділу, визнання недійсним акта приймання-передачі, визнання права власності, в судовому засіданні взяли участь представники: позивача - ОСОБА_5 (дов. N 1292 від 06.03.2009); відповідача 1 - Дорошенко Р. В. (дов. б/н від 23.06.2009); відповідача 2 - Омельчук Т. В. (дов. N 36 від 23.06.2009), встановив:

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.06.2009 у справі N 32/284 (судді: Хрипун О. О., Ковтун С. А., Смирнова Ю. М.) відмовлено ОСОБА_4 (надалі позивач) у задоволенні позову до Акціонерного товариства фірма "Укргазбуд" (надалі відповідач 1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оздоровчий комплекс "Юність" (надалі відповідач 2).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2009 (судді: Андрієнко В. В., Буравльов С. І., Вербицька О. В.) залишено без змін резолютивну частину вказаного рішення місцевого господарського суду, мотивувальну частину рішення місцевого суду змінено.

До Вищого господарського суду України на прийняті у даній справі судові рішення з касаційною скаргою звернувся відповідач 2; в касаційній скарзі скаржник просить судові рішення у справі N 32/284 скасувати, вказану справу направити на новий розгляд до місцевого суду за належною підсудністю. Підстави касаційної скарги обґрунтовуються порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, ч. 2 ст. 16 та ст. 17 ГПК України.

Крім того, позивач також звернувся до суду касаційної інстанції із касаційною скаргою на винесену Київським апеляційним господарським судом постанову у даній справі; позивач оскаржує вказану постанову апеляційного господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог, щодо визнання за відповідачем 1 права власності на Оздоровчий комплекс "Юність", що знаходиться по вул. Ворошилова, 27 у смт Ворзель, м. Ірпінь, Київської області.

Позивач та відповідач 1 надали відзиви на касаційну скаргу відповідача 2, в яких просять прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін, вимоги касаційної скарги без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, дослідивши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України встановила наступне.

Предметом даного позову є вимоги позивача (з урахуванням уточнень) про: - визнання недійсним акту приймання-передачі майна (будівель, споруд та ін.) від 17 вересня 2007 року, складеного між Оздоровчим комплексом "Юність" АТФ "Укргазбуд" та ТОВ "Оздоровчий комплекс "Юність"; - визнання за АТФ "Укргазбуд" права власності на Оздоровчий комплекс "Юність", що знаходиться за адресою: вул. Ворошилова, 27 смт Ворзель, м. Ірпінь, Київська обл. та складається з водолікарні "И"; клубу-їдальні "Ю"; спального корпусу "Я", спального корпусу "Я1"; житлового будинку двоповерхового "Б"; плавального басейну (21); теплиці-оранжереї "Р"; складу-котельні "Ф-Ф1"; сауни-бані "Ь1"; огорожі "8-9"; складу "З"; вбиральні "Г"; альтанки "Д-Д5"; літнього будинку "Л"; складу "В"; літнього кінотеатру "Ж"; кисневої "О"; насосної "П"; складу "Х"; складу "Ш"; складу "Щ"; котельної "Ю1"; складу "С"; насосної "Ю2"; гаражу "Ю3"; ГРП "Ю4"; навісу "І"; навісу "І2"; навісу "І3"; вагону "Є"; вагону "Є2"; сторожки "Й"; лави "5, 6, 7"; площадки для вогнища "22"; спортивні площадки "23-25"; водонапірної башти "26"; замощення "І" (надалі оспорюване майно); - визнання недійсним Положення про Оздоровчий комплекс "Юність" АТФ "Укргазбуд" в редакції від 28.05.2002 року; - визнання недійсною ліквідацію структурного підрозділу Оздоровчий комплекс "Юність" АТФ "Укргазбуд" та про зобов'язання АТФ "Укргазбуд" відновити державну реєстрацію та діяльність структурного підрозділу "Оздоровчий комплекс "Юність" АТФ "Укргазбуд"; - визнання недійсним акту приймання-передачі майна (будівель, споруд та ін.) від 17 вересня 2007 року, складеного між Оздоровчим комплексом "Юність" АТФ "Укргазбуд" та ТОВ "Оздоровчий комплекс "Юність".

Обґрунтовуючи підстави даного позову (з урахуванням уточнень позовних вимог від 30.01.2009), позивач посилається на те, що він є акціонером відповідача 1 (частка в статутному капіталі становить 20,0773 %), а передача майна відповідача 1 та його подальше оформлення за відповідачем 2 порушують права позивача, адже матимуть негативні наслідки фінансового характеру та можуть вплинути на розмір належних позивачу дивідендів; крім того, позивач посилається на те, що укладенням оскаржуваних правочинів порушуються права позивача як акціонера щодо надання згоди на укладення угод стосовно майна відповідача 1.

Господарські суди попередніх інстанцій, розглядаючи дану справу, встановили, що позивач є акціонером відповідача 1 та володіє 20,0773 % акцій у його статутному капіталі.

21.01.97 генеральним директором відповідача 1 було затверджено Положення про Оздоровчий комплекс "Юність" Акціонерного товариства "Укргазбуд", без надання йому статусу юридичної особи; для здійснення виробничо-господарської діяльності комплексу було виділено майно у тимчасове та довгострокове користування, вартість якого відображена в самостійному балансі; майно комплексу є власністю Акціонерного товариства "Укргазбуд", окрім орендованого.

28.05.2002 генеральним директором відповідача 1 та рішенням загальних зборів трудового колективу Оздоровчого комплексу "Юність" АТФ "Укргазбуд" від 23.02.2002, оформленого протоколом N 2, було затверджено Положення про Оздоровчий комплекс "Юність" АТФ "Укргазбуд", відповідно до якого, останній наділявся всіма правами юридичної особи, а сам комплекс з нерухомим майном увійшов до складу відповідача 1 на правах самостійної структурної організації - структурного підрозділу.

23.07.2007 виконавчим комітетом Ірпінської міськради Київської області проведено державну реєстрацію ТОВ Оздоровчий комплекс "Юність".

20.09.2007 між відповідачем 1 та відповідачем 2 був підписаний акт приймання-передачі майна (будівель, споруд та ін.) з балансу ОК "Юність" на баланс відповідача 2.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 N 18-рп/2004, приписами Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів", постановою Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" та виходив із того, що позивач не є учасником відповідача 2, а лише акціонером відповідача 1 та жодним чином не доводить, що він уповноважувався останнім на представництво інтересів відповідача 1 та на подання відповідного позову; крім того, звертаючись із даним позовом та вимагаючи визнати недійсними як статутні документи відповідача 2, так і складені за його участю акти приймання-передачі, позивач посилається на порушення своїх корпоративних прав, при цьому не враховує, що з відповідачем 2 позивач не перебуває у корпоративних відносинах; рішення ж відповідача 1, з яким позивач перебуває у корпоративних відносинах, позивач не оспорює.

Вищий господарський суд України погоджується із таким рішенням місцевого господарського суду та правовими мотивами, які лягли в основу прийнятого рішення, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником, у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; вийти в установленому порядку з товариства; одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.

Згідно із ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останнього відповідно до закону, а також інші правомочності передбачені законом та статутними документами.

Отже, наведеними нормами матеріального права не передбачено права акціонера господарського товариства звертатися до суду за захистом інтересів всього товариства.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" акціонери (учасники) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва. Законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатись до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва, хоча спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав (п. п. 10, 51).

Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 у справі за конституційними поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України зазначено, що законодавство України (статті 110, 112, 113 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 28 Господарського процесуального кодексу України та інші) не виключає й можливості звернення акціонера до суду за захистом охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, учасником якого він є, але за належно оформленим уповноваженням цього товариства або якщо таке право надається йому статутом останнього.

До того ж, Конституційний Суд України у згаданому Рішенні також вказав, що у більшості випадків легітимні інтереси акціонерного товариства (стаття 41 Закону України "Про господарські товариства") формулюються його вищими органами і захищаються в суді не окремим акціонером, індивідуальні інтереси якого можуть суперечити як інтересам інших акціонерів, так і законним інтересам усього товариства, а правлінням чи іншими спеціально уповноваженими на це виконавчими органами останнього (статті 1, 23, 41, 46, 48 та інші Закону України "Про господарські товариства", статті 1, 21, 28 ГПК України, стаття 110 ЦПК України).

Отже, із наведеного можна зробити висновок, що представництво акціонером інтересів товариства можливе лише на засадах уповноваження акціонера цим товариством на вчинення такого представництва. Питання про достатність підстав для вчинення відповідної процесуальної дії, у даному випадку - звернення позивача до суду з даним позовом фактично в інтересах відповідача 1, акціонером якого він є, має вирішуватися шляхом дослідження факту уповноваження позивача відповідачем 1 на представництво його інтересів по даному питанню.

Однак, як встановив суд першої інстанції, на підставі дослідження матеріалів справи, позивач, звертаючись до суду із даним позовом, підстави якого обґрунтовуються порушенням прав та законних інтересів як АТФ "Укргазбуд", так і своїх корпоративних прав, та вимагаючи при цьому визнати за АТФ "Укргазбуд" право власності на оспорюване майно, а також визнати недійсними: Положення про ОК "Юність" АТФ "Укргазбуд" від 25.08.2002, ліквідацію ОК "Юність" АТФ "Укргазбуд" та акт приймання-передачі від 17.09.2007, укладеного між ОК "Юність" АТФ "Укргазбуд" та відповідачем 2, учасником якого він взагалі не є, всупереч ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України не довів, що АТФ "Укргазбуд" довірило або доручило учаснику вказаного товариства ОСОБА_4 звернутись до суду із даним позовом, а також, що у нього є право оскаржувати вказані документи (тобто, факт порушення оскаржуваними документами прав та законних інтересів позивача) у зв'язку з чим є правильним та обґрунтованим висновок суду про безпідставність таких позовних вимог.

Крім того, суд касаційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність заявлених позивачем вимог щодо зобов'язання відповідача 1 відновити державну реєстрацію та діяльність структурного підрозділу ОК "Юність" АТФ "Укргазбуд" з огляду на таке.

Право на захист прав та охоронюваних законом інтересів кореспондується з повноваженнями суду, які передбачені, зокрема, Законом України "Про судоустрій України", щодо їх захисту.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною.

Відповідно доч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Отже, виходячи із наведеного, судовий захист порушених прав суб'єкта правовідносин шляхом зобов'язання іншої особи на вчинення тих чи інших дій можливий виключно в межах наявності у цієї особи повноважень на вчинення цих дій.

Однак, як встановив суд першої інстанції, звертаючись із вимогою зобов'язати відповідача 1 відновити державну реєстрацію та діяльність структурного підрозділу ОК "Юність" АТФ "Укргазбуд", позивач не доводить наявності у відповідача 1 на час звернення із даним позовом повноважень на вчинення відповідних дій, а тому відмова суду першої інстанції у задоволенні такої вимоги позивача є цілком обґрунтованою.

У пункті 11 постанови N 13 Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" зазначено, що вирішуючи спір по суті, господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

За таких обставин, суд касаційної інстанції погоджується із рішенням суду першої інстанції та вважає, що висновки і доводи, якими керувався суд першої інстанції при його прийнятті, є обґрунтованими та правомірними.

Стосовно оскаржуваної у даній справі постанови Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2009, суд касаційної інстанції зазначає.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Переглядаючи в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду та залишаючи його резолютивну частину без змін, суд апеляційної інстанції повністю змінив мотивувальну частину рішення місцевого господарського суду та, відповідно, відмовляючи у позові, виходив зовсім із інших мотивів та підстав, ніж суд першої інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції, всупереч ст. 105 ГПК України, та постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.76 N 11 "Про судове рішення" (чинної на момент винесення апеляційним господарським судом оскаржуваної постанови), не надав жодного нормативного обґрунтування підстав незгоди з висновками місцевого господарського суду, викладеними у мотивувальній частині рішення місцевого господарського суду, а саме: висновком про відсутність у позивача права на звернення до суду за захистом прав та законних інтересів відповідача 1 поза межами представництва, висновком про відсутність порушень прав позивача оспорюваними ним Положенням та актом приймання-передачі, підписаним відповідачем 2, учасником якого взагалі не є позивач, тощо, в той час як суд, в тому числі і апеляційний, розглядаючи справу, повинен, перш за все, з'ясувати наявність у особи, яка звернулася з позовом до суду, суб'єктивного матеріального права, на захист якого подано позов і в разі встановлення, що його право не порушено, або позов подано поза межами представництва іншої особи (як у даному випадку), відмовити у позові саме з цих підстав. У зв'язку з наведеним, та враховуючи зроблені судом першої інстанції висновки, що лягли в обґрунтування підстав відмови у позові і які залишились неспростованими судом апеляційної інстанції, а навпаки знайшли своє підтвердження у суді касаційної інстанції, колегія суддів вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції стосовно визначення власника оспорюваного майна, а також надання аналізу оскаржуваним у даній справі Положенню про ОК "Юність" АТФ "Укргазбуд" від 25.08.2002 та акту приймання-передачі від 17.09.2007, укладеного між ОК "Юність" АТФ "Укргазбуд" та відповідачем 2.

Разом з тим колегія суддів вважає, що допущені Київським апеляційним господарським судом помилки в застосуванні норм процесуального права не призвели до неправильного вирішення спору, у зв'язку з чим не є підставами для скасування винесеної судом апеляційної інстанції постанови від 05.11.2009 в цілому, а обумовлюють лише зміну її мотивувальної частини на мотивувальну частину рішення господарського суду міста Києва від 17.06.2009 у справі N 32/284.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оздоровчий комплекс "Юність" залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2009 та рішення господарського суду міста Києва від 17.06.2009 у справі N 32/284 залишити без змін.

 

Головуючий, суддя

Н. М. Губенко

Судді:

Т. Л. Барицька

 

С. В. Мирошниченко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали