КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

26.01.2012 р.

Справа N 2а-9068/11/2670

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого, судді - Горяйнова А. М., суддів: Мамчура Я. С. та Шостака О. О., при секретарі - Зозулі Ю. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової адміністрації України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 серпня 2011 року (Постанова N 2а-9068/11/2670) у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" до Державної податкової адміністрації України про визнання недійним в частині наказу, встановила:

У червні 2011 року ПАТ "Укрнафта" звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсним та скасувати з дати набрання чинності наказ ДПА України "Про затвердження форм податкових розрахунків з плати за користування надрами" в частині визнання реквізиту "код за ЄДРПОУ, або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія, номер паспорта" розділу другого та четвертого податкового розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин та в частині включення до податкового розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин розділу четвертого. Також позивач просив суд зобов'язати включити до форми податкового розрахунку з плати за користування надрами замість реквізиту "код за ЄДРПОУ, або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія, номер паспорта" реквізит "код за ЄДРПОУ або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія, номер паспорта".

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 серпня 2011 року (Постанова N 2а-9068/11/2670) вказаний адміністративний позов було задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду від 1 серпня 2011 року (Постанова N 2а-9068/11/2670) та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, апелянт вказує на те, що до податкового розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин були включені реквізити, необхідність яких зумовлена сутністю збору та які є необхідними для його адміністрування.

Під час судового засідання представник відповідача підтримала свою апеляційну скаргу та просила суд її задовольнити з підстав, викладених в ній.

Представник позивача в судовому засіданні заперечувала проти апеляційної скарги та просила суд відмовити в її задоволенні посилаючись на те, що судом першої інстанції було винесено законну і обґрунтовану постанову, а підстави для її зміни чи скасування - відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ДПА України - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 серпня 2011 року (Постанова N 2а-9068/11/2670) - без змін виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що наказом ДПА України N 1013 від 24 грудня 2010 року було затверджено форму податкового розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин.

ПАТ "Укрнафта", вважаючи, що вказаним нормативно-правовим актом було порушено його права та інтереси, звернулося до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ "Укрнафта" суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, включаючи до податкового розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин обов'язкові реквізити, які не передбачені Податковим кодексом України, перевищив свої повноваження.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Судом встановлено, що наказ ДПА України N 1013 від 24 грудня 2010 року "Про затвердження форми податкових розрахунків з плати за користування надрами" (далі - Наказ) за своїм змістом є нормативно-правовим актом.

У відповідності до ч. 2 ст. 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Обґрунтовуючи своє право на оскарження Наказу позивач послався на те, що він є суб'єктом правовідносин, у яких застосовується вказаний нормативно-правовий акт, а також на те, що він був застосований до ПАТ "Укрнафта".

На підтвердження вказаної обставини представник ПАТ "Укрнафта" надав копії договору про спільну інвестиційну і виробничу діяльність, не пов'язану із створенням юридичної особи з освоєння та розробки Андріяшівського газоконденсатного родовища N 999/97 від 24 грудня 1997 року (далі - договір N 999/97 від 24 грудня 1997 року) та додаткових угод до нього.

Згідно вказаних документів ПАТ "Укрнафта" та Компанія "Монумент Ентерпрайзис (Істерн Юроп) ЛТД" є учасниками договору N 999/97 від 24 грудня 1997 року.

Договір про спільну діяльність був взятий на облік у податковому органі та йому було присвоєно податковий номер 403739509, що підтверджується ДПІ у м. Полтава N 14805/29-017 від 23 липня 2007 року, копія якої приєднана до матеріалів даної справи.

Пунктом 4.1 договору N 999/97 від 24 грудня 1997 року сторони уповноважили ПАТ "Укрнафта" на ведення обліку результатів спільної діяльності.

У зв'язку з цим позивач, виконуючи функції платника податкових зобов'язань, що виникають у результаті здійснення спільної діяльності за вказаним договором, 29 квітня 2011 року подав до Роменської МДПІ Сумської області податковий розрахунок з плати за користування надрами для видобування корисних копалин (далі - податковий розрахунок) за I квартал 2011 року.

Листом N 5123/15-236 від 5 травня 2011 року Роменська МДПІ Сумської області повідомила ПАТ "Укрнафта" про те, що поданий ним розрахунок не визнаний як податкова звітність. В якості підстави для невизнання податкового розрахунку за I квартал 2011 року податковою звітністю контролюючий орган послався на те, що позивачем не було заповнено його обов'язкових реквізитів. Зокрема, у реквізиті "код за ЄДРПОУ або реєстраційний номер облікової картки платника податків" позивачем було зазначено податковий номер, який присвоєно податковим органом договору про спільну діяльність - 403739509, який за своєю сутністю не є "кодом за ЄДРПОУ".

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що ПАТ "Укрнафта" належить до осіб, яким ч. 2 ст. 171 КАС України, надано право на оскарження наказу ДПА України N 1013 від 24 грудня 2010 року.

Перевіряючи обґрунтованість висновку суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову колегія суддів керується наступним.

ПАТ "Укрнафта" в адміністративному позові вказує на те, що відповідачем до другого та четвертого розділів податкового розрахунку неправомірно включено реквізит "код за ЄДРПОУ, або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія, номер паспорта" замість реквізиту "код за ЄДРПОУ або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія, номер паспорта".

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані посилання позивача є обґрунтованими.

У відповідності до п. 46.1 ст. 46 ПК України податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Форма податкової декларації, згідно п. 46.5 ст. 46 ПК України, встановлюється центральним органом державної податкової служби за погодженням з Міністерством фінансів України.

Відповідно до п. п. 48.1 та 48.2 ст. 48 ПК України податкова декларація повинна містити обов'язкові реквізити, тобто інформацію, за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Перелік обов'язкових реквізитів, які повинна містити податкова декларація, наведений у п. 48.3 ст. 48 ПК України. До таких реквізитів, зокрема, належить "код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер".

Судом встановлено, що до податкового розрахунку відповідачем було включено лише частину вказаного реквізиту - "код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України", проте не передбачено можливості зазначення у такому розрахунку податкового номеру.

Як на підставу для задоволення позовних вимог ПАТ "Укрнафта" суд першої інстанції послався на те, що визначений у п. 48.3 ст. 48 ПК України реквізит "код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер" є неподільним, а тому податковий орган не наділений повноваженнями самовільно його змінювати та включати до податкового розрахунку лише частину такого реквізиту.

Відповідач, обґрунтовуючи правомірність своєї дії щодо включення до податкового розрахунку лише коду платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України послався на те, що наявність у розрахунку такої частини реквізиту як "податковий номер" у даному випадку є недоцільним. Вказаний висновок податкового органу ґрунтується на тому, що платниками збору за користування надрами можуть бути виключно суб'єкти господарювання, які включені до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Колегія суддів вважає, що законодавець, визначивши обов'язковий перелік реквізитів, не надав органу, який встановлює чи затверджує форму податкової декларації, права включати до податкового розрахунку лише ті з них, які на думку такого органу є доцільними.

Крім того, наявність у п. 48.3 ст. 48 ПК України, який встановлює перелік обов'язкових реквізитів, такого реквізиту як "код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер" зумовлена об'єктивними причинами.

Так, чинним законодавством передбачено можливість здійснення господарської діяльності, що є об'єктом оподаткування, не лише юридичними особами та фізичними особами - підприємцями, а й у межах договору про спільну діяльність.

У відповідності п. 64.6 ст. 64 ПК України на обліку в органах державної податкової служби повинні перебувати угоди про розподіл продукції та договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, на яких поширюються особливості податкового обліку та оподаткування спільної діяльності, визначені цим Кодексом.

Згідно пп. 153.14.2 п. 153.14 ст. 153 ПК України облік результатів спільної діяльності ведеться платником податку, уповноваженим на це іншими сторонами згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такого платника податку.

Уповноваженим особам договорів про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи при взятті на облік договору згідно пп. "а" п. 2.4 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України N 1588 від 9 грудня 2011 року (Порядок N 1588) (далі - Порядок), надається реєстраційний (обліковий) номер платника податків.

Таким чином, обов'язок щодо здійснення податкового обліку і подання податкової звітності покладається, в тому числі, на уповноважених осіб, які здійснюють господарську діяльність без створення юридичної особи на підставі договору про спільну діяльність, а не лише на юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

При цьому, договорам про спільну діяльність присвоюється виключно податковий номер. Відомості про вказаний договір до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України - не вносяться та, відповідно, код за ЄДРПОУ йому не присвоюється.

У зв'язку з цим колегія суддів приходить до висновку, що уповноважена особа має можливість здійснювати облік результатів спільної діяльності окремо від обліку господарських результатів підприємства в цілому виключно шляхом подання податкової звітності із зазначення податкового номеру, який був їй присвоєний під час реєстрації в податковому органі договору про спільну діяльність.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що реквізит "код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер" є дійсно неподільним та включення до форми податкового розрахунку лише його частини є неправомірним.

Представник ДПА України посилається на те, що в даному випадку, виходячи із сутності плати за користування надрами, її платниками можуть бути виключно юридичні особи та фізичні особи - підприємці. На думку відповідача, здійснення користування надрами в рамках договору про спільну діяльність не передбачено чинним законодавством.

Обґрунтовуючи свою позицію апелянт посилається на пп. 263.1.1 п. 263.1 ст. 263 ПК України, згідно якого платниками плати за користування надрами для видобування корисних копалин є суб'єкти господарювання, у тому числі громадяни України, іноземці та особи без громадянства, зареєстровані відповідно до закону як підприємці, які набули права користування об'єктом (ділянкою) надр на підставі отриманих спеціальних дозволів на користування надрами в межах конкретних ділянок надр з метою провадження господарської діяльності з видобування корисних копалин, у тому числі під час геологічного вивчення (або геологічного вивчення з подальшою дослідно-промисловою розробкою) в межах зазначених у таких спеціальних дозволах об'єктах (ділянках) надр.

Вказані доводи відповідача колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на те, що у разі використання надр у межах договору про спільну діяльність, платником податку є зареєстрований у встановленому законом порядку суб'єкт господарювання, якому таким договором було надано повноваження сплачувати податкові зобов'язання, які виникають у зв'язку із здійсненням спільної діяльності. Проте, об'єктом оподаткування у такому випадку будуть результати спільної діяльності.

Тобто, у разі використання нард у межах спільної діяльності платником відповідної плати в будь-якому випадку буде суб'єкт господарської діяльності, проте в цілях відмежування результатів господарської діяльності, яка здійснюється в межах договору спільної діяльності, від результатів діяльності такого суб'єкта господарювання у цілому, податковий облік буде здійснюватися за окремим податковим номером.

Відповідно до ст. ст. 2, 3 договору N 999/97 від 24 грудня 1997 року ліцензія на експлуатацію родовища належить позивачу та використовується в інтересах спільної діяльності.

В даному випадку платником плати за користування надрами є юридична особа - ПАТ "Укрнафта", яка є власником спеціального дозволу на користування надрами, що узгоджується з положеннями пп. 263.1.1 п. 263.1 ст. 263 ПК України.

Також відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що у відповідності до ч. 6 ст. 16 Кодексу про надра власник спеціального дозволу на користування надрами не може дарувати, продавати або в інший спосіб відчужувати права, надані йому спеціальним дозволом на користування надрами, іншій юридичній чи фізичній особі, в тому числі передавати їх до статутних капіталів створюваних за його участю суб'єктів господарювання, а також вноситись як вклад у спільну діяльність.

Разом з тим ч. 6 ст. 16 Кодексу про надра у редакції, на яку посилається відповідач, діє з 1 січня 2011 року, в той час як договір про спільну діяльність N 999/97 було укладено ще 24 грудня 1997 року.

Вказаний договір у встановленому законом порядку недійним не визнавався. Фактична діяльність, передбачена договором N 999/97 від 24 грудня 1997 року, здійснюється. Реєстрація зазначеного договору в податковому органі - не скасовувалася. У зв'язку з цим податкові зобов'язання, які виникають у зв'язку із виконанням договору про спільну діяльність, підлягають декларуванню та сплаті.

Відповідач, не включивши до податкового розрахунку таку частину обов'язково реквізиту як "податковий номер", позбавив позивача фактичної можливості виконувати покладені на нього законодавством та договором про спільну діяльність обов'язки щодо подачі податкової звітності.

Таким чином, доводи апеляційної скарги ДПА України не спростовують висновків суду першої інстанції щодо визнання недійсним та скасування Наказу в частині визнання реквізиту "код за ЄДРПОУ, або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія, номер паспорта" розділу другого та четвертого податкового розрахунку та щодо зобов'язання включити до форми податкового розрахунку замість реквізиту "код за ЄДРПОУ, або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія, номер паспорта" реквізит "код за ЄДРПОУ або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія, номер паспорта".

Перевіряючи обґрунтованість висновку суду першої про задоволення вимог в частині виключення з податкового розрахунку розділу четвертого колегія суддів керується наступним.

Як на підставу для виключення з податкового розрахунку розділу четвертого позивач послався на те, що виключний перелік обов'язкових реквізитів, які можуть бути включені до форми податкового розрахунку, визначений у п. п. 48.3 та 48.4 ст. 48 ПК України.

Із доводами позивача погодився й суд першої інстанції.

Колегія суддів погоджується з тим, що розділ четвертий підлягає виключенню з податкового розрахунку, однак з інших підстав, ніж тих, на які вказують позивач та суд першої інстанції.

На думку колегії суддів у п. 48.3 ст. 48 ПК України наведений перелік реквізитів, які повинні міститися у кожній формі податкової декларації не залежно від виду податку, збору, обов'язкового платежу. А у п. 48.4 ст. 48 ПК України - перелік реквізитів, обов'язковість яких зумовлена сутністю податкового зобов'язання, що декларується.

Помилковість висновку про те, що форма податкової декларації не може містити будь-яких інших реквізитів, окрім тих, що перелічені п. п. 48.3 та 48.4 ст. 48 ПК України, підтверджується наступним.

У відповідності до п. 46.1 ст. 46 ПК України податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Таким чином, податкова декларація є документом, який повинен надавати податковому органу інформацію, необхідну для нарахування податку контролюючим органом, або інформацію про розмір самостійно обчисленого платником податкового зобов'язання, а також дані про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Встановити таку інформацію на підставі лише тих реквізитів, які перелічені п. п. 48.3 та 48.4 ст. 48 ПК України, є неможливим.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що форма податкової декларації повинна містити й інші, не передбачені вказаними нормами права, реквізити.

У зв'язку з цим п. 46.5 ст. 46 ПК України ДПА України й було надано повноваження встановлювати форми податкових декларацій та визначати перелік відомостей, які платник зобов'язаний у ній відобразити.

Разом з тим, включаючи до форми податкової декларації ті чи інші реквізити центральний орган державної податкової служби повинен керуватися абз. 2 п. 48.1 ст. 48 ПК України, відповідно до якого форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Перевіряючи правомірність включення до форми податкового розрахунку розділу четвертого колегія суддів керується наступним.

У відповідності до п. 7.1 ст. 7 ПК України під час встановлення податку обов'язково визначаються, зокрема, такі елементи: платники податку, об'єкт оподаткування, база оподаткування та ставка податку.

За таких обставин колегія суддів вважає, що у формі податкового розрахунку повинні міститися реквізити, які у своїй сукупності дають відповіді на питання про те, хто є платником податку, що є об'єктом та базою оподаткування та за якою ставкою сплачується податок.

Відомості про платника податків відображаються у розділі другому податкового розрахунку.

У відповідності до пп. 263.2.1 п. 263.2 ст. 263 ПК України об'єктом оподаткування плати за користування надрами для видобування корисних копалин по кожній наданій в користування ділянці надр, що визначена у відповідному спеціальному дозволі, є обсяг видобутої у податковому (звітному) періоді корисної копалини (мінеральної сировини) або обсяг погашених у податковому (звітному) періоді запасів корисних копалин.

Інформація про обсяг видобутої у податковому (звітному) періоді корисної копалини (мінеральної сировини) відображається у додатку N 1 до податкового розрахунку.

Базою оподаткування згідно пп. 263.5.1 п. 263.5 ст. 263 ПК України є вартість обсягів видобутих у податковому (звітному) періоді корисних копалин (мінеральної сировини), яка окремо обчислюється для кожного виду корисної копалини (мінеральної сировини) для кожної ділянки надр на базових умовах поставки (склад готової продукції гірничодобувного підприємства).

Відомості про базу оподаткування зазначаються платником у додатку N 2 до податкового розрахунку.

Згідно встановленого п. 263.7 ст. 263 ПК України порядку обчислення податкових зобов'язань з плати за користування надрами для видобування корисних копалин встановлюються абсолютні ставки та ставки у відносних показниках (відсотках).

Дані про те, яку ставку було застосовано платником при обчисленні розміру плати, відображені у розділі сьомому податкового розрахунку.

Натомість у четвертому розділі Наказу передбачено зазначення відомостей про найменування власника спеціального дозволу на користування ділянкою надр із зазначенням його коду за ЄДРПОУ, або реєстраційного номеру облікової картки платника податків, або серії, номера паспорту, номер спеціального дозволу, дату його видачі, строк дії та вид користування ділянкою надр (видобування корисних копалин, геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислова розробка, користування надрами в межах континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони).

Однак, наявність чи відсутність інформації, яка відображається у розділі четвертому податкового розрахунку, не впливає на обчислення плати за користування надрами.

Відтак, дані про спеціальний дозвіл на користування ділянкою надр, які відображаються у розділі четвертому податкового розрахунку з плати за користування надрами, не є необхідним для її адміністрування.

У зв'язку з цим колегія суддів вважає, що ПАТ "Укрнафта" заявлено законні вимоги про виключення з податкового розрахунку розділу четвертого.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та прийнято законне рішення. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ДПА України - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 серпня 2011 року (Постанова N 2а-9068/11/2670) - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів ухвалила:

Апеляційну скаргу Державної податкової адміністрації України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 серпня 2011 року (Постанова N 2а-9068/11/2670) - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

 

Головуючий, суддя

А. М. Горяйнов

Судді:

Я. С Мамчур

 

О. О. Шостак

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали