ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

15.04.2010 р.

N 2а-10749/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого - судді Кишинського М. І., суддів - Шейко Т. І., Смолій І. В., при секретарі судового засідання - Попадин О. Б. у відкритому судовому засіданні вирішив адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Фонду державного майна України про визнання недійсними актів, встановив:

Позивачка звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відповідачів про визнання протиправними (нечинними) розпорядження Кабінету Міністрів України N 261-р від 11.02.2008 р. "Про затвердження Умов проведення конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ "Одеський припортовий завод"; доручення Прем'єр-міністра України N 33810/0/1-09 від 19.06.2009 року щодо прискорення виставлення на продаж пакета акцій ВАТ "Одеський припортовий завод"; доручення Прем'єр-міністра України N 34860/3/1-09 від 08.07.2009 р. щодо забезпечення проведення до 01.10.2009 року конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ "Одеський припортовий завод"; наказу Фонду державного майна України N 995 від 30.06.2009 року, із змінами та доповненнями, "Про затвердження уточненого плану розміщення акцій ВАТ "Одеський припортовий завод"; інформаційного повідомлення Фонду державного майна України про проведення конкурсу з використанням відкритості пропонування ціни за принципом аукціону з продажу пакета акцій ВАТ "Одеський припортовий завод".

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивачка зазначила, що оскаржувані акти органів державної влади є протиправними, порушують її права та інтереси, права та інтереси українського народу, держави, в тому числі її економічну безпеку. Аналізуючи умови проведення конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ "Одеський припортовий завод", що містяться в оскаржуваних актах, позивачка зазначає, що деякі з них, не тільки не відповідають п. 52 чинної Державної програми приватизації, а й порушують право кожного громадянина України на економічну безпеку, право на соціальну спрямованість економіки. Так, щодо цього конкурсу не дотримано процедури вивчення попиту, яка є обов'язковою і повинна тривати місяць, передбачено контроль за зберіганням державного майна при повній відсутності критеріїв такого контролю, не міститься заборона на створення спільних (дочірніх) підприємств на базі майна ВАТ "Одеський припортовий завод", що створює загрозу виведення у такі підприємства найбільш цінних активів ВАТ "Одеський припортовий завод", зокрема, комплексу з перевалювання аміаку.

Крім того, оголосивши конкурс з продажу державного пакета акцій ВАТ "Одеський припортовий завод" у розмірі 99,567 % Кабінет Міністрів України та Фонд державного майна України порушили не тільки пп. 4 п. 59 Державної програми приватизації, не запропонувавши до продажу через організаторів торгівлі цінними паперами пакет акцій ВАТ "Одеський припортовий завод" у розмірі 5 % статутного фонду, як це передбачено для підприємств групи "Г", до яких належить ВАТ "Одеський припортовий завод", а й правовий інтерес будь-якого громадянина України.

Своє право на звернення до суду із цим позовом позивачка також обґрунтовує тим, що вона є народним депутатом II, III, IV, V скликань Верховної ради України й звання народного депутата за нею зберігається довічно, а відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про статус народного депутата" вона зобов'язана дбати про благо України і добробут Українського народу, захищати інтереси виборців та держави.

В зв'язку з чим, позивачка просила адміністративний позов задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача-1 проти заявленого позову заперечував та зазначив, що не можуть братися до уваги та перевірятися судом доводи позивача щодо невідповідності розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.02.2008 N 261-р положенням Конституції України, в зв'язку з тим що, згідно з пунктом 1 частини першої статті 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Таким чином, вирішення питань щодо конституційності (відповідності Конституції України) розпоряджень Кабінету Міністрів України відноситься до виключної компетенції Конституційного Суду України, а тому в порядку адміністративного судочинства розгляду не підлягають.

Безпідставним вважає відповідач-1 є доводи позивача про невідповідність оскаржуваного розпорядження пункту 52 Державної програми приватизації, оскільки дана норма взагалі не може бути застосована до спірних правовідносин, так як стосується прийняття рішень державними органами приватизації щодо об'єктів групи А, при приватизації яких не передбачено продаж через організаторів торгівлі цінними паперами пакету акцій у розмірі 5 % статутного фонду товариств.

Особливості приватизації об'єктів групи Г визначається пунктами 21 та 59 Державної програми приватизації, яким повністю відповідає оскаржуване розпорядження Уряду.

Твердження позивача про невідповідність оскаржуваних розпоряджень рішенню Ради національної безпеки і оборони України від 15.02.2008 року "Про забезпечення національних інтересів і національної безпеки у сфері приватизації та концептуальні засади їх реалізації", введеного в дію Указом Президента України від 06.03.2008 N 200/2008, є необґрунтованим з огляду на те, що оскаржуване розпорядження Уряду було видано 11.02.2008, тобто до прийняття вказаного рішенню Ради національної безпеки і оборони України та введення його в дію. Виклавши зміст своїх заперечень представник Кабінету Міністрів України просив у задоволені позову відмовити повністю.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні надала пояснення по справі, в яких зазначила, що обґрунтування позовних вимог позивача носить загальний характер і не містить зазначених порушень як конкретних прав позивача, та й конкретних норм права, яким не відповідає оскаржуваний наказ Фонду. Враховуючи викладене вище, представник Фонду державного майна України пояснила, що за наявної правової позиції позивача підстав для задоволення позову не існує, а у разі виявлення порушення прав позивача в дійсності спір повинен розглядатися в порядку господарського судочинства.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, колегія суддів вважає, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити у повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 117 Конституції України та статті 53 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" (в редакції чинній на момент видання оскаржуваного розпорядження) Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції та на виконання Конституції та законів України видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Згідно з частиною третьою вказаної статті Закону акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Пунктом 1 частини першої статті 21 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" передбачено, що Кабінет Міністрів України у сфері економіки та фінансів здійснює відповідно до закону управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об'єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб'єктам господарювання; забезпечує розроблення і виконання державних програм приватизації.

Об'єктами управління державної власності є, зокрема, корпоративні права, що належать державі у статутних фондах господарських організацій (стаття 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності").

Частиною першою статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" визначено, що до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать, зокрема, акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань.

Приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення (частина друга статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна").

Відповідно до статті 15 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизація державного майна здійснюється, зокрема, шляхом продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців.

Згідно з пунктами 10, 23 частини другої статті 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України приймає за поданням Фонду державного майна України рішення про достроковий продаж пакетів акцій (часток), закріплених у державній власності, або їх частини; погоджує умови приватизації та реструктуризації об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Частиною четвертою статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" встановлено, що за погодженням з Кабінетом Міністрів України приватизуються майнові комплекси: підприємств-монополістів на ринку відповідних товарів України, визнаних такими у встановленому порядку; підприємств військово-промислового комплексу, що підлягають конверсії згідно з відповідною програмою; підприємств, приватизація яких здійснюється із залученням іноземних інвестицій за міжнародними договорами України; інших об'єктів, віднесених Державною програмою приватизації до групи Г.

Пунктом 5 Державної програми приватизації, затвердженою Законом України "Про державну програму приватизації" (далі - Державна програма приватизації), об'єкти приватизації Групи Г визначаються як цілісні майнові комплекси підприємств або пакети акцій ВАТ, що на момент прийняття рішення про приватизацію займають монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку відповідних товарів і послуг або мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 N 1734 "Про затвердження переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" ВАТ "Одеський припортовий завод" є підприємством, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

З огляду на те, що ВАТ "Одеський припортовий завод" не є об'єктом, що має загальнодержавне значення, а Законами України "Про управління об'єктами державної власності" та "Про приватизацію державного майна", Державною програмою приватизації дозволяється приватизація підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, тому, видаючи оскаржуване розпорядження, Кабінет Міністрів України діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.

Суд не може погодитися із доводами позивача щодо невідповідності розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.02.2008 N 261-р положенням Конституції України, оскільки, згідно з пунктом 1 частини першої статті 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Отже, вирішення питань щодо конституційності (відповідності Конституції України) розпоряджень Кабінету Міністрів України відноситься до виключної компетенції Конституційного Суду України, а тому в порядку адміністративного судочинства розгляду не підлягають.

Твердження позивача про невідповідність оскаржуваних розпоряджень рішенню Ради національної безпеки і оборони України від 15.02.2008 року "Про забезпечення національних інтересів і національної безпеки у сфері приватизації та концептуальні засади їх реалізації", введеного в дію Указом Президента України від 06.03.2008 N 200/2008, є необґрунтованим з огляду на те, що оскаржуване розпорядження Уряду було видано 11.02.2008, тобто до прийняття вказаного рішенню Ради національної безпеки і оборони України та введення його в дію.

Крім того, як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач звертається до суду також як народний депутат II, III, IV, V скликань Верховної Ради України в інтересах Українського народу та держави.

Відповідно до частини п'ятої статті 1 Законом України "Про статус народного депутата України" після припинення повноважень, за народним депутатом довічно зберігається звання народного депутата із зазначенням порядкового номера скликання Верховної Ради України, а не повноваження народного депутата.

До того ж, Законом України "Про статус народного депутата України" не надано повноважень народним депутатам звертатися до суду з позовами в інтересах інших осіб.

Разом з тим, згідно з частиною першою статті 60 Кодексу адміністративного судочинства України у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах.

За таких обставин, позивач не наділена правом звертатися до суду з позовом в інтересах Українського народу та держави.

До такого висновку прийшов Верховний Суд України у постанові від 1 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5 до Президента України, третя особа Дурдинець Тиберій Юрійович, про визнання незаконним Указу Президента України від 19.10.2007 року N 985/2007 "Про призначення Т. Дурдинця заступником Голови Служби безпеки України - начальником Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю" в якій зазначено, що народні депутати України не наділені владними управлінськими функціями, а тому не можуть бути суб'єктами звернення з позовом з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління.

Звернення до суду з позовами особи, якій не належить право вимоги (неналежний позивач), є підставою для відмови у задоволені такого позову оскільки права, свободи чи інтереси цієї особи у сфері публічно-правових відносин не порушено.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що відповідно до частини другої статі 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка звернулася до суду 31.08.2009, в той час, коли оскаржуване розпорядження видано було 11.02.2008, тобто через 1 рік і 5 місяців.

Враховуючи ту обставину, що на момент видання оскаржуваного розпорядження Уряду позивач перебувала на посаді Голови Фонду державного майна України, остання володіла інформацією про його існування з моменту видання.

Таким чином, позивач пропустила строк звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до частини першої статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

В судовому засіданні відповідач-1 та відповідач-2 наполягали на застосуванні до позивача наслідків передбачених статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене вище, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 24, 69 - 71, 94, 158, 160 - 165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:

У позові відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 КАС України шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Дата складання та підписання постанови в повному обсязі - 21.04.2010 р.

 

Головуючий, суддя

М. І. Кишинський

Судді:

Т. І. Шейко

 

І. В. Смолій

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали