ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

23.03.2011 р.

N 33/341

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - судді Мирошниченка С. В., суддів - Барицької Т. Л., Губенко Н. М., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінкор" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2010 у справі N 33/341 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінкор" до  Акціонерного комерційного банку "Європейський",  Відкритого акціонерного товариства "Кредит Оптима Банк" про визнання недійсними договорів застави майнових прав в частині (N 02.03.2009/980-Е/8-1 від 02.03.2009 та N 16.04.2009/980-Е/8-1 від 16.04.2009) (в судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Деревянчук В. А. (дов. б/н від 04.09.2010), Загура А. В. (дов. б/н від 04.09.2010),  відповідача-1 - повідомлений, але не з'явився,  відповідача-2 - Талько В. В. (дов. N 19/2011 від 15.03.2011)), встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лінкор" (надалі позивач/скаржник) звернулося із позовом до господарського суду про визнання недійсними договорів застави майнових прав N 02.03.2009/980-Е/8-1 від 02.03.2009 та N 16.04.2009/980-Е/8-1 від 16.04.2009, укладених між Акціонерним комерційним банком "Європейський" (надалі відповідач 1) та Відкритим акціонерним товариством "Кредит Оптима Банк" (надалі відповідач 2), в частині передачі в заставу майнових прав на кошти, що належать відповідачу 1 згідно з кредитним договором N К/13/2601 від 05.03.2009 у сумі 6150000,00 грн. та 1879999,97 дол. США.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.10.2010 (суддя - Мудрий С. М.) позовні вимоги задоволені в повному обсязі; за рішенням визнано недійсним договір застави майнових прав від 02.03.2009 N 02.03.2009/980-Е/8-1, укладений між відповідачами 1 та 2 у справі в частині передачі в заставу майнових прав на кошти в сумі 6150000,00 грн. та 1879999,97 дол. США, які належать відповідачу 1 згідно з кредитним договором N К/13/2601 від 05.03.2008; визнано недійсним договір застави майнових прав від 16.04.2009 N 16.04.2009/980-Е/8-1 в частині передачі в заставу майнових прав на кошти в сумі 6 150 000,00 грн. та 1 879 999,97 дол. США, які належать відповідачу 1 згідно з кредитним договором N К/13/2601 від 05.03.2008.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2010 (судді: Корсак В. А., Коршун Н. М., Тищенко А. І.) вказане рішення місцевого господарського суду скасовано, в позові відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із постановою Київського апеляційного господарського суду, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Підстави касаційної скарги обґрунтовуються порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 236, 516 ЦК України, ст. ст. 20, 23 Закону України "Про заставу".

22.03.2011 через канцелярію Вищого господарського суду України, а 23.03.2011 - у судовому засіданні, позивач (скаржник) надав додаткові пояснення до раніше поданої касаційної скарги.

Представником відповідача 2 надано заперечення на касаційну скаргу позивача.

Учасники судового процесу належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Предметом даного спору є вимога позивача визнати недійсними договори застави майнових прав N 02.03.2009/980-Е/8-1 від 02.03.2009 та N 16.04.2009/980-Е/8-1 від 16.04.2009, укладені між відповідачем 1 та відповідачем 2 в частині передачі в заставу майнових прав на кошти, що належать відповідачу 1 згідно з кредитним договором N К/13/2601 від 05.03.2009 у сумі 6150000,00 грн. та 1879999,97 дол. США., укладеним з позивачем.

Підставами поданого позову є, як стверджує позивач, відсутність згоди останнього на укладення спірних договорів застави майнових прав, оскільки, додатковою угодою N 4 від 05.02.2009 до кредитного договору N К/13/2601 від 05.03.2008, укладеного між позивачем та відповідачем 1, сторони узгодили, що банк (відповідач 1) не має право повністю або частково відступити свої права та зобов'язання по цьому договору, а також по правочинам, пов'язаними із забезпеченням виконання позичальником (позивачем) своїх зобов'язань за цим договором, третій особі без попередньої письмової згоди позичальника (позивача). В той же час, як стверджує позивач, відповідач 1, укладаючи з відповідачем 2 спірні договори застави, за якими відповідач 1 передав в заставу відповідачу 2 свої майнові права за кредитним договором N К/13/2601, не отримував згоди позивача на вчинення таких дій.

Місцевий господарський суд, розглядаючи дану справу, встановив наступні обставини:

- між позивачем у справі та АКБ "Європейський" 05.03.2008 був укладений кредитний договір N К/13/2601, відповідно до умов якого банк надає позивачу в межах відкритої кредитної лінії грошові кошти, а позичальник (позивач) зобов'язується повернути ці кошти, сплатити проценти за користування кредитною лінією, комісії, а також виконати усі інші зобов'язання, визначені у цьому договорі;

- 05.02.2009 між позивачем та АКБ "Європейський" укладений додатковий договір N 4 про внесення змін і доповнень до кредитного договору N К/13/2601, зокрема, п. 10.3 договору виклали у новій редакції, відповідно до якої АКБ "Європейський" не має права повністю або частково відступити свої права та зобов'язання по цьому договору, а також по правочинам, пов'язаними із забезпеченням виконання позивачем своїх зобов'язань за цим договором третій особі без попередньої письмової згоди ТОВ "Лінкор";

- 02.03.2009 між відповідачем 1 та відповідачем 2 в забезпечення виконання відповідачем 1 зобов'язань за кредитним договором N 16.02-09/980-Е від 16.02.2009, був укладений договір застави майнових прав, відповідно до якого, відповідач 1 передав в заставу відповідачу 2 майнові права на кошти, що належать йому на підставі кредитного договору N К/13/2601, укладеного з ТОВ "Лінкор" (позивач), у сумі 6150000,00 грн. та 1879999,97 дол. США;

- 16.04.2009 між відповідачами у справі був укладений договір застави майнових прав в забезпечення виконання відповідачем 1 кредитного договору N 16.02-09/980-Е від 16.02.2009, відповідно до якого відповідач 1 передав в заставу відповідачу 2 майнові права на кошти, що належать йому на підставі кредитного договору N К/13/2601, укладеного з ТОВ "Лінкор" (позивач), у сумі 6150000,00 грн. та 1879999,97 дол. США;

- з укладенням спірних договорів застави майнових прав, фактично відбулася заміна кредитора за кредитним договором N К/13/2601, укладеним між позивачем та АКБ "Європейський", тобто відступлення АКБ "Європейський" свого права вимоги відповідачу 2, без згоди позивача, що суперечить п. 10.3 вказаного кредитного договору, у редакції додаткового договору N 4 від 05.02.2009.

Встановивши наведені обставини, керуючись ст. ст. 11, 202, 215, 509, 572, 589, 626 ЦК України, ст. ст. 1, 23, 50, 51 Закону України "Про заставу", місцевий господарський суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог та про необхідність задоволення позову.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду та погоджуючись із фактичними обставинами справи, встановленими місцевим господарським судом, не погодився із висновками останнього щодо наявності підстав, встановлених у ст. 215 ЦК України для визнання недійсними оспорюваних договорів застави у відповідних частинах, що стосуються передачі АКБ "Європейський" своїх майнових прав відповідачу 2 за кредитним договором N К/13/2601, укладеним з позивачем.

При цьому, суд апеляційної інстанції, за результатами дослідження матеріалів справи, ретельної оцінки п. 10.3 кредитного договору N К/13/2601 в редакції додаткового договору N 4 від 05.02.2009 та оспорюваних позивачем частин договорів застави майнових прав, із застосуванням приписів ст. ст. 512, 546, 572, 586 ЦК України, приписів ст. ст. 1, 17 Закону України "Про заставу", врахувавши позицію Верховного Суду України у справі N 5/29, прийшов до висновку про безпідставність заявлених позивачем вимог та відсутності правових підстав для їх задоволення.

Вищий господарський суд України погоджується із постановою Київського апеляційного господарського суду у даній справі, з огляду на таке.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Статтею 54 ГПК України встановлено, що подана до господарського суду позовна заява повинна містити зміст позовних вимог та обставини, якими позивач їх обґрунтовує.

Як вказувалося вище, предметом даного спору є вимога позивача визнати недійсними договори застави майнових прав, укладені між відповідачем 1 та відповідачем 2 в частині передачі в заставу майнових прав на кошти, що належать відповідачу 1 згідно з кредитним договором N К/13/2601 від 05.03.2009 у сумі 6150000,00 грн. та 1879999,97 дол. США., укладеним з позивачем. Тобто, позивач оскаржує частково договори застави майнових прав, за якими він (позивач) не є стороною, при цьому стверджує про те, що оспорювані ним договори у відповідних частинах не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсними частково договори застави майнових прав, не будучи стороною за цими договорами, зобов'язаний довести, яким чином оспорювані ним договори порушують (зачіпають) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком позивача, відповідно до ст. 33 ГПК України є доведення/підтвердження/ в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Уявлення позивача про невідповідність оспорюваного договору нормам чинного законодавства за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання такого договору недійсним або неукладеним в судовому порядку, оскільки відповідно до приписів ст. 1 ГПК України особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.

Однак, звертаючись до суду із даним позовом, позивач по-перше, всупереч наведених вище вимог, не наводить в чому полягає порушення його прав та законних інтересів, для захисту яких він звернувся до суду, а лише стверджує про те, що оспорювані ним правочини, у відповідних частинах, відповідачі у справі не мали права вчиняти без згоди позивача, що відповідно до ст. 227 ЦК України має наслідком визнання таких правочинів недійсними.

В той же час, як вірно встановив суд апеляційної інстанції, пунктом 10.3 додаткового договору N 4 від 05.02.2009 до кредитного договору N К/13/2601 від 05.03.2008, укладеного між позивачем та відповідачем 1, сторони визначили, що банк (відповідач 1) не має права повністю або частково відступити свої права та зобов'язання по цьому договору, а також по правочинам, пов'язаним із забезпеченням виконання позичальником (позивачем) своїх зобов'язань за цим договором, третій особі без попередньої письмової згоди позичальника (позивача), однак, укладені відповідачами договори застави майнових прав не є за своєю суттю договорами відступлення прав та обов'язків, укладення яких відповідачами у справі без згоди позивача в силу п. 10.3 додаткового договору N 4 до кредитного договору N К/13/2601 мало б наслідком визнання їх недійсними. Такий висновок суду підтверджується наступним.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися у тому числі заставою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами (ч. 2 ст. 1 Закону України "Про заставу", ч. 1 ст. 572 ЦК України).

Отже, договір застави за своєю правовою природою є забезпечувальним правочином, за рахунок якого, кредитор, у разі порушення боржником основного зобов'язання, має переважне право задовольнити свої вимоги.

В той же час, відступлення права вимоги за кредитним договором N К/13/2601, заборона на вчинення якого (відступлення) без згоди позивача передбачено у п. 10.3 додаткового договору N 4 до кредитного договору N К/13/2601, регулюється іншими нормами.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 статтею 512 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні може відбутися переданням ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Тобто, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги також називається "договором цесії", а його суб'єкти відповідно "цедентом" (старий кредитор) та "цесіонарієм" (новий кредитор). Наслідком укладення договору відступлення права вимоги є втрата старим кредитором прав та обов'язків за зобов'язанням, права та вимоги за яким були відступлені новому кредитору у визначеному сторонами обсязі (повністю/часктово).

В той же час, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, з укладенням договорів застави майнових прав, правомочність яких у відповідних частинах оспорює позивач, АКБ "Європейскьий" не втратив свого права на отримання за кредитним договором N К/13/2601 від позивача процентів, комісій, тощо, що свідчить про невідступлення відповідачем 1 відповідачу 2 своїх прав та обов'язків за кредитним договором N К/13/2601, на чому наполягає позивач, а лише, як вірно встановив суд апеляційної інстанції, про укладення договорів застави майнових прав, які не є ідентичними договорам відступлення права вимоги, на укладення яких відповідачем 1, виходячи із п. 10.3 додаткового договору N 4 до кредитного договору N К/13/2601, необхідна була згода позивача.

Стосовно доводів касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції порушено ст. ст. 20, 23 Закону України "Про заставу", оскільки як стверджує скаржник, у разі невиконання АКБ "Європейський" своїх зобов'язань за кредитним договором, укладеним з ВАТ "Кредит Оптима Банк", останнє набуде права звернення на предмет застави, реалізація якого буде проведена, в силу наведених норм, виключно шляхом уступки заставодавцем (АКБ "Європейський") заставодержателю (ВАТ "Кредит Оптима Банк") вимоги, що випливає із заставленого права, тобто, на думку скаржника, відбудеться "трансформація договору застави у договір уступки", чого не було враховано судом апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає.

По-перше, як вказувалося вище, і що також встановлено судом апеляційної інстанції, договір застави і договір відступлення права вимоги (уступки, як вказує скаржник) є абсолютно різними за своєю правовою природою правочинами, з різними наслідками та підставами для їх укладення. По-друге, ані нормами цивільного права, ані нормами спеціального Закону, яким у даному випадку є Закон України "Про заставу" не передбачено такого поняття як "трансформація" одного договору у іншій, у даному випадку - трансформація договору застави у договір відступлення права вимоги, про що стверджує скаржник, при цьому пов'язуючи таку можливість "трансформації" одного договору в іншій з невиконанням АКБ "Європейський" своїх зобов'язань перед ВАТ "Кредит Оптима Банк", цим самим підтверджуючи вищенаведений висновок суду касаційної інстанції про те, що на момент звернення із даним позовом права позивача все ж таки не є порушеними. По-третє, у разі реалізації ВАТ "Кредит Оптима Банк" заставлених АКБ "Європейський" майнових прав за договорами застави N 02.03.2009/980-E/S-1 від 02.03.2009 та N 16.04.2009/980-E/S-1 від 16.04.2009 у спосіб, про який стверджує позивач, - шляхом уступки АКБ "Європейський" ВАТ "Кредит Оптима Банк" своїх прав та зобов'язань за кредитним договором N К/13/2601 без згоди на це позивача, і яка (уступка) в силу ст. ст. 512, 513 ЦК України має відбутися у відповідній формі, позивач не буде позбавлений права оскаржити в установленому законом порядку цей правочин.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених у оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції; при цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

В силу ст. ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Судом апеляційної інстанцій використано, на відміну від місцевого господарського суду, у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, наслідком чого є правильний висновок про відмову у позові.

Керуючись ст. ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінкор" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2010 у справі N 33/341 залишити без змін.

 

Головуючий, суддя

С. В. Мирошниченко

Судді:

Т. Л. Барицька

 

Н. М. Губенко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали