ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

26.10.2010 р.

N К-37199/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого - судді Леонтович К. Г., суддів - Бим М. Є., Гончар Л. Я., Васильченко Н. В., Черпіцької Л. Т., секретаря - Нагорного М. В., розглянувши в судовому засіданні справу за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Струм" на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2009 року у справі N 2-а-33122/08/0570 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Струм" до Східної митниці, Головного управління Державного казначейства в Донецькій області, Головного управління Державного казначейства у місті Києві про визнання недійсними картки відмови та рішення органу владних повноважень про зобов'язання вчинити певні дії, встановила:

У листопаді 2008 року ТОВ "Струм" звернулося в суд з позовом до Східної митниці, Головного управління Державного казначейства в Донецькій області, Головного управління Державного казначейства у місті Києві про визнання недійсними карток відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України: N 700000003/2008/100041 від 23.09.2008 року, N 700000003/2008/100060 від 22.10.2008 року, N 700000003/2008/100073 від 03.11.2008 року; визнання недійсними рішень митного органу про визначення митної вартості товарів: від 23.09.2008 р. до ВМД N 700000003/8/103989, від 22.10.2008 р. до ВМД N 700000003/8/104660, від 03.11.2008 р. до ВМД N 700000003/8/104959, спонукання Головне управління Державного казначейства в Донецькій області повернути ТОВ "Струм" з Державного бюджету України надмірно сплачену суму податку на додану вартість у розмірі 98716,21 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за вказаними вантажно-митними деклараціями Товариством був задекларований товар за зовнішньоекономічним контрактом, а саме ферросілікомарганець у вільний обіг за ціною 1800 та 1700 доларів США, однак, відповідачем безпідставно були видані оскаржувані картки відмови з підстав не подання додаткових документів та рішення про визначення митної вартості, відповідно яких відповідач самостійно визначив вартість товару по ціні 1900 доларів США за тону за резервним методом. Позивач вважає, що у митниці були відсутні підстави для застосування вказаного методу для визначення вартості товару, оскільки ціна товару була визначена сторонами відповідно зовнішньоекономічного контракту.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2009 року позовні вимоги задоволені. Визнані недійсними: картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України: N 700000003/2008/100041 від 23.09.2008 року, N 700000003/2008/100060 від 22.10.2008 року, N 700000003/2008/100073 від 03.11.2008 року; рішення митного органу про визначення митної вартості товарів від 23.09.2008 р. до ВМД N 700000003/8/103989, від 22.10.2008 р. до ВМД N 700000003/8/104660,від 03.11.2008 р. до ВМД N 700000003/8/104959; стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Струм" 98 716,21 грн.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2009 року скасоване рішення суду першої інстанції та ухвалене нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду товариства з обмеженою відповідальністю "Струм" звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ "Струм" звернулося до Східної митниці про митне оформлення вантажу - ферросілікомарганцю за зовнішньоекономічним контрактом за ВМД N 700000003/8/103989 від 23.09.2008 р. за ціною 1800 доларів США, ВМД N 700000003/8/104660 від 22.10.2008 р. за ціною 1700 доларів США, ВМД N 700000003/8/104959 від 03.11.2008 р. за ціною 1800 доларів США. Відповідач відмовив у прийнятті вказаних ВМД з підстав не надання додаткових документів з видачею оскаржуваних карток відмови та прийняв рішення про визначення митної вартості товару. Позивач вважає спірні картки відмови та рішення відповідача про визначення митної вартості товару незаконними, оскільки товар ввозився за ціною, визначеною контрактом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції посилався на ті обставини, що доказів послідовного застосування методів митної вартості товарів або доцільності застосування чи незастосування інших методів митницею суду не було надано, оскаржувані картки відмови та рішення прийняті необґрунтовано без урахування всіх обставин, що мають значення для їх прийняття.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог послався на ті обставини, що у відповідності п. 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для її підтвердження, затвердженою постановою КМУ від 20.12.2006 р. N 1766,  Східна митниця зобов'язала декларанта подати додаткові документи для підтвердження митної вартості товарів, неподання декларантом зазначених відповідачем документів позбавило можливості митницю визначити митну вартість за п'яти попередніми методами п визначення, тому відповідачем відповідно законодавчих норм обґрунтовано прийняті оскаржувані картки відмови та рішення про визначення митної вартості товару.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ "Струм" був задекларований товар - ферросілікомарганець за зовнішньоекономічним контрактом по ВМД N 700000003/8/103989 від 23.09.2008 р. за ціною 1800 доларів США, ВМД N 700000003/8/104660 від 22.10.2008 р. за ціною 1700 доларів США, ВМД N 700000003/8/104959 від 03.11.2008 р. за ціною 1800 доларів США, з наданням контракту, додатків, сертифікатів та інвойсів. Східна митниця відповідно п. 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для її підтвердження зобов'язала декларанта надати додаткові документи, який в письмовій формі відмовився надавати додаткові документи. Відповідачем прийняті оскаржувані картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України: N 700000003/2008/100041 від 23.09.2008 року, N 700000003/2008/100060 від 22.10.2008 року, N 700000003/2008/100073 від 03.11.2008 року та рішення митного органу про визначення митної вартості товарів від 23.09.2008 р. до ВМД N 700000003/8/103989, від 22.10.2008 р. до ВМД N 700000003/8/104660,від 03.11.2008 р. до ВМД N 700000003/8/104959 за ціною по 1900 доларів США. Наведені обставини сторонами не заперечуються.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1, 5 ст. 3 Митного кодексу України порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов'язане з встановленням та справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил, спрямовані на реалізацію митної політики України, становлять митну справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Митного кодексу України безпосереднє керівництво митною справою покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи.

Тобто, відповідач у справі - суб'єкт владних повноважень, на якого чинним законодавством покладені владні управлінські функції відносно декларантів - юридичних чи фізичних осіб, інших суб'єктів, які здійснюють декларування або перевезення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

Відповідач Головне управління Державного казначейства України в Донецькій області у відповідності до ч. 2 ст. 50 Бюджетного кодексу України веде бухгалтерський облік всіх надходжень, що належать Державному бюджету України, та за поданням органів стягнення здійснюють повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету.

Колегія суддів вважає, що відмовляючи позивачу у митному оформлені товарів, Східна митниця діяла в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Митного кодексу України митному контролю підлягають усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України.

Статтею 70 Митного кодексу України встановлено, що метою митного оформлення є засвідчення відомостей, одержаних під час митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та оформлення результатів такого контролю, а також статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів і транспортних засобів. Митне оформлення здійснюється посадовими особами митного органу.

Операції митного оформлення, порядок їх здійснення, а також форми митних декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів і транспортних засобів, визначаються Кабінетом Міністрів України.

За статтею 72 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається після подання митному органу митної декларації, а також усіх необхідних для здійснення митного контролю та оформлення документів, відомостей щодо товарів і транспортних засобів, які підлягають митному оформленню.

Засвідчення митним органом прийняття товарів, транспортних засобів та документів на них до митного контролю та митного оформлення здійснюється шляхом проставлення відповідних відміток на митній декларації та товаросупровідних документах.

Тобто, особи, які переміщують товари через митний кордон України зобов'язані подавати митним органам документи та відомості, необхідні для здійснення митного контролю.

Документи, необхідні для здійснення митного контролю, подаються митному органу, в розумінні Митного кодексу України, при: 1) перетинанні товарами і транспортними засобами митного кордону України; 2) декларуванні товарів і транспортних засобів; 3) повідомленні митного органу про намір здійснити переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України; 4) здійсненні митними органами інших контрольних функцій відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 262 Митного кодексу України митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року N 1766 затверджений Порядок декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для її підтвердження, яким визначено, що визначення митної вартості це сукупність дій, які вчиняються декларантом та/або митним органом з метою визначення вартості товарів відповідно до положень МК України та інших нормативно-правових актів.

Пунктом 5 Порядку встановлено, що для заявлення митної вартості товарів, визначеної за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), відповідно до статті 267 Митного кодексу України подається декларація митної вартості за формою згідно з додатком 1.

Для заявлення митної вартості товарів, визначеної із застосуванням одного з передбачених статтями 268 - 273 Митного кодексу України методів визначення такої вартості: за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, на основі додавання вартості (обчислена вартість) та резервного подається декларація митної вартості за формою згідно з додатком 2.

Згідно п. 7 Порядку для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний подати: зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); пакувальні листи; копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.

Згідно ст. 266 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами: "1" за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); "2" за ціною договору щодо ідентичних товарів; "3" за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; "4" на основі віднімання вартості; "5" на основі додавання вартості (обчислена вартість); "6" резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). При митному оформленні товару - ферросілікомарганцю у митного органу виник сумнів щодо правильності заявленої митної вартості товару відповідно даних цінової інформації Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України. Згідно даних цінової інформації Єдиної автоматизованої інформаційної системи, а також митним оформленням позивачем за іншими ВМД по вищій ціні вказаного товару, ціна спірного товару була вища ніж задекларована позивачем у деклараціях, по яких відповідачем прийняті оскаржувані картки відмови та рішення. Враховуючи наведене у митного органу були обґрунтовані підстави для витребування додаткових документів для підтвердження заявленої позивачем митної вартості товару.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Митного кодексу України метод визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартості операції), використовується в разі, якщо:

1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:

а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;

б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);

в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) стосовно продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, що унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не може бути зроблено відповідне коригування відповідно до положень частини другої цієї статті.

Як зазначалося раніше, позивачем надані відповідачу документи для митного оформлення товару, а саме, вантажні митні декларації, контракт, специфікації до контракту, інвойси.

Згідно ч. 2 ст. 265 МК України митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документу чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

Якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.

Відповідно до ст. 88 Митного кодексу України декларант зобов'язаний надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних процедур.

При цьому, в рамках положень п. 11 Порядку N 1766, для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи.

Термін подання додаткових документи становить 10 календарних днів після ознайомлення із записом митного органу про їх надання, за вмотивованою заявою декларанта такий строк продовжується.

Позивач на вимогу митного органу не надав жодного документу, що були витребувані, без обґрунтувань та мотивації та письмово повідомив про відмову в їх наданні митниці.

Згідно п. 4 Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою КМУ від 09.06.97 року N 574, митний орган не приймає ВМД для оформлення, якщо вона подається без повного пакету документів, в тому числі ненадання додаткових документів.

Згідно Порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням ВМД, затвердженого наказом ДМСУ N 314 від 20.04.2005 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.04.2005 року за N 439/10719, та Порядку оформлення й використання Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, затвердженого наказом ДМСУ N 1227 від 12.12.2005 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.12.2005 року за N 1562/11842, за наявності достатніх підстав, установлених законодавством України, посадовій особі митного органу надано право відмовити в прийнятті ВМД, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України з оформленням Картки відмови, зазначивши в ній вимоги, виконання яких забезпечує можливість прийняття митної декларації, та митного оформлення.

Оскільки, митним органом неможливо здійснити завершення митного оформлення за наданими позивачем ВМД, на підставі п. 11 Порядку, Східною митницею обґрунтовано було відмовлено у митному оформленні і запропоновано позивачу скоригувати митну вартість згідно рішення про визначення митної вартості, що в подальшому позивачем було зроблено.

Якщо декларантом не надані в установлений законодавством термін вищезазначені додаткові документи або якщо він відмовився від їх надання, то митний орган відповідно до статті 265 МКУ, п. 14 Порядку N 1766, визначає митну вартість товарів на підставі наявних відомостей згідно із законодавством.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі норми відповідач має повноваження витребувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товару, за наявності підстав сумніву митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України. В даних спірних правовідносинах у митниці виник обґрунтований сумнів щодо правильності заявленої митної вартості товару, що підтверджується даними цінової інформації Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України. З урахуванням наведеного митниця мала обґрунтовані підстави для витребування додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару. При витребуванні додаткових документів митниця діяла відповідно Порядку N 1766 та норм митного законодавства. При цьому відповідач, відповідно до наведених законодавчих норм надавав позивачу можливість підтвердження заявленої митної вартості чи корегування митної вартості шляхом надання додаткових документів, однак, позивач відмовився використати надані митницею можливості щодо підтвердження заявленої митної вартості чи узгодження з митницею митної вартості спірного товару, не надав обґрунтувань та підстав щодо неможливості надання додаткових документів. Інших способів, ніж витребування додаткових документів, надання часу для підтвердження заявленої митної вартості товару, у митного органу щодо узгодження митної вартості товару із декларантом законодавчими нормами не передбачено.

У зв'язку з безмотивним ненаданням позивачем додаткових документів, відмовою надання будь-яких додаткових документів, у митниці не було можливості застосувати митну вартість, визначену позивачем. При визначенні митної вартості товару за 6 методом митниця відповідно до вимог ст. 266 МКУ мотивувала неможливість застосування 1 - 5 методів визначення митної вартості товару.

Таким чином, колегія суддів вважає, що приймаючи рішення про проведення митної оцінки і відмови в митному оформлені, Східна митниця діяла в межах повноважень та на підставі вимог чинного законодавства.

Оскільки Східною митницею правомірно відмовлено в митному оформлені товару та прийняте рішення про визначення митної вартості, у зв'язку з чим немає підстав для повернення сплачених згідно такого рішення сум.

Враховуючи викладене суд першої інстанції прийшов до помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову, суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку про відсутність підстав задоволення позовних вимог, оскільки Східна митниця діяла в межах та на підставі чинного законодавства, оскаржувані картки відмови та рішення митниці винесені в межах компетенції, а позивачем без обґрунтування не надані документи, що витребовувалися Східною митницею, для підтвердження або визначення митної вартості товарів для митного оформлення.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції винесене законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів Вищого адміністративного суду України, ухвалила:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Струм" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали