ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

10.01.2012 р.

N К/9991/81953/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого - Голубєвої Г. К., суддів: Карася О. В., Рибченка А. О., Федорова М. О., Шипуліної Т. М., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна інвестиційна компанія "Сімакс Груп" на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2010 року по справі N 2а-9173/10/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна інвестиційна компанія "Сімакс Груп" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва (за участю прокуратури Святошинського району міста Києва) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна інвестиційна компанія "Сімакс Груп" звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва, з урахуванням уточнень, про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 26.11.2009 року N 000002862310/0 та N 000002872310/0, від 05.02.2010 року N 000002862310/1 та N 000002872310/1, від 03.06.2010 року N 0002862310/2 та N 0002872310/2.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011 року по даній справі у задоволенні позову відмовлено з огляду на безпідставність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ "БІК "Сімакс Груп" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Т.А.В. Інжиніринг" за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2008 р., за результатами якої складено акт перевірки від 21.11.2009 р. N 240/23-80/33748115 та виявлені порушення позивачем пп. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 та пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України від 28.12.94 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон N 334/94-ВР), в результаті якого занижено податок на прибуток на загальну суму в розмірі 434632 грн., та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.97 р. N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон N 168/97-ВР), що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 347705 грн.

За результатами перевірки та процедури адміністративного оскарження, відповідачем прийнято вищезазначені спірні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 651948 грн. та з податку на додану вартість у загальній сумі 621557,50 грн.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що ТОВ "Т.А.В.-Інжиніринг" не мало можливості здійснювати господарські операції в силу відсутності необхідного обсягу виробничих активів та трудових ресурсів, а гр. ОСОБА_4 обов'язки директора вказаного товариства не виконував і документи фінансово-господарської звітності не підписував що, на думку судів, свідчить про відсутність реального здійснення позивачем договірних відносин із вказаним контрагентом, а відтак і про відсутність підстав для віднесення позивачем до податкового кредиту сум, зазначених у податкових накладних, виданих ТОВ "Т.А.В.-Інжиніринг", як таких, що видані невстановленими особами від імені товариства та віднесення відповідних сум до валових витрат підприємства.

Однак, з таким висновком, суд касаційної інстанції погодитись не може, з огляду на наступне.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відтак, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні вищенаведених норм є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності (продукція, роботи чи послуги), які мають вартісний характер і цінове вираження.

Згідно з п. 5.1 та пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 зазначеного Закону валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону N 168/97-ВР, у відповідній редакції, установлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судами встановлено, що позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у перевіряємому періоді були надані податкові накладні, які не мали будь-яких недоліків та порядок заповнення яких відповідав встановленому чинним законодавством.

Суми податку на додану вартість по цим податковим накладним включені ТОВ "Будівельна інвестиційна компанія "Сімакс Груп" до податкового кредиту відповідних періодів та відповідають даним податкових декларацій з ПДВ. Оплата за надані послуги здійснена згідно актів виконаних робіт ТОВ "Т.А.В.-Інжиніринг" у повному обсязі. Заборгованості за даними бухгалтерського обліку ТОВ "Будівельна інвестиційна компанія "Сімакс Груп" по розрахункам з ТОВ "Т.А.В.-Інжиніринг" не значиться. У подальшому, роботи, виконані ТОВ "Т.А.В.-Інжиніринг" для позивача були останнім включені в акти виконаних робіт ТОВ "Будівельна інвестиційна компанія "Сімакс Груп" та передані контрагентам-замовникам таких робіт.

Як вбачається з матеріалів справи та досліджених судами первинних документів, угоди між позивачем та ТОВ "Т.А.В.-Інжиніринг" були реально виконані сторонами, що зокрема підтверджується договорами підряду, актами виконаних робіт, довідками вартості, платіжними дорученнями, банківськими виписками тощо.

За наведених обставин, заслуговують на увагу доводи позивача про те, що суди не правильно застосували пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону N 168/97-ВР та не спростували його доводи про те, що на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ) контрагент позивача був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Статтею 18 Закону України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. З матеріалів справи вбачається, що саме такими відомостями керувався позивач у процесі договірних відносин з ТОВ "Т.А.В.-Інжиніринг".

До того ж, як обґрунтовано зазначає позивач у касаційній скарзі, чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правом перевіряти відповідність законодавству та достовірність установчих документів, свідоцтв своїх контрагентів по угодах та достовірність їх підписів. Позивач, як платник податків, діяв у межах діючого законодавства, не обізнаний про умисел контрагента та не відповідає за його звітність. При цьому судами безпідставно не прийнято до уваги доводи позивача про те, що він не має права витребовувати у контрагента документи з метою доведення, ким саме виконувались прийняті ним роботи, або перевіряти кількість працюючих осіб контрагента, а відтак і щодо відсутності у діях позивача порушень норм чинного податкового законодавства з наведених вище підстав.

У п. 1.3 ст. 1 Закону N 168/97-ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та віднесення відповідних сум до валових витрат підприємства.

Таким чином, суди обох інстанцій допустили помилкове тлумачення застосованого закону, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

За таких обставин, враховуючи порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування цих рішень з прийняттям нового рішення, зокрема про відмову в задоволенні позовних вимог з наведених вище мотивів.

Керуючись ст. ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна інвестиційна компанія "Сімакс Груп" задовольнити.

Скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2010 року по справі N 2а-9173/10/2670.

Постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 26.11.2009 року N 000002862310/0 та N 000002872310/0, від 05.02.2010 року N 000002862310/1 та N 000002872310/1, від 03.06.2010 року N 0002862310/2 та N 0002872310/2.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому ст. ст. 235 - 2442, ч. 5 ст. 254 КАС України.

 

Головуючий

Г. К. Голубєва

Судді:

О. В. Карась

 

А. О. Рибченко

 

М. О. Федоров

 

Т. М. Шипуліна

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали