ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 24 жовтня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Панталієнка П. В., суддів: Барбари В. П., Берднік І. С., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Ґуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б, Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголодного В. В., Кліменко М. Р., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Пилипчука П. П., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Редьки А. І., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Шицького І. Б., Яреми А. Г., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у м. Чернігові (далі - ДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, встановив:

У січні 2007 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Чернігівської області з позовом, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ від 9 лютого 2006 року N 0000311720/0, 7 квітня 2006 року N 0000311720/1, 21 червня 2006 року N 0000311720/2 та 31 серпня 2006 року N 0000311720/3, якими йому визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 15907 грн. 50 коп. (з яких 10605 грн. основного платежу та 5302 грн. 50 коп. штрафних (фінансових) санкцій).

Указував, що 15 квітня 2005 року між ним та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір доручення. Відповідно до умов цього договору останній (довіритель) доручав йому (повіреному) укладати від імені довірителя та за його рахунок договори, спрямовані на продаж третім особам транспортних послуг з перевезення вантажів у міжнародному сполученні.

Також зазначав, що одержані від замовників грошові кошти він перераховував довірителю, оскільки саме той надавав транспортні послуги. За виконання обов'язків повіреного ФОП ОСОБА_2 виплачував йому відповідну винагороду.

За таких обставин, на думку ФОП ОСОБА_1, вказаний у пункті 3.1 статті 3 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон N 168/97-ВР) об'єкт оподаткування у нього відсутній. Відповідно до зазначеної вище норми закону та частини другої підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону N 168/97-ВР оподаткуванню за ставкою 20 відсотків підлягає тільки отримана ним винагорода за виконання доручення.

Постановою господарського суду Чернігівської області від 23 березня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2008 року, позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 квітня 2011 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ДПІ звернулася із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, зокрема, підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 та пункту 4.7 статті 4 Закону N 168/97-ВР.

На обґрунтування заяви ДПІ додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2008 року у справі за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 до державної податкової інспекції у м. Чернігові про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, яка, на її думку, підтверджує неоднакове правозастосування.

Перевіривши за матеріалами справи наведені заявником доводи, Верховний Суд України вважає, що у задоволенні заяви ДПІ слід відмовити з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданій до заяви ДПІ копії судового рішення по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано одні й ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Водночас обставини справи, що розглядається, відмінні від обставин справи, на рішення в якій посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 квітня 2011 року.

Так, в ухвалі від 21 жовтня 2008 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про правомірність дій ДПІ щодо нарахування позивачу податкового зобов'язання з ПДВ, виходячи з розміру ставки, передбаченою пунктом 6.1 статті 6 Закону N 168/97-ВР. При цьому рішення суду ґрунтується на встановленому судами попередніх інстанцій факті, що позивач був окремим продавцем комплексу транспортних послуг, у тому числі й придбаних у платника-перевізника з нульовою ставкою ПДВ.

Натомість у справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, рішення яких залишив без змін Вищий адміністративний суд України, встановили, що позивач фактично не займався діяльністю з надання транспортно-експедиційних послуг, а діяв відповідно до умов договору доручення від 15 квітня 2005 року як довірена особа ФОП ОСОБА_2, а саме: укладав договори перевезення вантажів від його імені і за його рахунок.

За таких обставин, зазначене не дає можливості дійти висновку щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у м. Чернігові відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

П. В. Панталієнко

Судді:

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

В. С. Гуль

 

М. Б. Гусак

 

В. І. Гуменюк

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголодний

 

М. Р. Кліменко

 

П. І. Колесник

 

М. Є. Короткевич

 

О. А. Коротких

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

В. В. Кривенко

 

О. Т. Кузьменко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

В. В. Онопенко

 

Л. І. Охрімчук

 

М. В. Патрюк

 

В. Ф. Пивовар

 

П. П. Пилипчук

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

А. І. Редька

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

О. О. Терлецький

 

І. Б. Шицький

 

Ю. Г. Тітов

 

А. Г. Ярема

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали