ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 14 листопада 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Панталієнка П. В., суддів: Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гриціва М. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Редьки А. І., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Шицького І. Б., Школярова В. Ф., Яреми А. Г., розглянувши справу за позовом компанії "Сингента Лімітед" (далі - Компанія) до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва (далі - ДПІ), третя особа - Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва, про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та податкових вимог, встановив:

У листопаді 2003 року Компанія звернулася до господарського суду м. Києва із зазначеним позовом, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ від 3 червня 2003 року N 000062/23-311/0, від 15 серпня 2003 року N 0000622303/1 та податкові вимоги від 4 листопада 2003 року N 1/5849 (в частині вимоги сплатити податковий борг з податку на прибуток у сумі 4287410 грн.), від 17 лютого 2004 року N 2/517 (в частині вимоги сплатити податковий борг із податку на прибуток у сумі 4287410 грн.).

На думку ДПІ, до складу валового доходу за четвертий квартал 2002 року позивачем не включено вартість переданих векселів на суму 1900000 грн., у зв'язку з чим занижено показники валового доходу, а натомість безпідставно включено вартість безоплатно отриманого товару до складу валових витрат, що призвело до їх завищення.

Суди розглядали справу неодноразово.

Останньою постановою господарського суду м. Києва від 18 липня 2007 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2010 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове - про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 січня 2011 року рішення суду апеляційної інстанції скасовано та залишено в силі постанову господарського суду м. Києва. При вирішенні справи касаційний суд виходив із того, що Компанія мала право на включення до складу валових витрат суми витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду постачальникам товарів за правилами підпункту 11.2.1 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 334/94-ВР). Крім того, на думку суду, позивач не допустив порушення підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 цього ж Закону через заниження (на думку відповідача) валового доходу при здійсненні операцій з векселями, оскільки операції Компанії щодо придбавання та відчуження векселів повинні кваліфікуватися як операції з торгівлі цінними паперами (пункт 7.6 статті 7 Закону N 334/94-ВР).

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ДПІ звернулася із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування касаційним судом пунктів 1.6, 1.11, 1.19, 1.31 статті 1 Закону N 334/94-ВР у подібних правовідносинах. На обґрунтування заяви ДПІ додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 3 жовтня 2007 року, яка, на її думку, підтверджує неоднакове правозастосування.

Перевіривши наведені заявником доводи, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з підпунктом 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону N 334/94-ВР датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Продаж товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів (пункт 1.31 статті 1 Закону N 334/94-ВР).

Відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону N 334/94-ВР товари - це матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Пунктом 1.19 статті 1 Закону N 334/94-ВР передбачено, що бартер (товарний обмін) - це господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

Суди встановили, що позивач придбав у ДП "Київ-Нафтохімсервіс" товар, за який розрахувався векселями, емітованими третіми особами.

За таких обставин, на думку Верховного Суду України, зазначена операція є бартерною, а відтак вона підпадає під регулювання статтею 7 Закону N 334/94-ВР.

Згідно з підпунктом 7.1.1 згаданої вище статті доходи та витрати від здійснення товарообмінних (бартерних) операцій визначаються виходячи з договірної ціни такої операції, але не нижчої за звичайні ціни. Доходи, а також суми витрат від операцій, передбачених статтею 7 цього Закону, включаються до складу доходу та валових витрат (підпункти 5.2.9 статті 5 та 4.1.3 статті 4 Закону N 334/94-ВР).

Верховний Суд України вже висловлював аналогічну правову позицію при розгляді справи N 21-527во06.

Оскільки при вирішенні спору касаційний суд неправильно застосував норми матеріального права, то ухвалу, про перегляд якої подано заяву, слід скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

Заяву Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 січня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

П. В. Панталієнко

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

М. І. Гриців

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

М. Р. Кліменко

 

Є. І. Ковтюк

 

П. І. Колесник

 

М. Є. Короткевич

 

О. А. Коротких

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

В. В. Кривенко

 

О. Т. Кузьменко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

В. В. Онопенко

 

Л. І. Охрімчук

 

М. В. Патрюк

 

В. Ф. Пивовар

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

А. І. Редька

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

О. О. Терлецький

 

Ю. Г. Тітов

 

І. Б. Шицький

 

В. Ф. Школяров

 

А. Г. Ярема

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали