ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

07.09.2011 р.

N К/9991/30660/11,

 

N К/9991/30979/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого, судді-доповідача Бим М. Є., суддів: Гончар Л. Я., Конюшка К. В., Сіроша М. В., Харченка В. В., при секретарі: Гутніченко А. М., за участю представників: Східної митниці - П. А. М., Прокуратури України - прокурора Відділу Ч. В. В., ТОВ "Укрпродімпорт" - Ш. О. В., розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за касаційними скаргами Східної митниці та заступника прокурора Донецької області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2011 року у справі N 2а-27473/10 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродімпорт" до Східної митниці, Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області, Головного управління Державного казначейства у м. Києві про визнання недійсними рішень про визначення митної вартості товарів та стягнення надмірно сплачених платежів, встановила:

У грудні 2010 року ТОВ "Укрпродімпорт" звернулось до суду з адміністративним позовом про визнання недійсним та скасування рішення Маріупольської митниці від 22 липня 2010 року N 703000006/2010/000807/2 про визначення митної вартості товару за шостим резервним методом, про визнання недійсним та скасування рішення Східної митниці від 9 серпня 2010 року N 700000006/2010/000964/1 про визначення митної вартості товару за шостим резервним методом, стягнення надмірно сплачених платежів.

Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що 09.11.2009 між компанією Wetter Group S.A. (продавець) та ТОВ "Укрпродімпорт" (покупець) було укладено контракт N 5/11/2009, згідно якого продавець продає, а покупець придбає м'ясо і м'ясні продукти, зазначені в специфікаціях та/або інвойсах, що є невід'ємною частиною Контракту, відповідно до п. 2.4 якого остаточною ціною є ціна, зазначена в інвойсі.

Позивач зазначав, що він раніше звертався до Маріупольської митниці для митного оформлення товару, одержаного за зазначеним контрактом, при цьому ним були надані митному органу всі необхідні документи в підтвердження митної вартості товару для визначення її відповідно до ціни договору - 0,75 доларів США за кілограм за першим методом за ціною договору. Однак, митний орган не погодився з визначеною декларантом митною вартістю та самостійно визначив її за резервним методом у розмірі 1,05 долара США за кілограм, про що виніс відповідні рішення від 25 червня 2010 року та від 5 липня 2010 року про визначення митної вартості товару за 6-им резервним методом, та згодом видав картки відмови в прийнятті митних декларацій від 12 червня 2010 року та від 5 липня 2010 року в митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний контроль. Вказані рішення митниці від 25.06.2009 та від 05.12.2010 та картки відмови були оскаржені позивачем до Донецького окружного адміністративного суду у справі N 2а-21865/10/0570.

Однак, при митному оформленні наступних партій товару митний орган продовжував безпідставно наполягати на визначенні митної вартості товару за шостим резервним методом виходячи з митної вартості 1,07 доларів США за кілограм товару. Виконання зазначених вимог було обов'язковою умовою здійснення митного оформлення товару.

22 липня 2010 року Маріупольською митницею було прийнято спірне рішення N 703000006/2010/000807/2 про визначення митної вартості товару, відповідно до якого митна вартість визначена за шостим резервним методом. Сума вартості за один кілограм товару визначена в розмірі 1,07 доларів США. В даному рішенні митним органом зазначено, що згідно ст. 267 МК України визначити митну вартість товару по 1-му методу неможливо у зв'язку з тим, що декларантом не подано всі додаткові документи для підтвердження митної вартості товару, при цьому митним органом додаткові документи у декларанта не вимагались.

9 серпня 2010 року Східною митницею було прийнято спірне рішення N 700000006/2010/000964/1 про визначення митної вартості товару, відповідно до якого митна вартість визначена за шостим резервним методом. Сума вартості за один кілограм товару визначена в розмірі 1,07 доларів США. Рішення прийняте виходячи з рівня митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснене (графа 33 рішення), при цьому митним органом не зазначені джерела отриманої інформації про рівень митної вартості та не зазначені причини неможливості визначення митної вартості за попередніми 1 - 5 методами.

Ввезений товар є таким, що швидко псується, затримка в його реалізації могла призвести до колосальних збитків позивача. Крім цього, позивач був би змушений нести витрати на зберігання товару до його розмитнення. З метою запобігання збитків псуванню товару, позивач був змушений задекларувати митну вартість товару за ціною, що визначена митним органом у зв'язку з тим, що відповідач відмовлявся пропускати ввезений позивачем товар у випадку визначення його митної вартості за ціною договору по першому методу.

Позивач зазначає, що він мав можливість не погодитися з законністю рішення митного органу про визначення митної вартості товару, отримати відмову у митному оформленні товару та згодом оскаржити її. Однак обраний ним спосіб захисту - оформлення за ціною, визначеною митним органом, а потім оскарження рішення (дій) - не суперечить закону. При цьому право позивача на оскарження не залежить від того чи сам він помилково зазначив метод визначення митної вартості, чи в результат вказівки митного органу, оскільки останній має діяти лише в спосіб, на підставі та в межах закону.

Митний орган як контролюючий орган мав діяти у спосіб, встановлений законом, тобто застосовувати по черзі можливі методи визначення митної вартості. У відповідача були наявні усі документи для визначення митної вартості товару за першим методом, однак, на думку позивача, відповідач необґрунтовано його не застосував, внаслідок чого митна вартість товару суттєво збільшена, що призвело до надмірної сплати митних платежів.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про Єдиний митний тариф" сума надміру стягнутого мита підлягає поверненню власникові товарів та інших предметів на його вимогу протягом одного року з моменту митного оформлення.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2010 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2011 року, постанова Донецького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2010 року скасована, та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог.

В касаційній скарзі Східна митниця просить скасувати зазначене судове рішення апеляційного суду як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції, яку вважає законною та обґрунтованою.

В касаційній скарзі заступник прокурора Донецької області також просить скасувати зазначене судове рішення апеляційного суду як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції, яку вважає законною та обґрунтованою.

В запереченнях на касаційні скарги позивач просить залишити касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду, законну та обґрунтовану, без змін.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 9 листопада 2009 року між Компанією Wetter Group S.A. - Британські Віргінські острови (продавець, контрагент позивача) та товариством з обмеженою відповідальністю "Укрпродімпорт" (покупець) укладений контракт N 5/11/2009, згідно якого продавець прийняв на себе зобов'язання поставити м'ясо та м'ясні продукти у розмірі та за ціною, що обумовлена контрактом, а покупець прийняв на себе зобов'язання отримати товар та сплатити його вартість.

Пунктом 2.1 зазначеного контракту передбачено, що асортимент, кількість та ціна товару вказується у специфікаціях та інвойсах, що є невід'ємною частиною Контракту. Валюта контракту та валюта платежу - долари США, євро (п. 2.3 контракту). Остаточною ціною товару є ціна, зазначена в інвойсах (п. 2.4 контракту). На кожну партію товару Продавець зобов'язаний надати інвойс, товаросупровідні документи, ветеринарний сертифікат, сертифікат про походження або відповідності, сертифікат якості (п. 3.6 контракту). Всі банківські витрати на території країни та за її територією сплачуються Покупцем (п. 4.3 контракту). Упаковка є неповертаємою та входить до вартості товару, пакети, за їх наявності, є неповертаємими, а їх вартість сплачується окремо (п. 5.1 контракту).

В межах вищезазначеного експортного контракту у період з 22 липня 2010 року по 20 серпня 2010 року позивачем з метою митного оформлення до Маріупольської митниці надані вантажні митні декларації N 703070401/2010/101036 (22.07.2010), N 03070401/2010/101047 (23.07.2010), N 703070401/2010/101048 (25.07.2010), N 703070401/2010/101072 (28.07.2010), N 703070401/2010/101095 (30.07.2010), N 703070401/2010/101089 (30.07.2010), N 703070401/2010/101090 (30.07.2010), N 703070401/2010/101091 (30.07.2010), N 703070401/2010/101096 (03.08.2010), N 703070401/2010/101153 (13.08.2010), N 703070401/2010/101159 (16.08.2010), N 703070401/2010/101065 (27.07.2010), N 703070401/2010/101069 (28.07.2010), N 703070401/2010/101173 (17.08.2010), N 703070401/2010/101180 (19.08.2010), N 703070401/2010/101184 (19.08.2010), N 703070401/2010/101187 (20.08.2010), N 703070401/2010/101107 (03.08.2010), N 703070401/2010/101150 (12.08.2010).

До Східної митниці позивачем також надані вантажні митні декларації від 9 серпня 2010 року N 700000011/2010/005206, від 12 серпня 2010 року N 700000011/2010/005315, від 27 серпня 2010 року N 700000011/2010/005719.

22 липня 2010 року Маріупольською митницею прийнято рішення N 703000006/2010/000807/2 про визначення митної вартості товарів, відповідно до якого митна вартість визначена за шостим (резервним) методом. Сума вартості за один кілограм товару визначена митним органом в розмірі 1,07 доларів США.

У вказаному рішенні митницею зазначено, що відповідно до статті 267 Митного кодексу України визначити митну вартість товару по першому методу неможливо у зв'язку з тим, що декларантом не подано всі додаткові документи, необхідні для підтвердження митної вартості товару. Підставою для прийняття митницею рішення від 22 липня 2010 року N 703000006/2010/000807/2 стала інформація про раніше задекларовані товари за ВМД N 700000011/0/003454 від 12 червня 2010 року, ВМД N 703070401/2010/100946 від 5 липня 2010 року.

9 серпня 2010 року Східною митницею прийняте рішення N 700000006/2010/000964/1 про визначення митної вартості, відповідно до якого митна вартість визначена за шостим (резервним) методом. Сума вартості за один кілограм товару визначена митним органом в розмірі 1,07 доларів США, на рівні задекларованої позивачем. Рішення прийняте, виходячи з рівня митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено, про що зазначено в графі 33 вказаного рішення. При цьому в зазначеній графі митним органом не вказані джерела інформації про рівень митної вартості, також не зазначені причини неможливості визначення митної вартості за попередніми 1 - 5 методами.

З метою запобігання псуванню товару позивачем здійснено митне оформлення товару за ціною, визначеною митним органом, що підтверджується платіжними дорученнями та штемпелем митниці.

Згідно ст. 249 Митного кодексу України митна вартість товарів, які переміщуються громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування податків і зборів визначається на підставі заяви власника цих товарів чи уповноваженої ним особи за умови надання підтверджувальних документів (товарних чеків, ярликів тощо), які можна ідентифікувати з наявними товарами. За відсутності таких підтверджень або у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відомостей стосовно заявленої вартості митні органи визначають митну вартість самостійно, на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари та відповідно до вимог цього Кодексу.

Поняття митної вартості визначене ст. 259 Митного кодексу України.

Відповідно до вказаної статті Кодексу митна вартість товарів, які переміщуються через кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. У відповідності до вимог частини 4 статті 260 цього Кодексу методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та умови їх застосування встановлюються цим Кодексом. На підставі статті 262 Кодексу митна вартість товару та метод її визначення заявляються митному органу декларантом шляхом подання митної декларації.

Порядок декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для їх підтвердження, затверджений постановою КМУ від 20.12.2006 року N 1766, який затверджений відповідно до статей 262 і 264 Митного кодексу України.

Відповідно до п. 11 Порядку, для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи. Відповідно до абзацу другого даного пункту посадова особа митного органу у графі 2 "для відміток митниці" декларації митної вартості (що є окремим документом) робить запис про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, із складанням переліку, зазначає дату і прізвище та ставить свій підпис. Декларант ознайомлюється з таким записом, зазначає під ним дату, прізвище та ставить свій підпис.

Абзацом 3 зазначеного пункту передбачено, що посадова особа митного органу не має права вимагати від декларанта документи, не зазначені у графі "для відміток митного органу".

Стаття 260 МК України встановлює, що митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу. Порядок визначення митної вартості товарів поширюється на товари, які переміщуються через митний кордон України. Для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні і доцільними для певного методу визначення митної вартості. Методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та умови їх застосування встановлюються цим Кодексом.

Статтею 261 Митного кодексу України передбачено, що відомості про митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.

Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1947 року (ГААТ). Згідно ч. 2 статті VII ГААТ оцінка ввезеного товару для митних цілей повинна бути заснована на дійсній вартості товару, що обкладається митом, або аналогічного товару, і не повинна ґрунтуватися на вартості товару вітчизняного походження або на довільних або фіктивних оцінках.

Як встановлює ст. 264 Митного кодексу України, заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

При подачі митних декларацій позивач надав документи, визначені п. 7 Порядку.

Відповідно до частини 1 статті 265 Митного кодексу України митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.

Згідно зі статтею 266 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість), 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Аналіз наведених норм, а також положень постанов Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року N 339 "Про затвердження Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів" та від 20 грудня 2006 року N 1766 "Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження" дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Разом із тим, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.

Застосовуючи останній резервний метод при визначенні митної вартості товару митний орган, зокрема, послався на неподання позивачем всіх додатково витребуваних документів.

Проте такий висновок відповідача є необґрунтованим, враховуючи вищенаведене.

Згідно пункту 7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний подати: зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); пакувальні листи; копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.

Зазначений перелік документів, які подаються декларантом при переміщенні товарів через митний кордон України, є вичерпним.

Пунктом 11 Порядку передбачено, що для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи.

Посадова особа митного органу у графі "Для відміток митниці" у декларації митної вартості робить запис про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, із складенням переліку, зазначає дату і прізвище та ставить свій підпис. Декларант ознайомлюється з таким записом, зазначає під ним дату, прізвище та ставить свій підпис (абз. 2 цього пункту).

Посадова особа митного органу не має права вимагати від декларанта документи, не зазначені у графі "Для відміток митного органу" (абз. 3 цього пункту).

Абзац 4 пункту 11 Порядку містить перелік додаткових документів, які може вимагати митний орган від декларанта для підтвердження заявленої митної вартості оцінюваних товарів. Також цим же пунктом передбачено, що декларант за власним бажанням подає інші документи для підтвердження заявленої у декларації митної вартості товарів.

Якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством (пункт 14 цього ж Порядку).

Так, згідно з п. 14 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р. N 1766, якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством.

При цьому відповідно до ч. 4 ст. 266 МК України кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартості операції), використовується в разі, якщо: немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів; стосовно продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, що унеможливлюють визначення вартості цих товарів; жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не може бути зроблено відповідне коригування відповідно до положень частини другої цієї статті; покупець і продавець не є пов'язаними між собою особами або хоч і є пов'язаними між собою особами, але ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Отже, вимога посадової особи митного органу про подання декларантом додаткових документів з їх переліком для підтвердження митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, повинна бути оформлена посадовою особою митниці письмово у декларації митної вартості у графі "Для відміток митниці", з ознайомленням декларанта з таким записом під розписку.

Митним органом не зазначено обставин, які виключають використання першого методу та не встановлено обставин, які згідно ст. 267 Митного кодексу України унеможливлюють визначення митної вартості товару за першим методом.

Крім того, ВМД, на підставі яких були прийняті оскаржувані рішення митного органу не містять у графі "Для відміток митниці" будь-яких вказівок митного органу щодо надання декларантом позивача додаткових документів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ввезений позивачем на митну територію України товар є таким, що швидко псується, тому з прийняттям митним органом оскаржуваних рішень позивачем були подані нові ВМД і декларації митної вартості, в яких була зазначена митна вартість товарів за шостим резервним методом ціною визначеною митним органом в спірних рішеннях.

Також слід зазначити, що застосовуючи останній резервний метод при визначенні митної вартості товару митний орган, зокрема, послався на рівень митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено.

У зв'язку з цим слід зазначити, що вантажно-митні декларації від 12 червня 2010 року та від 5 липня 2010 року, рішення митниць від 13 липня 2010 року та від 25 червня 2010 року, які були підставою для прийняття оскаржуваних у даній справі рішень митних органів, були предметом розгляду у справі N 2а-21865/10/0570 за позовом Товариства до Маріупольської митниці, Головного управління Державного казначейства України у м. Києві про визнання недійсними рішень, визнання недійсними карток відмови та стягнення надмірно сплаченого мита та податку на додану вартість. У справі N 2а-21865/10/0570 постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 квітня 2011 року, позов Товариства до Маріупольської митниці, Головного управління Державного казначейства України у м. Києві про визнання недійсними рішень, визнання недійсними карток відмови та стягнення надмірно сплаченого мита та податку на додану вартість -задоволено. У вказаній справі суди дійшли висновку що декларантом надані всі необхідні документи, які давали митному органу змогу визначити митну вартість товару, а митницею ні в рішенні, ні в картці відмови не обґрунтовано, в чому полягали об'єктивні сумніви у митній вартості, заявленій позивачем на підставі ціни товару згідно умов контракту, та відповідачем не доведена правомірність застосування шостого резервного методу при визначенні митної вартості товару.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про необґрунтованість прийняття митним органом рішень щодо визначення митної вартості товарів за шостим (резервним) методом.

Щодо позовних вимог Товариства про повернення надмірно сплачених платежів, то слід зазначити наступне.

Закон України "Про податок на додану вартість" серед іншого визначає об'єкти, базу та ставки оподаткування, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Відповідно до підпункту 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 зазначеного Закону об'єктом оподаткування є операції платника податку з ввезення товарів на митну територію України.

Пунктом 4.1 стаття 4 Закону України "Про податок на додану вартість" база оподаткування операцій з поставки товарів визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, з урахуванням ввізного мита.

Позивачем податок на додану вартість сплачений з урахуванням відкоригованої митним органом митної вартості товару, що підтверджується відомостями, наведеними вантажно-митними деклараціями, платіжними дорученнями долученими до матеріалів справи.

Сплата мита та податку на додану вартість не є обставиною спірною між сторонами.

Податок на додану вартість, який сплачений на різницю між базою оподаткування, визначеною за шостим та першим методом, є надміру сплаченим та таким, що підлягає поверненню відповідно до підпункту 15.3.1 пункту 15.3 статті 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) та пунктом 17.1.10 статті 17 та статті 43 Податкового кодексу України. Підставою повернення надміру сплаченого мита є норми статті 264 Митного кодексу України, якою передбачено, що у разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту.

Таким чином апеляційний суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимог Товариства щодо повернення надмірно сплачених платежів.

Доводи касаційних скарг зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що апеляційним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно ч. 1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила:

Касаційні скарги Східної митниці та заступника прокурора Донецької області - залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Суддя

М. Є. Бим

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали