ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 25 лютого 2009 року

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів - Бутенка В. І. (доповідач), Лиски Т. О., Горбатюка С. А., Сороки М. О., Штульмана І. В., провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до заступника прокурора Автономної Республіки Крим про визнання неправомірними дій суб'єкта владних повноважень, встановив:

У червні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив визнати неправомірними дії заступника прокурора Автономної Республіки Крим щодо розгляду його заяви про порушення кримінальної справи стосовно начальника відділу прокуратури Автономної Республіки Крим Пелишенка Л. Е., а також зобов'язати відповідача винести рішення в порядку ст. ст. 98, 99 Кримінально-процесуального кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він звернувся до Генеральної прокуратури України із заявою про порушення кримінальної справи щодо начальника відділу прокуратури Автономної Республіки Крим Пелишенка Л. Е., вказану заяву було передано для вирішення до прокуратури Автономної Республіки Крим, однак відповідачем не приймалось жодного з рішень, передбачених ст. 97 КПК України.

Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_1 просив задовольнити його позов.

Постановою Центрального районного суду м. Сімферополя від 16 листопада 2006 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 2 липня 2007 року це судове рішення скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено.

В касаційній скарзі заступник прокурора Автономної Республіки Крим, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення апеляційного суду та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що подана ОСОБА_1 заява не була повідомленням про злочин, в зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про правомірність прийняття відповідачем рішення в порядку Закону України "Про звернення громадян".

З такими висновками місцевого суду обґрунтовано не погодився суд апеляційної інстанції, який скасував це судове рішення і прийняв нову постанову про задоволення позову.

Відповідно до ст. 3 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді даної справи було повно і всебічно встановлено фактичні обставини справи, надано їм належну правову оцінку та у відповідності із вимогами матеріального і процесуального права вирішено цей спір.

При цьому суди виходили з того, що відповідачем не було вчинено передбачених законом дій з приводу розгляду заяв позивача, а отже, ним було допущено неправомірну бездіяльність.

З матеріалів справи видно, що позивач ОСОБА_1 звернувся до прокуратури із заявою на підставі ст. ст. 94, 95 КПК України, в якій ставив питання про скасування постанови оперуповноваженого ВКР Залізничного РВ СУ УМВС України в АР Крим від 08.10.98 року, а також просив порушити кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ст. ст. 366, 367 КК України, які, на його думку, були вчинені заступником відділу прокуратури АР Крим Пелишенком Л. Е.

На зазначену заяву позивач отримав відповідь в порядку Закону України "Про звернення громадян" про те, що фактів зловживання посадовим становищем зазначеною особою не виявлено.

Відповідно до ст. 97 КПК України по заяві або повідомленню про злочин прокурор зобов'язаний не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу; відмовити у порушенні кримінальної справи; направити заяву або повідомлення за належністю.

Однак відповідачем не було прийняте рішення по вказаним заявам відповідно до вищенаведених норм кримінально-процесуального закону і в порушення ч. 3 ст. 97 КПК України вони не були розглянуті у передбачений законом десятиденний строк.

Слід зазначити, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.

Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської і не може бути предметом оскарження в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Однак чинним кримінально-процесуальним законодавством не передбачено можливості оскаржити рішення органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури стосовно порушення чи відмови у порушенні кримінальної справи, якщо таке рішення не було винесено в порядку, встановленому КПК України.

Отже, невинесення компетентним органом за заявою особи про порушення кримінальної справи жодного з рішень, які передбачені ст. 97 КПК України, позбавляє особу можливості оскаржити таке рішення відповідно до правил, встановлених кримінально-процесуальним законодавством і обмежує її право на судовий захист.

Виходячи з наведеного, судом апеляційної інстанції було зроблено обґрунтований висновок про невідповідність оскаржуваних дій відповідача вимогам процесуального законодавства та задоволено позов ОСОБА_1.

Таким чином, доводи касаційної скарги зроблених апеляційним судом висновків не спростовують.

За правилами ч. 3 ст. 2201, ч. 1 ст. 224 КАС України, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень, то суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції прийнято законне і обґрунтоване рішення, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 221, 223, 224, 230 КАС України, суд ухвалив:

Касаційну скаргу заступника прокурора Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 2 липня 2007 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст. ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

 

Судді:

 

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали