КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

19.07.2011 р.

Справа N 2а-17151/10/2670

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Романчук О. М., суддів: Глущенко Я. Б., Шелест С. Б., при секретарі Воронець Н. В., розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державного департаменту України з питань виконання покарань про визнання незаконним наказу від 25.12.2003 року N 275, встановив:

ОСОБА_4 звернувся до Окружного адміністративного суду із позовом до Державного департаменту України з питань виконання покарань про визнання незаконним наказу від 25.12.2003 року N 275 "Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань" в частині додатка 9 до пункту 29 Правил щодо заборони зберігання засудженим комп'ютерної техніки.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач по справі подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2011 року та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

У відповідності до ч. 1 ст. 41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У зв'язку з неявкою у судове засідання учасників процесу фіксація судового засідання не здійснювалась.

Суд, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом першої інстанції встановлено, що вироком апеляційного суду Запорізької області від 16.07.2004 року позивача засуджено за статтями 2153 ч. 3, 42 ч. 3 Кримінального кодексу України до 11 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.

Позивач відбуває покарання у Менській виправній колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Чернігівській області.

Відповідно до ст. 63 Конституції України засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань зі спеціальним статусом, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств, установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Як зазначено у пункті 1 Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 587 від 10.06.2009 року, Державний департамент України з питань виконання покарань є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, виконує правозастосовні та правоохоронні функції.

Відповідно до пункту 6 зазначеного Положення Держдепартамент у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.

Пунктом 9 Положення передбачено, що для вироблення рекомендацій з питань формування та реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, що належать до компетенції Департаменту, обговорення найважливіших напрямів його діяльності і проектів нормативно-правових актів, розгляду інших питань у Департаменті утворюється колегія у складі його Голови (голова колегії), перших заступників та заступників Голови, представника Мін'юсту, керівників структурних підрозділів центрального апарату Департаменту та його територіальних органів управління, інших осіб. Організаційною формою роботи колегії є засідання. Рішення колегії проводяться в життя наказами Департаменту.

Таким чином, Державний департамент України з питань виконання покарань є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який безпосередньо реалізовує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та у межах своїх повноважень на виконання покладених на нього функцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 КАС України адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України, їхньої посадової чи службової особи, виборчої комісії (комісії з референдуму), члена цієї комісії розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів.

Як вбачається з матеріалів справи, дану справу в Окружному адміністративному суді м. Києва було розглянуто і вирішено суддею одноособово з порушенням норм процесуального права.

Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2011 року як таку, що прийнята неповноважним складом суду, та ухвалити нове рішення.

Колегією суддів береться до уваги наступне.

Згідно з абзацом 2 ч. 3 ст. 107 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені зобов'язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання.

Пунктом 10 ст. 59 Кодексу визначено, що порядок і умови виконання покарання у виді обмеження волі і нагляду за засудженими визначаються нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Так, одним із нормативно-правових актів, який регламентує порядок виконання і відбування покарання, є наказ Департаменту "Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань" від 25.12.2003 року N 275.

Зазначений наказ зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31.12.2003 року за N 1277/8598.

Відповідно до підпункту 12 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 14.11.2006 N 1577 "Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України" Міністерство юстиції здійснює відповідно до законодавства державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер.

Як передбачено пунктом 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 N 731, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практиці Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Згідно з пунктом 6 Положення державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює Міністерство юстиції.

Положення наказу Департаменту N 275 від 25.12.2003 року згідно з висновком від 31.12.2003 року про нормативний акт, наданим Міністерством юстиції України, відповідають практиці Європейського суду з прав людини та міжнародним договорам України і, відповідно, не порушують права осіб, які захищаються Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї.

Крім того, позивачем в уточненнях позовних вимог не зазначено, яким чином оскаржуваний наказ порушує його права та свободи, та не зазначено, в чому полягає невідповідність оскаржуваного наказу.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів не вбачає підстав визнання незаконним наказу від 25.12.2003 року N 275 "Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань" в частині додатка 9 до пункту 29 Правил щодо заборони зберігання засудженим комп'ютерної техніки, ознак неправомірності прийняття та реєстрації оспорюваного нормативно-правового акта судом апеляційної інстанції не встановлено.

Відповідно до ст. 159 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та приймає нову постанову, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 167, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2011 року скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

 

Головуючий, суддя

О. М. Романчук

Судді

Я. Б. Глущенко

С. Б. Шелест

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали