ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

19.01.2011 р.

N 2а-17151/10/2670

Постанову скасовано(згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2011 року) (Постанова N 2а-17151/10/2670)

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого, судді Вєкуа Н. Г., при секретарі судового засідання Гладій А. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного департаменту України з питань виконання покарань про визнання незаконним наказу, встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою про визнання незаконним наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25.12.2003 N 275 "Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань" в частині додатка 9 до пункту 29 Правил щодо заборони зберігання засудженим комп'ютерної техніки.

Ухвалою суду від 30 листопада 2010 р. відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.

Позовні вимоги вмотивовані неможливістю позивачем зберігати комп'ютерну техніку, що заборонено додатком 9 до пункту 29 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.

Представник відповідача позов не визнав, надав письмові заперечення, в яких зазначає, що відповідно до висновку, наданого Міністерством юстиції України, положення оспорюваного наказу відповідають практиці Європейського суду з прав людини та міжнародним договорам України і, відповідно, не порушують права осіб, які захищаються Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї.

Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вироком апеляційного суду Запорізької області від 16.07.2004 року ОСОБА_1 засуджений за статтями 2153 ч. 3, 42 ч. 3 Кримінального кодексу України до 11 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.

Позивач відбуває покарання у Менській виправній колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Чернігівській області (N 91).

Відповідно до статті 63 Конституції України засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Згідно зі статтею 2 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - Кодекс) кримінально-виконавче законодавство України складається з Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Як визначено у п. 1 Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України N 827/98 від 31.07.98 року, Державний департамент України з питань виконання покарань (далі - Департамент) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який безпосередньо реалізовує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Відповідно до п. 7 Положення Департамент у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.

Таким чином, Державний департамент України з питань виконання покарань є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який безпосередньо реалізовує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та у межах свої повноважень, на виконання покладених на нього функцій, крім іншого, видає нормативно-правові акти.

Одним із нормативно-правових актів, який регламентує порядок виконання і відбування покарання, є наказ Департаменту "Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань" від 25.12.2003 року N 275.

Зазначений наказ зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31.12.2003 року за N 1277/8598.

Відповідно до підпункту 12 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 14.11.2006 N 1577 "Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України" Міністерство юстиції здійснює відповідно до законодавства державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер.

Як передбачено пунктом 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 N 731, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практиці Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Згідно з пунктом 6 Положення державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює Міністерство юстиції.

Положення наказу Департаменту N 275 від 25.12.2003 року згідно з висновком від 31.12.2003 року про нормативний акт, наданим Міністерством юстиції України, відповідають практиці Європейського суду з прав людини та міжнародним договорам України і, відповідно, не порушують права осіб, які захищаються Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Частиною 2 статті 19 Конституції передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 2. ч. 1 с. 171 КАС України суд перевіряє законність та відповідність правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.

В позовній заяві не зазначено, якому саме, на думку позивача, правовому акту вищої юридичної сили не відповідає оспорюваний наказ. Зазначене унеможливлює надання судом оцінки відповідності чи невідповідності наказу правовому акту вищої юридичної сили.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи зазначене, суд не вбачає підстав визнання незаконним додатка 9 до пункту 29 Правил оскаржуваного наказу N 275 від 25.12.2003 року Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25.12.2003 N 275 "Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань".

Отже, виходячи з аналізу вищезазначених норм, судом не встановлено неправомірності прийняття та реєстрації оспорюваного нормативно-правового акта, а тому дана вимога є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 9, 69 - 71, 86, 158 - 163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:

1. В задоволені позову відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 КАС України.

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі - 24.01.2011 р.

 

Суддя

Н. Г. Вєкуа

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали