КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

28.10.2010 р.

Справа N 2а-6309/10/2670

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Костюк Л. О., суддів - Шостака О. О., Троян Н. М., розглянувши відповідно до ст. ст. 41, 128, 197 КАС України в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 липня 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державного комітету України із земельних ресурсів про визнання незаконним (нечинним) та скасування наказу від 04.12.2009 р. N 633, встановив:

В квітні 2010 року позивач - ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державного комітету України із земельних ресурсів про визнання незаконним (нечинним) наказу Держкомзему від 04.12.2009 року N 633, в якому просив визнати незаконним (нечинним) наказ Держкомзему від 04.12.2009 року N 633 та скасувати його (а. с. 3 - 9).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 липня 2010 року у задоволенні адміністративного позову повністю відмовлено (а. с. 53 - 58).

Не погоджуючись з прийнятим по справі судовим рішенням, позивач - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 липня 2010 року по справі N 2а-6309/10/2670, в якій просить визнати незаконною та необґрунтованою постанову Окружного адміністративного суду м. Києва по справі N 2а-6309/10/2670 і скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва по справі N 2а-6309/10/2670 та прийняти нову постанову суду, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та (або) прийняти інше рішення, яке б забезпечило захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, мотивуючи тим, що суд при прийнятті рішення порушив норми матеріального та процесуального права (а. с. 66 - 72).

Крім того, в своїй апеляційній скарзі, позивач - ОСОБА_2 просить суд поновити строк апеляційного оскарження, мотивуючи тим, постанову він отримав 24 - 26.07.2010 року, що підтверджується штемпелем Укрпошти на конверті 21.07.2010 року - дата здавання кореспонденції до відправлення та нормативи пересилання кореспонденції 2 - 3 дні (а. с. 66 - 72).

Відповідно до ч. 3 ст. 186 КАС України, заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження (в редакції, яка діяла на момент постановлення судом першої інстанції оскаржуваного рішення).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до журналу судового засідання від 01.07.2010 року по справі N 2а-6309/10/2670 позивач не був присутніми при проголошенні вступної та резолютивної частин постанови (а. с. 50 - 51); дата отримання позивачем копії постанови суду першої інстанції від 01.07.2010 р. зазначена - 23.07.2010 р., про що ОСОБА_2 розписався на зворотній частині повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 59 - зворотня сторона), апеляційна скарга направлена ним до суду першої інстанції поштовим зв'язком - 26.07.2010 р., про що свідчить дата на поштовому штемпелі на конверті (а. с. 74).

Отже, як вбачається з матеріалів справи, апеляційна скарга подана в строк, передбачений нормами КАС України з моменту отримання копії оскаржуваного рішення, таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що строк апеляційного оскарження постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 липня 2010 року ОСОБА_2 не пропущено, а тому відсутні правові підстави окремо вирішувати питання щодо поновлення пропущеного строку.

До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.

Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: "1" відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; "2" неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; "3" подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 1832 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, зміст судового рішення і апеляційної скарги, та, перевіривши доводи апеляції наявними у матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний акт не є нормативно-правовим актом, позаяк містить норми розпорядчого характеру щодо визначених у наказі суб'єктів, не встановлює, не змінює, не припиняє прав, обов'язків для невизначеного кола суб'єктів.

Крім того, наказ від 04.12.2009 р. N 633 прийнятий в межах повноважень відповідача, а інформація, віднесена Переліком до конфіденційної, що є власністю держави в системі Держкомзему, відповідає вимогам Закону України "Про інформацію", критеріям встановленим статтею 30 вказаного Закону, зокрема в частині четвертій щодо інформації, яка не може бути віднесена до конфіденційної, а також Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави.

З огляду на таке, суд першої інстанції повністю відмовив позивачу в задоволенні адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає за доцільне відмітити наступне.

Правові основи інформаційної діяльності, правовідносини щодо права громадян на інформації врегульовані в Законі України "Про інформацію" від 02.10.92 р. N 2657-XII (з наступними змінами та доповненнями).

Під інформацією згідно із статтею 1 цього Закону розуміється документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Відповідно до статті 30 вказаного Закону, конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов (частина друга).

Стосовно інформації, що є власністю держави і знаходиться в користуванні органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, з метою її збереження може бути відповідно до закону встановлено обмежений доступ - надано статус конфіденційної.

Порядок обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, що містять зазначену інформацію, визначається Кабінетом Міністрів України (частина третя).

Згідно з цією нормою Закону постановою Кабінету Міністрів України від 27.11.98 р. N 1893 затверджено Інструкцію про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави.

У відповідності до п. 1 цієї Інструкції, вона є обов'язковою для всіх центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності щодо порядку обліку, зберігання, використання та знищення документів, справ, видань, магнітних та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави (абзац перший).

Переліки відомостей, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, і яким надається гриф обмеження доступу "Для службового користування", розробляються експертними комісіями згідно з орієнтовними критеріями віднесення інформації до конфіденційної (додаток 13) і затверджуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями, в яких утворюються або у володінні, користуванні чи розпорядженні яких перебувають ці відомості.

Слід відмітити, що пунктом 1 Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.2008 р. N 224, встановлено, що Державний комітет із земельних ресурсів є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України (абзац перший).

Держкомзем забезпечує реалізацію державної політики та управління у сфері регулювання земельних відносин, використання, відтворення, охорони та проведення моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, провадження топографо-геодезичної та картографічної діяльності, а також міжгалузеву координацію та державне регулювання у сфері встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища (абзац другий).

На підставі протоколу N 3 експертної комісії відповідачем було прийнято наказ та затверджено Перелік.

Отже, наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 04.12.2009 р. N 633 "Про введення в дію Переліку відомостей, віднесених до конфіденційної інформації, що є власністю держави і якій надається гриф обмеженого доступу "Для службового користування" затверджено Перелік конфіденційної інформації, що є власністю держави, в системі Держкомзему.

Слід звернути увагу, що відповідно до Додатка 13 Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, інформація, що включається до переліків відомостей, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, повинна відповідати таким вимогам: створюватися за кошти державного бюджету або перебувати у володінні, користуванні чи розпорядженні організації; використовуватися з метою забезпечення національних інтересів держави; не належати до державної таємниці; унаслідок розголошення такої інформації можливе: - порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина; настання негативних наслідків у внутрішньополітичній, зовнішньополітичній, економічній, військовій, соціальній, гуманітарній, науково-технологічній, екологічній, інформаційній сферах та у сферах державної безпеки і безпеки державного кордону; створення перешкод у роботі державних органів.

Таким чином, виходячи з системного аналізу норм права, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуваний наказ прийнятий в межах повноважень відповідача, а інформація, віднесена Переліком до конфіденційної, що є власністю держави в системі Держкомзему, відповідає вимогам Закону України "Про інформацію", критеріям встановленим статтею 30 вказаного Закону, зокрема в частині четвертій щодо інформації, яка не може бути віднесена до конфіденційної, а також Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави.

Крім того, колегія суддів відмічає, що у відповідності до статті 118 Земельного кодексу України (в редакції Закону України від 05.11.2009 р. N 1702-VI), громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства) (частина шоста).

Проте, колегія суддів вважає, що з наведеної норми не вбачається, що віднесення певної інформації до Переліку конфіденційної, що є власністю держави в системі Держкомзему, порушує право позивача на отримання інформації (в тому числі документів картографічного характеру) про наявність вільних земельних ділянок на певній території з метою реалізації свого права на одержання земельної ділянки.

Слід зазначити, що згідно статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку та правомірно відмовив позивачу в задоволенні адміністративного позову, так як позивачем в суді першої інстанції не доведено факту порушеного права.

В зв'язку з цим, колегія суддів приходить до висновку, що наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Зважаючи на те, що Окружний адміністративний суд м. Києва правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

На підставі викладеного та, керуючись ст. ст. 41, 128, 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 липня 2010 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

 

Головуючий, суддя

Л. О. Костюк

Судді:

О. О. Шостак

 

Н. М. Троян

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали