КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

20.09.2011 р.

Справа N 2а-12624/10/2670

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Мельничука В. П., суддів - Бабенка К. А., Грибан І. О., при секретарі - Плаксі В. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Кабінету Міністрів України - Станецької Ольги В'ячеславівни, на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2011 року (Постанова N 2а-12624/10/2670) у справі за адміністративним позовом Закритого акціонерного товариства "Укргаз-Енерго"до Кабінету Міністрів України, треті особи - Державна митна служба України, Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", про визнання незаконним та скасування пункту 2 постанови від 05.03.2008 року N 163 "Про реалізацію імпортованого природного газу на територію України", встановила:

У березні 2008 року Закрите акціонерне товариство "Укргаз-Енерго" звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, треті особи: Державна митна служба України, Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"про визнання незаконним та скасування пункту 2 постанови від 05.03.2008 року N 163 "Про реалізацію імпортованого природного газу на територію України". Свої вимоги мотивує тим, що спірне рішення в оскаржуваній частині не відповідає пункту ст. ст. 19, 113, 117 Конституції України, оскільки суб'єкт владних повноважень перевищив свої повноваження; порушив положення статей 3, 7,4, 87 Митного кодексу України, якими визначено обов'язкові для виконання принципи митного регулювання; порушив положення статей 377, 378, 380 Господарського кодексу України та ст. ст. 2, 3, 5, 8,20 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", що полягає у створенні перешкод для здійснення зовнішньоекономічної діяльності; порушив положення міжнародної Угоди між Україною та Швейцарською Конфедерацією про сприяння та взаємний захист інвестицій, яка 15.11.96 року ратифікована Верховною Радою України. Наведені порушення в сукупності, на думку позивача, створюють безпідставні перешкоди для здійснення ним господарської діяльності з постачання імпортованого природного газу в Україну.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 липня 2008 року, залишеною без змінухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2010 року (Ухвала N 8/199), адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано п. 2 постанови Кабінету Міністрів України N 163 від 05.03.2008 року "Про реалізацію імпортованого природного газу на території України".

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.08.2010 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2010 року (Ухвала N 8/199) про задоволення позову, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Вищий адміністративний суд України зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій зроблені без достатнього дослідження обставин можливості у позивача митного оформлення газу, крім попереднього, як це передбачено ст. 82 Митного кодексу України та пунктом 11 Порядку митного контролю та митного оформлення природного газу, що переміщується через митний кордон України трубопровідним транспортом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2003 року N 1958.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2011 року (Постанова N 2а-12624/10/2670) позов задоволено частково. Визнано незаконним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про реалізацію імпортованого природного газу на території України" від 5 березня 2008 року N 163. Зобов'язано Кабінет Міністрів України після набрання постановою законної сили опублікувати в офіційному виданні резолютивну частину даної постанови суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Кабінету Міністрів України - Станецька Ольга В'ячеславівна подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення в справі, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову повністю.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Кабінетом Міністрів України 05.03.2008 року прийнято постанову N 163 "Про реалізацію імпортованого природного газу на території України", пунктом 2 якої зобов'язано Державну митну службу України проводити, починаючи з 1 березня 2008 року попереднє митне оформлення природного газу, який надходить в газотранспортну систему України для задоволення потреб споживачів України, виключно Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" за ціною 179,5 долара США за 1 тис. куб. метрів.

Відповідно до пояснювальної записки до проекту цього акта, основною його метою є встановлення порядку надходження та реалізації центрально- та середньоазійського природного газу в Україну, який, як вбачається із зауважень до цього акта Міністерства юстиції України від 04.03.2008 року N 20-50/149, надходить в Україну від компанії ROSUKRENERGO AG.

Спірний акт опублікований в офіційних виданнях - газеті "Урядовий кур'єр" N 58 від 28.03.2008 року та "Офіційний вісник України" N 22 від 31.03.2008 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2010 року N 156 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 березня 2008 року N 163 внесено зміни, які не зачіпають зміст оскаржуваногоп. 2 спірного акта.

ЗАТ "Укргаз-Енерго" є юридичною особою, створеною за законодавством України, зареєстрованою Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 6 лютого 2006 року.

Співзасновниками ЗАТ "Укргаз-Енерго" є НАК "Нафтогаз України"(Україна) та компанія ROSUKRENERGO AG (Швейцарія), частки яких у статутному капіталі позивача склали по 50 %.

Як вбачається із статуту позивача основними цілями його діяльності є, зокрема, постачання природного газу (п. 5.1), а до предмету діяльності віднесено, зокрема, постачання на територію України природного газу, закупленого, передусім, за зовнішньоекономічними контрактами.

Відповідно до умов контракту від 02.02.2006 року купівлі-продажу природного газу в 2006 - 2010 роках, який укладено між ЗАТ "Укргаз-Енерго" та компанією ROSUKRENERGO AG, позивач протягом зазначеного періоду, у тому числі у 2008 році, імпортує природний газ на територію України в обсязі, зокрема, протягом 2008 - 2010 років до 60 млрд. куб. м.

Умови поставки газу - DAF (Incoterms-2000) кордон Російської Федерації/України або кордон Республіки Білорусь/України (п. 2.2).

Із доданих позивачем вантажних митних декларацій встановлено, що протягом січня - лютого 2008 року "Укргаз-Енерго" на підставі вищезгаданого контракту від 02.02.2006 року здійснило митне оформлення імпортованого на територію України 9 млрд. куб. м природного газу. Відправником природного газу є компанія ROSUKRENERGO AG.

Щодо реалізації на території України імпортованого природного газу, то позивач зобов'язався постачати імпортований природний газ промисловим споживачам України в період з 01.01.2008 року до 31.12.2011 року.

Також встановлено, що на підставі вищезгаданого контракту позивач звертався до Енергетичної регіональної митниці, яка здійснює митне оформлення енергоносіїв які надходять у режимів імпорту на територію України, за дозволом в порядку ст. 82 Митного кодексу України щодо оформлення тимчасової декларації на природний газ, який переміщується через митний кордон України у режимі "імпорт"в період травня 2008 року - грудня 2008 року.

Проте, митницею було відмовлено у випуску у вільний обіг визначених у цих заявах обсягів газу із застосуванням правил щодо оформлення тимчасової декларації, рішення про що відображено на зворотному боці вищенаведених заяв.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем в порушення ст. 71 КАС України не доведено правомірності прийнятого ним рішення в частині п. 2, однак позов підлягає задоволенню частково з урахуванням особливостей, передбачених ч. 8 ст. 171 КАС України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Виходячи з положень, суті і призначення спірного правового акта в цілому та оскаржуваного пункту 2, зокрема він є нормативно-правовим актом, яким визначаються правила щодо митного оформлення та реалізації імпортованого природного газу на територію України, є актом з питань митної справи.

Статтею 148 Митного кодексу України визначено, що порядок та строки митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються трубопровідним транспортом, визначаються Кабінетом Міністрів України виходячи з особливостей їх переміщення через митний кордон України.

На виконання зазначених приписів Митного кодексу України, постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2003 року N 1958 затверджено Порядок митного контролю та митного оформлення природного газу, що переміщується через митний кордон України трубопровідним транспортом.

Пунктом 3 цього ж Порядку передбачено, що переміщення газу трубопровідним транспортом через митний кордон України здійснюється на підставі оформленої митним органом тимчасової декларації, періодичної митної декларації або зареєстрованої ним вантажної митної декларації.

Пунктом 11 зазначеного Порядку встановлено, що декларування газу здійснюється шляхом подання декларантом: 1)вантажної митної декларації чи тимчасової декларації з наступним поданням вантажної митної декларації або періодичної митної декларації з наступним поданням вантажної митної декларації - у режимі імпорту. Періодична митна декларація застосовується у разі, коли газ імпортується в рамках міжнародних договорів України, якими встановлено звільнення від обкладення податками і зборами (обов'язковими платежами) при ввезенні газу в Україну, або коли імпортер відповідно до законодавства України має право видавати податковий вексель; 2) вантажної митної декларації або періодичної митної декларації з наступним поданням вантажної митної декларації - у режимі експорту; 3) вантажної митної декларації або періодичної митної декларації з наступним поданням вантажної митної декларації - у режимі транзиту.

Відповідно до п. 2 зазначеного Порядку під тимчасовою декларацією розуміється письмова заява за встановленою формою, яка подається митному органу особою, уповноваженою на декларування газу, що переміщується через митний кордон України, і містить відомості про обсяг газу, мету його переміщення, інші дані, потрібні для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, на підставі якої газ пропускається через митний кордон України в спрощеному порядку для вільного обігу.

Згідно п. 3 ст. 1 Митного кодексу України під вільним обігом розуміється розпорядження без митного контролю товарами і предметами, пропущеними через митний кордон України.

При цьому відповідно до п. 15 ст. 1 Митного кодексу України під митним контролем розуміється сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своєї компетенції з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

У взаємозв'язку з вищенаведеним статтею 82 Митного кодексу України встановлено, що якщо декларант з поважних причин, перелік яких визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи, не може здійснити у повному обсязі декларування товарів і транспортних засобів, які ввозяться на митну територію України, безпосередньо під час переміщення їх через митний кордон України (крім товарів, які переміщуються транзитом через територію України), такі товари можуть бути випущені у вільний обіг у спрощеному порядку після подання митному органу тимчасової чи неповної декларації та під зобов'язання про подання митної декларації, заповненої у звичайному порядку не пізніше ніж через 30 днів з дня випуску товарів у вільний обіг.

Тобто, право оформлення тимчасових декларацій визначено законом.

Рішення про можливість випуску товарів у вільний обіг з наступним оформленням митних документів у повному обсязі приймається митним органом виходячи з обставин переміщення таких товарів через митний кордон України, характеристики підприємства, установи, організації та за умови сплати належних податків і зборів у повному обсязі.

Відтак, виходячи із суті, змісту та характеру відносин за контрактом від 02.02.2006 року, системного аналізу приведених вище правових актів в сукупності, специфіки та особливостей переміщення природного газу трубопровідним транспортом, що полягає, зокрема, у безперервності переміщення газу, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що до декларування імпорту газу в контексті спірних відносин та для цілей його поставки позивачем на територію України застосовуються правила щодо оформлення саме тимчасових декларацій, право на застосування яких позивачем передбачено вищенаведеними правовими актами.

При цьому, приймаючи до уваги пояснення представника Державної митної служби України, представника відповідача у судовому засіданні та у скарзі від 27.04.2010 року щодо того, що під попереднім митним оформленням розуміється оформлення у спрощеному порядку тимчасової декларації, враховуючи висновки Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи проекту постанови КМ України про внесення змін до спірного акта (стор. 2) щодо відсутності у Митному кодексі України визначення терміну "попереднє митне оформлення", беручи до уваги приписи статті 82 Митного кодексу України та виходячи з системного правового аналізу спірної постанови, її призначення та сфери її регулювання у взаємозв'язку з положеннями вище приведених правових актів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що по суті під попереднім митним оформленням у спірній постанові розуміються процедури та порядок оформлення тимчасових декларацій, оформлення яких дозволяє здійснити випуск у вільний обіг поточних (звітних) місячних обсягів газу з наступним оформленням ВМД у наступному місяці за загальними правилами, як то передбачено п. 10 - 14 Положення, тобто після оформленням технічних актів та актів приймання передачі, в яких відображається фактичний обсяг газу, який надійшов за імпортом у поточному (звітному) місяці поставки.

Крім того, у взаємозв'язку з наведеними висновками суду та в контексті можливості позивача здійснити оформлення ВМД у звичайному порядку замість оформлення тимчасової декларації (попереднього митного оформлення), колегія суддів зауважує, що оформлення ВМД у загальному порядку є можливим лише після завершення місяця поставки, оскільки п. 14 Положення передбачено, що для оформлення ВМД імпортер повинен надати акти, у т. ч. з перевізниками, щодо фактичного обсягу переміщеного газу, оформлення яких можливе, враховуючи специфіку поставки газу трубопровідним транспортом, після закінчення місяця поставки. Наведене підтверджується приписами даного Положення, зокрема: визначенням терміну "партія газу", під яким розуміється обсяг природного газу, що переміщується через митний кордон України на підставі одного зовнішньоекономічного договору (контракту) у строк, що не перевищує одного календарного місяця; визначенням терміну "період поставки", під яким розуміється строк, протягом якого здійснюється переміщення газу через митний кордон України (не більше календарного місяця) у взаємозв'язку з положеннями п. 14 та 10 згаданого Порядку.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідач, а також Державна митна служба України не надали доказів щодо наявності випадків оформлення ВМД до початку місяця поставки газу без актів про фактичні обсяги газу та її (ВМД) оформлення без застосування процедури оформлення тимчасових декларацій до початку місяця поставки. Державна митна служба України зазначила, що з дати набрання чинності оскаржуваним актом до Енергетичної регіональної митниці до початку місяця поставки ВМД для оформлення газу у наступному (звітному) місяці (без застосування процедури оформлення тимчасових декларацій до початку місяця поставки) не подавалися.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що попереднє митне оформлення у спірному правовому акті розуміється у значенні оформлення тимчасових декларацій, право позивача на застосування режиму оформлення тимчасових декларацій, як попереднього митного оформлення, передбачено Митним кодексом України, як законодавчим актом, та деталізовано Порядком, а отже спірний акт стосується прав, обов'язків та інтересів позивача, як суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, і позивач, у разі якщо вважає його незаконним, вправі оскаржити його у судовому порядку.

При цьому, як вбачається з аналізу сукупності наведених правових актів, неможливість оформлення тимчасової декларації (здійснення попереднього митного оформлення) створює перешкоди для випуску газу у вільний обіг та, відповідно, для його реалізації споживачам України, а оформлення ВМД у загальному порядку до початку місяця поставки є неможливим в силу специфіки постачання газу та положень наведених вище правових актів.

Судом першої інстанції було вірно враховано, що положення статті 89 Митного кодексу України щодо випадків та порядку оформлення попередньої митної декларації не поширюються на спірні правовідносини та позивач не є суб'єктом відносин, в яких може застосовуватись процедура оформлення попередньої декларації, оскільки природний газ відсутній в переліку товарів, щодо імпорту яких застосовується порядок оформлення попередніх (не тимчасових) митних декларацій, затверджений на виконання зазначеної статті Кодексу та постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року N 390, наказами Держмитслужби від 28 лютого 2003 року N 129 та від 17 квітня 2008 року N 396.

Вирішуючи питання щодо відповідності законодавству оскаржуваного акта у частині положень п. 2, колегія суддів виходить з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, оскаржуваним актом визначаються правила щодо митного оформлення та реалізації імпортованого природного газу на територію України.

Зокрема, зазначеним актом Державній митній службі України доручено здійснювати попереднє митне оформлення імпортованого природного газу з 1 березня 2008 року виключно Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України".

У взаємозв'язку з наведеним та враховуючи те, що можливість оформлення тимчасової декларації впливає на можливість випуску газу у вільний обіг та, відповідно, на реалізацію суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності своїх прав щодо здійснення господарської діяльності на території України, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України в редакції, що діяла під час ухвалення оскаржуваного актаоргани державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України (ч. 3 статті 113), здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України (пункт 10 статті 116), в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження (частина перша статті 117). При цьому, виходячи з положень статті 1 Конституції України постанови та інші рішення органів виконавчої влади мають підзаконний характер і не повинні викривляти сутність і зміст законів.

Отже, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності при виданні постанов і розпоряджень повинен виходити із закріплених за ним виключно Конституцією та законами України повноважень, які (повноваження) не можуть встановлюватися іншими правовими актами (Указами Президента України, постановами Верховної Ради України, власними актами).

В контексті наведеного, колегія суддів суд зазначає, що пунктами 7 - 9 частини 1 ст. 92 Конституції України встановлено, що виключно законами визначаються, зокрема, правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції; засади зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; правовий режим власності.

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи.

Статтею 3 Митного кодексу України визначено, що засади митної справи, у тому числі розміри податків і зборів та умови митного обкладення, спеціальні митні зони і митні режими на території України, перелік товарів, експорт, імпорт та транзит яких через територію України забороняється, визначаються виключно законами України та цим Кодексом.

Митна справа є складовою зовнішньоекономічної діяльності, одним із принципів якої є заборона застосування підзаконних актів, що в будь-який спосіб створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, що встановлені законами України (ст. 2 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність"), а також заборона будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками.

Кабінет Міністрів України організовує та забезпечує здійснення митної справи відповідно до цього Кодексу та інших законів України, а також міжнародних договорів, укладених в установленому законом порядку, координує діяльність спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи, інших органів виконавчої влади при вирішенні питань, що стосуються митної справи.

Статтею 7 Митного кодексу України визначено, що законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, Митного кодексу, законів України та інших нормативно-правових актів з митної справи, виданих на основі та на виконання Конституції України, Митного кодексу України та законів України.

Тобто, з наведених норм вбачається, що організація та забезпечення цих сфер суспільних відносин здійснюється Кабінетом Міністрів України на виконання закону та відповідач не вправі виходити за визначені законом межі повноважень.

Діяльність суб'єктів реалізації митної політики є підзаконною діяльністю, яка спрямована на практичне втілення норм і приписів, що містяться у Митному кодексі України та законах.

При цьому, одним із принципів митного регулювання, встановленого п. 4 ч. 1 ст. 4 вказаного Кодексу, є єдиний порядок переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України, що за змістом даної норми включає в себе єдиний підхід до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Спеціальною нормою статті 148 Митного кодексу України визначено, що порядок та строки митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються трубопровідним транспортом, визначаються Кабінетом Міністрів України виходячи з особливостей їх переміщення через митний кордон України.

Зазначеними законодавчими актами не передбачено право відповідача визначати індивідуалізоване коло суб'єктів та обмежувати коло суб'єктів, яким дозволяється здійснювати випуск газу у вільний обіг за тимчасовими деклараціями (в порядку попереднього митного оформлення), та не передбачено в цьому контексті право визначати для конкретного кола суб'єктів умови проходження митних процедур більш або менш сприятливі ніж для інших суб'єктів. Таке право не надано відповідачу і рішенням Ради національної безпеки та оборони України від 01.02.2008 року, введеним в дію Указом Президента України від 14 лютого 2008 року N 122/2008, на яке посилається відповідач в обґрунтування правомірності видання оскаржуваного акта.

Колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуваний акт (у спірній частині) не відповідає вимогам наведених законодавчих актів, у тому числі щодо єдиного підходу до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності при здійсненні митних процедур, оскільки спірним актом НАК "Нафтогаз України" необґрунтовано поставлено у привілейоване становище по відношенню до інших імпортерів газу (в даному випадку позивача) шляхом надання виключного права на застосування визначених законом митних процедур щодо оформлення тимчасових декларацій (попереднього митного оформлення) та, по суті, встановлено не передбачені законом обмеження щодо здійснення конкретних митних процедур та зовнішньоекономічної діяльності стосовно інших, ніж НАК "Нафтогаз України", суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, що обмежує права позивача на застосування процедур оформлення тимчасових декларацій (попереднього митного оформлення) та свідчить про те, що відповідач вийшов за межі повноважень, визначених наведеними правовими актами, та діяв ухвалюючи спірний акт, відповідно, протиправно.

Крім того, оскільки спірним актом відповідач фактично встановив переваги для одного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності по відношенню до інших, що обмежує діяльність інших імпортерів газу на ринку реалізації газу на території України та ставить їх у нерівне становище з таким суб'єктом у сфері зовнішньоекономічної діяльності, складовою якої є митна справа, наведене свідчить, що відповідач поза межами визначених законом повноважень встановив певні правила щодо обмеження конкуренції на ринку реалізації імпортованого природного газу на території України через процедуру обмеження права інших суб'єктів на застосування режиму оформлення тимчасових декларацій (попереднього митного оформлення), а отже і випуску природного газу у вільний обіг в обраному цими суб'єктами порядку оформлення імпорту газу.

На наведене вказує також висновок Вищого господарського суду України у постанові від 20 січня 2010 року по справі N 37/499 (за участю позивача та НАК "Нафтогаз України"), за змістом якої оскаржуваний правовий акт виключає можливість ЗАТ "Укргаз-Енерго" постачати природний газ суб'єктам господарювання в Україні.

Проте, як зазначено вище, правила конкуренції визначаються виключно законами.

На державу покладено обов'язок забезпечувати захист змагальності суб'єктів господарювання в отриманні та розподіленні ними прибутку з метою досягнення економічних та соціальних результатів.

Оскільки на час ухвалення оскаржуваного акта жодним законом України, у тому числі Законом України "Про нафту і газ", Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", не передбачалось обмежень щодо правил і процедур доступу імпортованого газу у вільний обіг на територію України, а також суб'єктів, які мають доступ на цей ринок або обмежені у цьому вправі, тобто обмежень у конкуренції на цьому ринку, та такі обмеження можуть встановлюватись виключно законами України, у відповідача не було правових підстав для ухвалення оскаржуваного акта у спірній частині, яким встановлено правила, які фактично обмежують конкуренцію на ринку газу, з огляду на що спірний акт в даній частині з наведених підстав не може вважатися таким, що відповідає законам України.

Також колегія суддів враховує, що у випадку доведеності відповідачем можливості оформлення позивачем до початку місяця поставки ВМД у загальному порядку, наведене не є підставою для обмеження відповідачем права позивача здійснювати оформлення природного газу в іншому порядку - шляхом оформлення тимчасових декларацій до початку місяця поставки.

При цьому, відповідно до частини 2 ст. 4 Закону України "Про захист економічної конкуренції" органи влади зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Згідно з частиною 1 ст. 15 цього Закону антиконкурентними діями органів влади є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. До цих дій, зокрема, віднесено: надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції; дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами. Частиною 3 цієї статті передбачено, що вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю забороняється.

У взаємозв'язку з наведеним, слід зазначити, що відповідно до ч. 7 ст. 319 ЦК України діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Частиною 2 статті 321 ЦК України передбачено, що особа може бути обмежена у здійсненні права власності лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується, а спір у такому випадку підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України у постанові від 10 жовтня 2007 року.

Правовий аналіз спірного акта, сфери його застосування та наслідків його застосування, свідчить, що всупереч вищенаведеним нормам законів України відповідачем ухвалено підзаконний правовий акт, який за сферою свого регулювання зачіпає сферу регулювання законів України з питань конкуренції та за наслідками свого застосування обмежує конкуренцію на ринку реалізації природного газу на території України, обмежує позивача у здійсненні права власності, тобто спірний акт ухвалено відповідачем з перевищенням наданих законами України повноважень, а отже з цих підстав є незаконним.

В контексті спірних відносин, колегія суддів також зазначає, що статтею 9 Митного кодексу України визначено особливості набрання чинності законами та іншими нормативно-правовими актами з питань митної справи.

Оскільки оскаржуваний акт у спірній частині стосується питань митного регулювання, до нього застосовуються правила, встановлені цим Кодексом.

Частина 2 цієї статті передбачено, що нормативно-правові акти з питань митної справи набирають чинності через 45 днів з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самим актом, але не раніше дня їх офіційного опублікування. У разі якщо такі нормативно-правові акти не будуть офіційно опубліковані, вони не набирають чинності.

Тобто, в будь-якому випадку спірний акт набирає чинності не раніше дня його офіційного оприлюднення.

Згідно з п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Судом першої інстанції було встановлено, що спірна постанова відповідача вперше опублікований в офіційному виданні - газеті "Урядовий кур'єр" N 58 від 28.03.2008 року.

За змістом пункту 2 спірного акта він застосовується починаючи з 1 березня 2008 року, однак, виходячи з приписів ст. 9 Митного кодексу України, зазначена постанова не могла набрати чинності та застосовуватися раніше ніж чим через 45 днів з дня її офіційного опублікування 28.03.2008 року.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що спірна постанова Кабінету Міністрів України в оскаржуваній частині (п. 2) не відповідає вимогам ст. 9 Митного кодексу України, а отже з цих підстав також є незаконною.

Згідно з частиною 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами, встановленими пунктом 1 частини 1 статті 171 КАС України, адміністративний суд здійснює перевірку законності, зокрема, постанов Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини 2 статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом першої інстанції було встановлено, що всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів законності оскаржуваного акта у спірній частині, а отже, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про незаконністьоскаржуваного акта у спірній частині та обґрунтованість позову, а отже і про наявність підстав для його задоволення з урахуванням особливостей, передбачених ч. 8. ст. 171 КАС України.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: про визнання незаконним п. 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про реалізацію імпортованого природного газу на території України" від 05.03.2008 року N 163, внаслідок чого спірний акт в оскаржуваній частині не породжує будь-яких правових наслідків від моменту прийняття такого акта. Стосовно вимог позивача про скасування зазначеного акта, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно відмовив у цій частині позовних вимог, оскільки приписи наведеної норми не передбачають наведеного позивачем способу судового захисту.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила:

Апеляційну скаргу представника Кабінету Міністрів України - Станецької Ольги В'ячеславівни - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2011 року (Постанова N 2а-12624/10/2670) - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

 

Головуючий, суддя

В. П. Мельничук

Судді:

К. А. Бабенко

 

І. О. Грибан

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали