КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

09.06.2011 р.

Справа N 2а-1562/10/2670

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Сорочко Є. О., суддів - Борисюк Л. П., Собків Я. М., при секретарі - Ковальчук Г. Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 червня 2010 року (Постанова N 2а-1562/10/2670) у справі за позовом ОСОБА_3 до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (за участю третьої особи, без самостійних вимог на стороні відповідача, - Міністерство юстиції України), про визнання незаконним та скасування розпорядження, встановив:

ОСОБА_3 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (далі - Держфінпослуг) про визнання незаконним та скасування розпорядження N 3519 від 08.02.2005 року "Про затвердження Кваліфікаційних вимог до осіб, які можуть займатися актуарними розрахунками".

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 червня 2010 року (Постанова N 2а-1562/10/2670) в задоволенні позову відмовлено.

На вказану постанову ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_3 отримала в Україні вищу освіту за спеціальністю "математика" (диплом Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка МВ-І N 041687 від 28 червня 1988 року). Протягом 1996 - 1999 років вона вдосконалювала освітній рівень шляхом отримання знань з основ актуарних розрахунків та їх застосування в страховій і пенсійній справі, про що свідчать дипломи від 23 вересня 1997 року та від 17 вересня 1999 року, видані за посвідченням Інституту актуаріїв (Лондон), Факультету актуаріїв (Едінбруг), Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю, Міжнародного центру приватизації, інвестиції та менеджменту (м. Київ). Упродовж 2007 - 2009 років позивач надалі підвищувала кваліфікацію з питань актуарних розрахунків, про що свідчать відповідні сертифікати, що містяться в матеріалах справи.

Наказом Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю від 17 лютого 2000 року N 12 "Про кваліфікаційні вимоги до спеціалістів, що здійснюють актуарні розрахунки" передбачено, зокрема, що особи, перелічені у додатках 1 та 2 до цього наказу, мають право здійснювати та посвідчувати актуарні розрахунки відповідно без обмежень або за відповідними видами страхування.

На підставі цього наказу позивач здійснювала та посвідчувала актуарні розрахунки страхових тарифів за усіма видами страхування без обмежень

Позивач є членом Товариства актуаріїв України та склала екзамени на відповідність Кваліфікаційному мінімуму за програмою підготовки осіб, які претендують на право займатися актуарними розрахунками та посвідчувати їх, про що Держфінпослуг видала кваліфікаційне свідоцтво від 9 лютого 2010 року N 495.

Розпорядженням Держфінпослуг N 3519 від 8 лютого 2005 року "Про затвердження Кваліфікаційних вимог до осіб, які можуть займатися актуарними розрахунками" (далі - оскаржуване розпорядження), яке зареєстроване Міністерством юстиції України 24 лютого 2005 року за N 265/10545, і набрало чинності з 7 березня 2005 року, затверджені Кваліфікаційні вимоги до осіб, які можуть займатися актуарними розрахунками, та зобов'язано осіб, які здійснюють та посвідчують актуарні розрахунки, з 1 січня 2010 року відповідати цим Кваліфікаційним вимогам (далі - Кваліфікаційні вимоги).

За таких обставин, з 1 січня 2010 року позивач не відповідає Кваліфікаційним вимогам, затвердженим оскаржуваним розпорядженням, оскільки у неї відсутні документи про успішне складення професійних екзаменів, передбачених американською та/або британською системами за відповідними кодами.

Пунктом 1 Положення про Держфінпослуг, затвердженого Указом Президента України від 4 квітня 2003 року N 292 (далі - Положення), визначено, що Держфінпослуг - це спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.

Відповідно до пункту 3 Положення до основних завдань Держфінпослуг віднесено проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері надання фінансових послуг; розроблення і реалізація стратегії розвитку ринків фінансових послуг; здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і додержанням законодавства в цій сфері.

Згідно з підпунктом 27 пункту 4 Положення Держфінпослуг відповідно до покладених на нього завдань та у межах компетенції встановлює Кваліфікаційні вимоги до осіб, які можуть займатися актуарними розрахунками, видає їм відповідні свідоцтва та здійснює організаційно-методичне забезпечення проведення актуарних розрахунків.

Пунктом 1 частини 1 статті 28 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", пунктом 5 частини 1статті 30 Закону України "Про страхування" встановлено, що Держфінпослуг у межах своєї компетенції розробляє і затверджує нормативно-правові акти, обов'язкові до виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, учасниками ринків фінансових послуг, їх об'єднаннями, контролює їх виконання.

Наведене свідчить, що оскаржуване розпорядження видане Держфінпослуг в межах повноважень, визначених законодавством. Також цей акт виданий у спосіб, передбачений законами України.

Сторони у справі визнали ту обставину, що оскаржуване розпорядження є регуляторним актом.

Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" передбачено планування діяльності регуляторних органів з підготовки проектів регуляторних актів.

Так, зокрема, відповідно до ст. 7 цього Закону регуляторні органи затверджують плани діяльності з підготовки ними проектів регуляторних актів на наступний календарний рік не пізніше 15 грудня поточного року, якщо інше не встановлено законом. План діяльності з підготовки проектів регуляторних актів повинен містити визначення видів і назв проектів, цілей їх прийняття, строків підготовки проектів, найменування органів та підрозділів, відповідальних за розроблення проектів регуляторних актів. Затверджені плани діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, а також зміни до них оприлюднюються у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніш як у десятиденний строк після їх затвердження. Якщо регуляторний орган готує або розглядає проект регуляторного акта, який не внесений до затвердженого цим регуляторним органом плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, цей орган повинен внести відповідні зміни до плану не пізніше десяти робочих днів з дня початку підготовки цього проекту або з дня внесення проекту на розгляд до цього регуляторного органу, але не пізніше дня оприлюднення цього проекту.

З матеріалів справи вбачається та не заперечувалось сторонами, що проект оскаржуваного розпорядження в установленому порядку був оприлюднений та опублікований відповідачем для його обговорення, погоджений Держкомпідприємництва. Доводи позивача про невнесення відповідачем питання про розробку оскаржуваного розпорядження до плану діяльності з підготовки регуляторних актів спростовуються наданою відповідачем копієюрозпорядження Держфінпослуг від 3 лютого 2004 року N 41 "Про затвердження плану роботи Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на 2004 рік", яким затверджено однойменний план. Пунктом 49 згаданого плану передбачено розробку проекту Кваліфікаційних вимог до осіб, які мають право займатися актуарними розрахунками, та розпорядження про його затвердження.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про страхування" актуарними розрахунками можуть займатися особи, які мають відповідну кваліфікацію згідно з вимогами, встановленими Уповноваженим органом, яка підтверджується відповідним свідоцтвом.

Одержання будь-яких інших документів, які б надавали право займатися актуарними розрахунками та посвідчувати їх цим Законом не передбачено.

Пунктом 1.6 Положення про навчання, перепідготовку, підвищення кваліфікації та складання екзаменів особами, які проводять діяльність на ринках фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг від 25 грудня 2003 року N 183, передбачено, що у випадках, передбачених законодавством, Держфінпослуг установлює для окремих категорій фахівців Кваліфікаційний мінімум, відповідність якому підтверджується складанням екзамену. При успішному складанні екзамену особі видається кваліфікаційне свідоцтво або сертифікат.

Розпорядженням Держфінпослуг від 20 червня 2006 року N 5922 затверджено Кваліфікаційний мінімум для осіб, які можуть займатися актуарними розрахунками.

Разом з тим, пунктом 1.4 Кваліфікаційних вимог, затверджених оскаржуваним розпорядженням, встановлено, що актуарні розрахунки мають право посвідчувати фізичні особи, які мають кваліфікацію відповідно до цих Кваліфікаційних вимог та отримали свідоцтво на право займатися актуарними розрахунками та посвідчувати їх.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що, всупереч ст. 10 Закону України "Про страхування", оскаржуваним розпорядженням відповідач безпідставно встановив до осіб, які претендують на право здійснювати та посвідчувати актуарні розрахунки, додаткову вимогу щодо отримання ними свідоцтва на право займатися актуарними розрахунками та посвідчувати їх.

Крім того, колегія суддів погоджується з доводами позивача, що шляхом встановлення відповідачем вимог щодо наявності у осіб, що претендують на право займатися актуарними розрахунками та посвідчувати їх, документів про успішне складення професійних екзаменів, передбачених американською та/або британською екзаменаційними системами за відповідними кодами, відповідач тим самим фактично визнав іноземні документи про освіту. Однак, доказів про проведення нострифікаційної експертизи Міністерством освіти України згаданих вище іноземних документів про освіту та їх визнання в порядку, передбаченому Положенням про визнання іноземних документів про освіту, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 20 серпня 2003 року N 563, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1997 року N 1260 "Про документи про освіту та вчені звання" відповідач суду не надав.

Як зазначав відповідач, метою видання оскаржуваного розпорядження є приведення вимог стосовно осіб, що здійснюють та посвідчують актуарні розрахунки, у відповідність до міжнародних стандартів задля сприяння більш ефективного функціонування страхового ринку в Україні.

З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що встановлення оскаржуваним розпорядженням нових Кваліфікаційних вимог призвело до значного скорочення на страховому ринку чисельності осіб, що здійснюють та посвідчують актуарні розрахунки (станом на час розгляду справи судом з 44 до 10 осіб), що значно обмежило конкуренцію серед названих осіб. Наведене, на думку колегії суду, в свою чергу, призведе до ускладнення роботи страхових компаній щодо оперативності здійснення актуарних розрахунків, спричинить зростання вартості цих послуг як для страхових компаній, так і для остаточних споживачів послуг на страховому ринку, що в цілому матиме негативний вплив на функціонування страхового ринку в Україні

Відтак, встановлення оскаржуваним розпорядженням нових Кваліфікаційних вимог в тому числі щодо осіб, які здійснювали та посвідчували актуарні розрахунки до 1 січня 2010 року, не узгоджується з основними принципами державної регуляторної політики, задекларованими статтею 4 та 5 Закону України "Про засади державної регуляторної політики".

Отже, оскаржуване розпорядження є незаконним і необґрунтованим. Разом з тим відповідач зазначив, що позивач пропустила строк звернення до суду та наполягав на його застосуванні судом для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 99 КАС України (в чинній редакції на час розгляду справи) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Оскаржуване розпорядження, видане Держфінпослуг 8 лютого 2005 року, зареєстроване Мін'юстом 24 лютого 2005 року, набрало чинності 7 березня 2005 року, офіційно опубліковано в Офіційному віснику України N 8 від 11 березня 2005 року, а позовну заяву подано позивачем 5 лютого 2010 року, тобто більш як через п'ять років після набрання чинності цим розпорядженням та його оприлюднення.

Позивач не заперечувала, що була обізнана про підготовку відповідачем проекту оскаржуваного акту, видання цього акту та набрання ним чинності у відповідний період. Однак, стверджує, що дотримала строк звернення до суду, щодо захисту порушеного права, оскільки її право здійснювати актуарні розрахунки та посвідчувати їх порушене відповідачем з 1 січня 2010 року, відколи оскаржуваним розпорядженням до осіб, які здійснюють та посвідчують актуарні розрахунки, встановлено необхідність відповідати новим Кваліфікаційним вимогам.

Колегія суддів не погоджується з наведеними доводами позивача виходячи з наступного.

Статтею 171 КАС України встановлено особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів, а саме, як зазначалося вище, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

З урахуванням вказаних особливостей колегія суддів вважає, що позивач, яка є суб'єктом правовідносин, у яких застосовується оскаржуване розпорядження, набула право оскаржити його з дня, відколи дізналася (мала дізнатися) про нього. Таким днем є день 11 березня 2005 року - день офіційного опублікування оскаржуваного розпорядження в Офіційному віснику України N 8 від 11 березня 2005 року.

Частиною 1 статті 100 КАС України встановлено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Відповідно до вищезазначеного колегія суддів вважає, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду та не наведено жодних поважних причин його пропуску, тому у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі саме з цієї підстави, оскільки відповідач наполягав на відмові від позову з цих підстав.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо відмови в задоволенні позову, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 червня 2010 року (Постанова N 2а-1562/10/2670) без змін, оскільки вона ухвалена з дотриманням норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 червня 2010 року (Постанова N 2а-1562/10/2670) - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу складено в повному обсязі 14.06.2011 року.

 

Головуючий, суддя

Є. О. Сорочко

Судді:

Л. П. Борисюк

 

Я. М. Собків

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали